Главная » Каталог

Разделы

Главная

Биология

Бухгалтерский учет и аудит

Право

Промышленность производство

Химия

Экономика

Информация

Питання військового будівництва

Поняття та принципи військового будівництва та їх правове закріплення

Військове будівництво -система економічних , соціально-політичних ,

військових та інших заходів держави , що здійснюються з метою поліпшення

військової організації , будівництва і зміцнення ЗСУ та зміцнення

обороноздатності країни в цілому.

Здійснюючи військове будівництво, держава спирається на основоположні

начала , керівні ідеї і положення , які закріплені в Конституції та

законах України (іншими словами принципи військового будівництва).

Основні принципи військового будівництва закріплені у воєнній доктрині

, яка є документом , що закріплює основний воєнно -політичний курс нашої

держави. Основні принципи військового будівництва :

-проведення оперативно -психологічної підготовки особового складу з

урахуванням законів воєнного мистецтва.

-комплектування їх на основі загального військового обов*язку і за

контрактом з поступовим переходом до професійної армії.

-військово-патріотичне виховання допризовників та призовної молоді ,

особового складу на національно -історічних традиціях.

-соціальний захист військовослужбовців.

-повна департизація /заборона військовім приймати участь у діяльності

політичних партій і рухів/.

Структурно принципи поділяються на :

1) Соціально -політичні ;

2) організаційні ;

3) навчання та виховання(не розглядаються в межах цього курсу);

-1- а) демократія і гуманізм (право брати участь у референдумі, обирати і

бути обраним до представницьких органів влади, право оскаржити в суд

незаконні дії військових посадових осіб та організацій тощо,

військовослужбовці мають рівні права з іншими громадянами ).

б) гласність і збереження військової таємниці ( життя і діяльність

ЗСУ , що не становлять державної або військової таємниці повинні

висвітлюватись у ЗМІ).

в) позапартійність (заборона військовім приймати участь у діяльності

політичних партій і рухів).

г) гарантованість соціально-правової захищенності військовослужбовців

(законодавче закріплення відповідних пільг , гарантій соціального та

правового захисту).

-2- а) верховнство закону (будивництво ЗСУ відбувається тільки на підставі

і у суворій відповідності до законів України).

б) підзвітність конституційним органам законодавчої та виконавчої

влади

в) єдиноначальність та колегіальне вироблення рішення (побудова

військової ієрархії таким чином , щоб кожна ланка вертикальної структури

відповідала такому співідношенню: начальник відповідного рівня-штаб).

г) загальна військова повинність громадян України

д) добровільний вступ на кадрову військову службу

є) дотримання військової дисципліни

Принципи закріплені в : Конституції України; З.Про оборону ; З. Про ЗСУ

;З. Про загальний військовий обовязок та військову службу; Військовій

Доктрині; Концепції оборони і військовому будівництву ЗСУ.

Система та основні функції органів військового управління

Апарат управління армією і флотом є відносно відокремленою системою

органів військового управління , що об*єднана МОУ. Ця система військового

управління складається з відповідних частин /органів/ , що діють на різних

рівнях системи та наділені певними повноваженнями.

Ситема органів по управлінню армією та ВМС :

1) центральні органи управління

2) органи управління регіонів /округів/

3) органи управління обєднань /місцеві органи військового управління/

4) начальники гарнізонів /старші морські начальники/

5) військові коменданти

Специфічним видом органів військового упрвлиння є штаб (основний орган

у розпорядженні командира по оперативному управлінню підлеглими йому

військами і силами флоту).

-1- Міністерство Оборони здійснює керівництво збройними силами України та

запроваджує єдину воєнно-технічну політику тощо.До числа центральних

органів належить також Генеральний Штаб (очолює начальник Генерального

Штабу - перший заступник Міністра Оборони)-основний орган управління

військами.

-2- Ними є територіальне загальновійськове обєднання військових частин ,

військово-навчальних закладів , різних родів і видів ЗСУ. Регіон може

охоплювати територію декількох областей та Республіку Крим. Командуючі

військами регіонів /округів/ підпорядковані МО. У військових округах діють

військові ради , які розглядають і вирішують найважливіші питання життя та

діяльності регіону /округу/. Основним органом управління військами є штаб

регіону /округу/.

-3- Органи управління об*єднань , корпусів , з*єднань, в/ч на відміну від

органів управління регіонів /округів/ здійснюють управління не за

територіальним принципом і тому здатні до швидкого пересування. До органів

управління об*єднаннями відносяться :

військові посадові особи , що командують /регіонами та ВМС/, командири

об*єднань , корпусів , з*єднань , в/ч та їх заступники, також підлеглі

штабні служби.

Місцеві органи військового управління -військові комісаріати

утворюються відповідно до адміністративно- територіального поділу країни.

До їхнього відання відносяться: підготовка і здійснення мобілізації ,

підготовка молоді до служби у ЗС , призов громадян на військову службу та

навчальні збори, також підготовка матеріалів про призначенням особам

офіцерського складу , прапорщикам , мічманам та військовослужбовцям

надстрокової служби пенсій.

-4- Начальник гарнізону видає накази обов*язкові для всіх посадових осіб

частин гарнізону та військовослужбовців. Також : розробляє гарнізонні плани

різних заходів і розташовує за вказівкою командуючого військами регіону

/округу/ в/ч, які прибувають до гарнізону , призначає проведення дізнань ,

притягує до відповідальності військовослужбовців, які не належать до складу

частин даного гарнізону за вчинені ними проступки.

-5- Військовий комендант гарнізону підпоядковується начальнику гарнізону

, який безпосередньо відповідає за підтриманням високої військової

дисципліни серед військовослужбовців у громадських місцях та на вулицях ,

правильне і пильне несення служби гарнізонними караулами , патрулями та за

належне тримання заарештованих на гауптвахті , веде облік усіх війсковосл-в

, які прибули у відрядження чи у відпустку , засвідчує час їх прибуття і

відбуття і вказує причини затримки у гарнізоні.

Повноваження органів державної влади по керівництву ЗСУ

Органи державної влади по керівництву ЗСУ поділяються на : а) органи

державного керівництва б) органи безпосереднього керівництва військами.

Висвитлюючи це питання необхідно керуватись Конституцією України та Законом

Про Оборону України .

До повноважень Верховної Ради України належить: 1) оголошення за поданням

Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення

Президента України про використання Збройних Сил України та інших

військових формувань у разі збройної агресії проти України; 2)

затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних

Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до

законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх

справ України; 3) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим

державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої

держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію

України;4) затвердження протягом двох днів з моменту звернення

Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в

Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову

мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами над звичайної

екологічної ситуації;5)Формування і проведення воєнної політики держави,

законодавче регулювання питань сфери оборони та військового

будівництва здійснюються виключно Верховною Радою України.

Верховна Рада України затверджує:1)воєнну доктрину і концепцію військового

будівництва;2)обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру та

чисельний склад Збройних Сил України; 3)основні напрями співробітництва

України з іншими державами у воєнній сфері; 4)кандидатури на посади

Міністра оборони України і начальника Генерального штабу Збройних Сил

України; 5)військову присягу і військові статути, символіку Збройних Сил

України; 6)державну програму розвитку озброєння та військової техніки, її

фінансування. 7) заслуховує Президента України про стан оборони України,

звіти Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України та інших

посадових осіб з питань оборони; 8)визначає військові звання, свято - День

Збройних Сил України, присвоює найменування кораблям першого і другого

рангу.

Президент України: 1)призначає за поданням Прем'єр-міністра України

членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів

виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та

припиняє їхні повноваження на цих посадах; 2) є Верховним

Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та

звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових

формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони

держави; 3) очолює Раду національної безпеки і оборони України; 4) вносить

до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає

рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії

проти України; 5)приймає відповідно до закону рішення про загальну або

часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих

її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності

України;

Закон Про Оборону України:

Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройними Силами

України і Голова Ради оборони України вживає необхідних заходів щодо

забезпечення обороноздатності України та постійної бойової готовності

Збройних Сил України.Президент України як Верховний Головнокомандуючий

Збройними Силами України: подає на затвердження Верховної Ради України

проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, державної

програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо

загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу

бюджетних асигнувань на оборону, фінансування вказаної програми;

пропонує на затвердження Верховної Ради України кандидатури для

призначення ним на посади Міністра оборони України і начальника

Генерального штабу Збройних Сил України; координує діяльність державних

органів у галузі оборони; веде переговори і підписує міжнародні та

міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку та

стратегічні плани використання Збройних Сил України, плани їх

дислокації та розташування, мобілізаційний план України на особливий

період, Положення про мобілізаційну підготовку Збройних Сил України,

інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України,

та про порядок проведення мобілізації, а також положення про Генеральний

штаб Збройних Сил України; у разі воєнного нападу або загрози военного

нападу на Україну приймає рішення про оголошення стану війни, введення

воєнного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях,

рішення про їх припинення або відміну, укладення миру і

невідкладно вносить ці питання на розгляд Верховної Ради України, а також

оголошує загальну або часткову мобілізацію на території України у разі

оголошеня стану війни, приймає рішення про демобілізацію; приймає

рішення та видає наказ Збройним Силам України про ведення бойових дій;

призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України, присвоює

вищі військові звання; приймає рішення про призов громадян України на

строкову військову службу та звільнення в запас

військовослужбовців строкової служби; встановлює повноваження, організацію

і порядок діяльності органів військового управління; встановлює

військові свята.

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з

питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада

національної безпеки і оборони України координує і контролює

діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент

України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони

України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і

оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр

оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ

України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної

безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України: здійснює заходи щодо забезпечення

обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку,

боротьби зі злочинністю; керує діяльністю усіх підпорядкованих йому

органів та організацій щодо забезпечення оборони, оснащення

Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними

засобами; визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів,

продовольства, речового та іншого майна для потреб оборони і

Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на

строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і

ведення обліку військовозобов'язаних і призовників та порядок

проходження альтернативної служби; визначає джерела і порядок

фінансування заходів щодо мобілізаційної підготовки та

мобілізації, а також створення і збереження мобілізаційного резерву

матеріальних ресурсів; керує мобілізаційною підготовкою і

мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведенням його

на режим роботи в умовах особливого періоду, видає відповідні

нормативні акти з цих питань; створює та ліквідує військові

навчальні заклади, науково-дослідні організації Збройних Сил

України, військові кафедри вищих навчальних закладів, визначає порядок

створення та діяльності військових представництв на промислових та

інших підприємствах і в організаціях; приймає рішення з питань

соціальних і правових гарантій військовослужбовців, осіб, звільнених у

запас або у відставку, їх сімей, а також сімей військовослужбовців, які

загинули (померли), пропали безвісти або потрапили у полон під

час проходження служби.

Міністерство оборони України

Міністерство оборони України є органом державного управління Збройними

Силами України і несе повну відповідальність за їх розвиток та

підготовку до виконання завдань оборони.

Міністерство оборони України: оцінює військово-політичну обстановку та

визначає рівень воєнної загрози; готує обгрунтування рішень Верховної

Ради України з питань оборони; бере участь у розробці проекту воєнної

доктрини та формуванні оборонного бюджету України; розробляє та подає

на розгляд Президента України проекти державних програм будівництва і

розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової

техніки, пропозиції щодо загальної структури та чисельного складу

Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони;

звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених

на оборону коштів; здійснює керівництво бойовою, оперативно-

тактичною та морально-психологічною підготовкою військ; керує воєнною

наукою, організує і проводить військово-наукові дослідження; видає

державне замовлення на створення, виробництво і ремонт військової

техніки та іншого військового майна, здійснює контроль за їх

розробкою, випробуванням, виробництвом і якістю виготовлення;

організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового

складу Збройних Сил України; визначає чисельність особового складу видів

і родів військ Збройних Сил України, забезпечує у межах своїх

повноважень підготовку та розстановку військових кадрів; бере участь в

організації мобілізаційної підготовки народного господарства України та

контролі за підготовкою підприємств, установ і організацій до

виконання визначених їм мобілізаційних завдань; розробляє і подає

Кабінету Міністрів України проект мобілізаційного плану Збройних

Сил України та інших військових формувань; організовує розробку схем

мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та інших

військових формувань, а також спеціальних галузевих і територіальних

формувань; планує та організовує накопичення озброєння і військової

техніки в непорушному запасі, інших матеріальних ресурсів - у

мобілізаційному резерві Збройних Сил України, а також мобілізацію та

демобілізацію; здійснює функції щодо координації,

планування, методологічного і методичного забезпечення

мобілізаційної підготовки у Збройних Силах України та інших

військових формуваннях; контролює виконання чинного законодавства з

питань підготовки громадян до військової служби; планує і організує

підготовку і перепідготовку військовозобов'язаних, призов

громадян на строкову військову службу і звільнення в запас

військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, призов

військовозобов'язаних на збори, а також мобілізацію у воєнний час та

демобілізацію; здійснює співробітництво зі збройними силами інших держав;

у випадках, визначених законодавством України, видає нормативні

акти з військових питань і контролює їх виконання; організує виконання

чинного законодавства України щодо збереження навколишнього

середовища під час діяльності військових формувань і військових

організацій.

Інші міністерства та центральні органи державного управління

Інші міністерства та центральні органи державного управління, на

виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть

відповідальність за якість розробки та виготовлення озброєння і

військової техніки, поставку продукції, необхідної для потреб

оборони та Збройних Сил України, та за здійснення заходів щодо

забезпечення оборони у воєнний час.

Матеріальна відповідальність військовослужбовців

Матеріальна відповідальність військовослужбовців - негативні наслідки

майнового характеру , які несе військовослужбовець за заподіяння прямої

дійсної шкоди військовому майну ( розкрадання , пошкодження, втрата ,

погіршення , зниження цінності , або незаконне використання).

В залежності від форми вини та ступеня суспільної небезпечності вчиненого

військовослужбовцем діяння , матеріальна відповідальність розподіляється на

: обмежену , повну , підвищену.

ОБМЕЖЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Військовослужбовці і призвані на зборивійськовозобов'язані за

шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків,

передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та

іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у

розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового

забезпечення.Військові будівельники військово-будівельних частин, окремих

батальйонів і рот у випадках, передбачених цим пунктом, несуть

матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше

середньомісячної заробітної плати.За пошкодження, псування або втрату

через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним

на збори військовозобов'язаним на період зборів в особисте

користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної

з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну

державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у

розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового

забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили

встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення

військового майна.У разі, якщо командири (начальники) військових частин

не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами,

порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо

запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо

притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну

відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного

грошового забезпечення.Прапорщики, мічмани та офіцерський склад за

шкоду, заподіяну з їх вини через простої вагонів, суден і автомобілів,

несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не

більше тримісячного грошового забезпечення.

ПОВНА ТА ПІДВИЩЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані

несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з

їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування,

розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення

інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах

фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману

держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у

нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі,

а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт

для зберігання, перевезення, використання або для іншої

мети.Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані

за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою

зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спеціальної

техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного

обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття,

інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть

матеріальну відповідальність у 2 - 10-кратному розмірі вартості цього

майна. Перелік військового майна, нестача або розкрадання якого

відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його

вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України. Командири

(начальники) військових частин, винні в незаконному звільненні або

переведенні робітника чи службовця на іншу роботу, повністю відшкодовують

матеріальну шкоду, заподіяну у зв'язку з оплатою за період вимушеного

прогулу або за період виконання ними нижчеоплачуваної роботи. Таку

відповідальність командири (начальники) військових частин несуть також

у разі затримання ними виконання ухвали суду чи наказу вищого за

підлеглістю командира (начальника) про поновлення робітника чи

службовця на роботі.

Підстави : Військовослужбовці і призвані на збори

військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за

наявністю:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням

шкоди;

г) наявності вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або

бездіяльність) військовослужбовця чи призваного на збори

військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої

службові обов'язки. Військовослужбовець чи призваний на

збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді,

якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Поняття мобілізації та мобілізаційної підготовки

Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних

Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до

законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що

здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами

державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального

самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм

власності з метою створення необхідних умов для своєчасного

проведення мобілізації та забезпечення потреб держави в особливий

період і на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф.

Особливий період включає в себе час мобілізаційного розгортання

народного господарства, Збройних Сил України та інших військ, воєнний

час і частково відбудовчий період після закінчення воєнних дій.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом

завчасного створення стійких систем управління і зв'язку та

необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних

формувань та мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки,

матеріальних і продовольчих ресурсів, страхового фонду

документації.

Отже Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має забезпечити

планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ, переведення

народного господарства з мирного на воєнний стан, а також залучення

трудових і матеріально-технічних ресурсів до ліквідації наслідків

стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час.

Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного

переведення народного господарства з воєнного на мирний стан і

подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

Загальне керівництво мобілізаційною підготовкою народного

господарства України покладається на Кабінет Міністрів України, в

Республіці Крим - на Раду Міністрів Республіки Крим, у галузевих і

територіальних структурах - на відповідні центральні та місцеві органи

державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях

усіх форм власності - на їх керівників. Функції щодо координації,

планування, методологічного та методичного забезпечення мобілізаційної

підготовки в народному господарстві покладаються на Міністерство

економіки України, а в Збройних Силах України та інших військах - на

Міністерство оборони України. Для безпосереднього управління

мобілізаційною підготовкою та заходами щодо мобілізації в апаратах

центральних і місцевих органів державної виконавчої влади,

місцевого і регіонального самоврядування, а також на

підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності

створюються військово-мобілізаційні підрозділи.Організаційна структура і

штатна чисельність цих підрозділів визначаються відповідними

керівниками з урахуванням вимог законодавчих і нормативних

актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також

обсягів мобілізаційних завдань.

При запровадженні воєнного стану мобілізація проводиться : 1) відкрито

або 2) приховано.

Рішення про проведення відкритої мобілізації підлягає негайному

оголошенню через засоби масової інформації. Рішення про проведення

прихованої мобілізації доводиться по закритих каналах до керівників Ради

Міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і

місцевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається

Кабінетом Міністрів України. З метою ліквідації наслідків стихійного

лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова

мобілізація.

Система органів ЦО та їх завдання

Цивільна оборона - державна система органів управління , сил і

засобів , що створюється для організації і забезпечення захисту населення

від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного , екологічного та

воєнного характеру . Систему цивільної оборони складають: органи

державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено

функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням,

реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях; органи повсякденного

управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих

органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ,

організацій незалежно від форм власності і господарювання; сили і

засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони; фонди

фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на

випадок надзвичайних ситуацій; системи зв'язку, оповіщення та

інформаційного забезпечення. Заходи цивільної оборони поширюються на

всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і

відповідальністю за їх виконання здійснюється за

територіально-виробничим принципом. Завданнями Цивільної оборони України

є: запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного

походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі

аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у

мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну

обстановку; захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих

пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження; організація

життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного

лиха та у воєнний час; організація і проведення рятувальних та інших

невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження; створення систем

аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку,

спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним

зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у

надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів; підготовка і

перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів

управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби

індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та

невоєнізовані формування. Війська цивільної оборони

підпорядковуються Кабінету Міністрів України. Безпосереднє

керівництво ними здійснює начальник Штабу Цивільної оборони

України. Війська цивільної оборони виконують завдання щодо захисту

населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха,

воєнних дій, а також проводять рятувальні та інші невідкладні

роботи. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ

визначаються з урахуванням потреб і особливостей регіону

призначення. Комплектування військ цивільної оборони здійснюється

на підставі Закону України "Про загальний військовий обов'язок і

військову службу" ( 2232-12 ), а також за контрактом.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах

захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України)

є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення

у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення

і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та

реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків

Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому

сферою управління, несе відповідальність за стан і її розвиток.

МНС України у своїй діяльності керується Конституцією України (

254к/96-ВР ), законами України, актами Президента України і Кабінету

Міністрів України, а також цим Положенням. МНС України у встановленому

порядку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають

із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною

міжнародних договорів.

Повноваження військових посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на яких

покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне

значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної

відповідності.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може

вчинятися певними військовими посадовими особами.

До нотаріально посвідчених документів прирівнюються:

-заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на

лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах,

посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і

черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-

лікувальних закладів;

-заповіти та доручення військовослужбовців в пунктах дислокації

військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де

немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб

та органів, що вчиняють нотаріальні дії, а також заповіти робітників і

службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені

командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419

затверджений Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до

нотаріально посвідчених. Згідно з вимогами цієї Постанови, посадові особи

при посвідченні заповітів і доручень повинні дотримуватися таємниці

посвідчуваних документів.Довідки про посвідчені заповіти та доручення

видаються тільки громадянам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися

нотаріальні дії. Правила про дотримання таємниці посвідчуваних заповітів і

доручень поширюються також на осіб, яким про посвідчення заповітів і

доручень стало відомо у зв'язку з виконанням ними спужбових обов'язків.

Посадові особи, які посвідчують заповіт чи доручення:

-роз'яснюють громадянам їх права і обов'язки, шо випливають із

заповітів;

-попереджають про наслідки, що виникають у зв'язку із посвідченням

згновітів та доручень;

-роз'ясняють порядок зміни та скасування заповіту, припинення дії

доручення;

-у разі необхідності на прохання громадян складають проекти заповітів і

доручень,

Посадові особи посвідчують заповіти і доручення на усне прохання

військовослужбовця чи інших громадян, які досягли 18-річного віку.

При посвідченні заповітів і доручень посадова особа встановлює особу

громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення і

перевіряє його дієздатність.Особа військовослужбовця чи іншого громадянина

встановлюється за паспортом чи іншим документом, який виключає будь-які

сумніви щодо особи громадянина. Не можуть посвідчуватися заповіти і

доручення військовослужбовців і інших громадян, які на час складання

заповіту чи доручення перебувають у такому стані, шо не можуть розуміти

значення своїх дій або керувати ними. Перед посвідченням заповіту чи

доручення особа, від імені якої вони посвідчуються, повинна особисто

ознайомитися з текстом проекту документа або його має зачитати їй вголос

посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення. Якщо заповідач або

особа, яка видає доручення, згодні з проектом заповіту чи доручення, вони

повинні підписати їх у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт

чи доручення.

У разі, коли посадовій особі, яка посвідчує заповіт чи доручення,

подано вже підписані проекти, заповідач або особа, яка видає доручення,

повинні підтвердити, що документи підписані ними особисто. Якщо громадянин,

який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, внаслідок фізичної

вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати

документ, за його дорученням, в його присутності та в присутності посадової

особи, яка посвідчує заповіт чи доручення, цей документ може бути

підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює зазначена посадова

особа. Посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення, не може

підписувати його за заповідача або особу, яка видає доручення. Заповіти і

доручення повинні бути написані чисто і чітко від руки чорнилом або бути

надруковані на друкарській машинці,

Заповіт може бути складений від імені лише однієї особи. Не може бути

посвідчений один заповіт від імені кількох осіб. Заповіт посвідчується лише

в присутності заповідача. При зверненні громадянина з проханням посвідчити

заповіт посадова особа повинна:

-за бажанням заповідачи ознайомити його з колом спадкоємців за

законом, визначених цивільним законодавством;

-роз’яснити заповідачу, що неповнолітні або непрацездатні діти

спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина,

батьки (усиновлені) й утриманці померлого успадковують незалежно від змісту

заповіту обов'язкову частку в спадщині. Ця частка не може бути меншою двох

третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємництві за законом;

-роз'яснити заповідачеві його права;

Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках, у ньому повинно

бути зазначено місце і час його складання. Після підписання заповіту

заповідачем посадова особа повинна його посвідчити, вчинивши на ньому

посвідчувальний напис. Підпис чергового лікаря, який посвідчив заповіт,

додаткового засвідчення не потребує. Заповіти, посвідчені посадовими

особами, реєструються в спеціальній книзі для реєстрації заповітів, яка

повинна бути прошнурована, її сторінки пронумеровані, а кількість сторінок

завіряється підписом командира військової частини, начальника або його

заступника по медичній частині госпіталю, санаторію, іншого військово-

лікувального закладу і відповідними печатками.

У разі звернення громадянина з проханням про посвідчення доручення

посадова особа, яка посвідчує це доручення, повинна роз’яснити його права:

-вказати у дорученні, що особа, на ім’я якої воно видане, вправі

передоручити надані їй цим дорученням повноваження іншій особі;

-припинити дію виданого доручення. У цьому випадку особа, яка видала

доручення, повинна надіслати письмову заяву про скасування доручення тим

підприємствам, установам, організаціям, куди має бути подано це доручення.

Доручення посвідчується в одному примірнику, в тексті якого повинно

бути зазначене місце і дата його складання (підписання), прізвище, ім’я,

по батькові та місце проживання особи, яка видає доручення, та особи, на

чиє ім’я це доручення видається.

Доручення, в якому не зазначена дата його посвідчення, е недійсним.

Термін дії доручення встановлюється особою, яка видає доручення, але не

може перевищувати 3 років. Якщо в дорученні не вказано термін його дії,

воно зберігає силу протягом одного року з дня його вчинення.

Термін дії доручення зазначається словами. У дорученні повинні бути точно

визначені повноваження особи, на ім’я якої якої воно видається.

Після підписання в тексті посвідчувального напису не допускаються

підчистки. Дописки та інші виправлення в дорученні повинні бути застережені

посадовою особою у посвідчувальному написі. Посвідчене доручення вручається

особі, що його видала, або на її прохання і за її рахунок надсилається за

вказаною нею адресою особі, на ім’я якої видано це доручення. За

посвідчення доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, державне

мито не справляється.

Діяльність адвокатури щодо військовослужбовців

Організація та принципи діяльності адвокатури в України визначаються

Законом “Про адвокатуру”, прийнятим Верховною Радою 19 грудня 1992 р.

Новий Закон суверенної України відводить адвокатурі чільне місце, маючи

на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести

роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і

свобод.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства

закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

За цим законом адвокати України виконують такі функції:

-дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні та письмові

довідки щодо законодавства;

-складають заяви, скарги та інші документи правового характеру,

посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

-здійснюють представництво в суді і, зокрема, військовому суді, інших

державних органах;

-надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

-здійснюють правове забезпечення підприємницької та

зовнішньоекономічної діяльності громадян та юридичних осіб;

-виконують свої обов’язки, передбачені кримінально-процесуальним

законодавством у процесі дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим,

Закон надає адвокату можливість здійснювати згідно з Законом й інші види

юридичної допомоги, що є забезпеченням встановленого ст. 59 Конституції

України права на правову допомогу.

Згідно до ст. 2 КПК України одним з завдань кримінального судочинства є

охорона прав та законних інтересів фізичних осіб, які беруть участь у

ньому.

Виконання цих завдань так чи інакше стосується різних суб’єктів

кримінально-процесуальної діяльності, які мають особистий інтерес у справі:

підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільного позивача

і цивільного відповідача. Усі ці учасники процесу мають право на захист

своїх законних інтересів.

Стаття 63 Конституції України забезпечує кожному підозрюваному,

обвинуваченому, підсудному право на захист.

На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін.)

обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. В іншому разі дії

й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право

на захист і, отже, перешкоджатимуть військовому суду всебічно, повно і

об’єктивно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок. Такі

порушення кримінально-процесуального закону є істотними і складають

підстави для скасування вироку. Це, зокрема, розгляду справи у відсутності

захисника, коли за законом його участь є обов’язковою.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з

найважливіших гарантій права на захист.

Захисник допускається до участі у справі з моменту пред’явлення

обвинувачення, а в разі затримання військовослужбовця, підозрюваного у

вчиненні злочину, або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді

взяття під варту до пред’явлення обвинувачення - з моменту оголошення йому

протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного

заходу, але не пізніше 24 годин після затримання. Коли попереднє

розслідування не проводилося, захисник допускається до участі у справі

після віддання обвинуваченого до військового суду.

Закон передбачає відповідні положення на той випадок, коли підозрюваний

неспроможний оплатити послуги захисника. Орган дізнання, слідчий,

військовий прокурор, військовий суддя або військовий суд, у провадженні

якого перебуває справа, мають право звільнити військокслужбовця повністю

або частково від оплати юридичної допомоги. У цьому разі оплата праці

захисника здійснюється за рахунок коштів держави, як і у випадку, коли

адвокат брав участь у дізнанні, попередньому слідстві та у військовому суді

за призначенням. Відшкодування втрат у цьому разі може бути покладене на

засудженого.

При здійсненні захисту адвокат має обирати лише такі засоби і способи

захисту, які допускаються законом. Для виконання обов’язків по захисту

законних інтересів обвинуваченого закон наділяє захисника досить широким

колом процесуальних прав. Вже з моменту допуску до участі у справі він,

згідно з ч. 2 ст. 48 КПК, має право: мати з ним побачення наодинці без

обмеження їх кількості та тривалості; брати участь у допитах підозрюваного

і обвинуваченого, а також в інших слідчих діях, що виконуються з їх участю

або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого або самого захисника;

ознайомлюватися з усіма матеріалами справи і застосовувати необхідні

відомості з них; брати участь у судовому розгляді; подавати докази і

заявляти клапотання і відводи; подавати скарги на дії та рішення дізнавача,

слідчого, військового прокурора, військового судді і військового суду.

Активність, наполегливість і принциповість повинен виявляти адвокат

протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з

іншими учасниками процесу рівними правами в дослідженні доказів та

заявленні клопотань.

Під час судових дебатів у своїй промові захисник підсумовує свою роботу

у військовому суді. Він аналізує з позиції захисту зібрані докази, викладає

свою точку зору на доведеність обвинувачення, міркування щодо

відповідальності підсудного. Промова має бути глибокою за змістом,

аргументованою фактами, встановленими судовим слідством, логічною, образною

і доступною за своєю формою.

Адвокат-захисник є одним з суб’єктів касаційного оскарження судових

рішень - вироку і ухвали військового суду, вироку і постанови військового

судді, які ще не набрали чиинності. До подання касаційної скарги він

повинен з’ясувати думку підзахисного з цього питання. Всупереч бажанню

підзахисного адвокат не може подати скаргу.

Адвокат може бути і представником потерпілого у кримінальній справі,

але тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого.

Участь адвокатів у кримінальних справах на боці учасників процесу, які

здійснюють функції як обвинувачення, так і захисту, сприяє всебічності,

повноті та об’єктивності дослідження обставин, винесенню законного,

обгрунтованого і справедливого рішення.

Поняття , принципи , функції та основні напрямки діяльності військових

судів

В систему судової влади входять також суди, які здійснюють правосуддя в

Збройних Силах України та інших військових формуваннях і носять назву

військових судів. Вони складають окрему ланку судової системи і діють на

основі тих положень і принципів, що й інші судові органи. Особливості

організації і діяльності військових судів обумовлені відмінностями

структури і організації Збройних Сил України та інших військових формувань

і завданнями, що поставлені перед ними. Організація українських Збройних

Сил не пов'язана з адміністративно-територіальним поділом і тому система

військових судів відрізняється від системи загальних судів. Статтями 124,

125 Конституції України, статтею 20 Закону України “Про судоустрій України”

військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів разом з іншими

судами становлять систему судів загальної юрисдикції України. Система судів

загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і

спеціалізації. Найвищим судовим органом в системі судів загальної

юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами

спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Низовою ланкою є військові

суди гарнізонів, яких в даний момент в Україні є 26.Крім того, діють

військові суди Центрального, Західного, Південного регіонів, Військово-

Морських Сил та військова колегія Верховного Суду України.

Статтею 385 Закону України “Про судоустрій” передбачені повноваження

військових судів, які розглядають:

1. Справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил,

Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших

військових формувань, що затверджуються Верховною Радою України (п. 22 ст.

85 Конституції України), а також військовозобов'язаними під час проходження

ними зборів;

2. Всі справи про шпигунство;

3. Справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, що

вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ;

4. Справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, ще визначаються

законодавством України;

5. Справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців;

6. Справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових

посадових осіб і органів військового управління;

7. Справи про захист честі і гідності, сторонами у яких є

військовослужбовці або військові організації;

8. Інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та

інших громадян, а також прав і законних інтересів і військових частин,

установ, організацій.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні кількох

злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна військовому

суду, а про інші - загальному суду, справа про всі злочини розглядається

військовим судом. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або

кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з

обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх

обвинувачених розглядається загальним судом. Справи про злочини, вчинені

особами, зазначеними у пунктах 1 і З частини першої цієї статті в період

проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в

тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з військової

служби. Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на

військову службу, розглядаються загальними судами. Військові суди разом з

кримінальними справами розглядають цивільні позови про відшкодування шкоди,

заподіяної внаслідок злочину.

Військовий суд гарнізону обирається у складі голови, заступника голови

і суддів. Повноваження військового суду гарнізону регламентовані статтею

386 Закону України “Про судоустрій”, який як суд першої інстанції

розглядає всі кримінальні справи, за винятком тих, які підсудні військовим

судам регіонів і Військово-Морських Сил; справи за скаргами

військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб та

органів військового управління; справи про захист честі і гідності,

сторонами в яких є військовослужбовці або військові організації; інші

справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших

громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ,

організацій; справи за скаргами на санкцію прокурора про взяття під варту,

на постанови про закриття кримінальної справи чи відмову в її порушенні у

справах про злочини, підсудні військовим судам; а також питання, що

виникають при виконанні рішень і вироків, постановлених військовими судами.

Військовий суд регіону, Військово-Морських Сил обирається у складі

голови, заступника (заступників) голови і суддів. Повноваження цього суду

передбачені статтею 387 Закону України "Про судоустрій”: у межах своїх

повноважень суд розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному

порядку, порядку нагляду і у зв'язку з нововиявленими обставинами; здійснює

нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів, вивчає і

узагальнює судову практику, аналізує судову статистику; здійснює інші

повноваження, надані йому законодавством.

Повноваження військової колегії Верховного Суду України регламентовані

статтею 49 Закону, згідно з якою судові колегії Верховного Суду розглядають

у межах своїх повноважень справи як суд першої інстанції, у касаційному

порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами.

Військова колегія вивчає і узагальнює судову практику військових судів,

аналізує судову статистику і здійснює інші повноваження, надані їй

законодавством.

Підсудність кримінальних справ військовим судам є спеціальною

підсудністю. Існує й персональна підсудність залежно від посади та звання

військовослужбовців. Так, стаття 36 КПК України передбачає, що військовим

судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини

осіб, що мають звання до підполковника, капітана 2-го рангу включно, крім

справ, підсудних військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів,

Військово-Морських Сил як суду першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана

1-го рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку,

командира корабля 1-го рангу і вище, а також осіб, рівних їм за військовим

становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу може бути

призначено покарання у вигляді смертної кари.

Військовій колегії Верховного Суду України підсудні справи виняткової

важливості, а також справи про злочини військовослужбовців, які мають

військове звання генерала (адмірала), або займають посаду від командира

з’єднання і вище та їм рівних. Військовий суд регіону, Військово-Морських

Сил, військова колегія Верховного Суду України вправі прийняти до свого

провадження як суду першої інстанції будь-яку справу, підсудну військовому

суду гарнізону.

Президія Верховного Суду України (стаття 50 Закону), яка утворюється в

складі Голови, заступників Голови і членів Верховного Суду, розглядає

питання організації роботи військової колегії, подає допомогу нижчим судам

у правильному застосуванні законодавства, координуючи цю діяльність з

Міністерством юстиції України.

Органи дізнання в системі органів досудового слідства , що діють у ЗСУ

та ін. військових формуваннях України

Відповідно до ст.101 Кримінально-процесуального кодексу України (

1002-05 ) органами дізнання в Збройних Силах України є командири

військових частин, з'єднань і начальники військових установ. Надання

командиру військової частини прав органу дізнання єодним із засобів

зміцнення військової дисципліни, виховання військовослужбовців у дусі

точного виконання законів, військової присяги, військових статутів,

наказів командирів і начальників.

Дізнанням є оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак

злочину і осіб, що його вчинили, яке проводиться органом дізнання

після порушення кримінальної справи з дотриманням чинного кримінально-

процесуального законодавства. У необхідних випадках, коли має місце

проступок (не злочин), командир військової частини призначає

адміністративне розслідування, яке проводиться усно чи письмово у

вільній формі. Якщо в ході розслідування будуть встановлені

ознаки злочину, командир військової частини порушує кримінальну справу.

Для провадження дізнання наказом командира військової частини

призначаються дізнавачі строком на два роки з числа найбільш

підготовлених для цього офіцерів. Один з них, який має досвід і

навики у провадженні дізнання, призначається старшим дізнавачем.

Старшим дізнавачам доручається розслідування найбільш складних

злочинів. Копія наказу про призначення дізнавачів направляється

військовому прокурору.

Дізнавачі призначаються із розрахунку: на полк (корабель 1 рангу) -

5-6 дізнавачів; на окремий батальйон (корабель 2 рангу) - 3-4

дізнавачі; на окрему роту (корабель 3 рангу, дивізіон кораблів 4 рангу)

- 1-2 дізнавачі; на управління та штаби (вище полку) і установу

(військово-навчальний заклад) - 2-3 дізнавачі.

Командир військової частини, як орган дізнання, порушує

кримінальну справу про всі злочини, скоєні підлеглими йому

військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час

проходження учбових зборів; про злочини, скоєні працівниками

(невійськовослужбовцями) Збройних Сил України у зв'язку з

виконанням службових обов'язків або в розташуванні військової

частини, установи, військово-навчального закладу, підприємства,

організації та інших (ст.104 Кримінально-процесуального кодексу України

( 100205).

Отримавши повідомлення про скоєний злочин, командир військової

частини повинен у той же день порушити кримінальну справу, про що

виноситься постанова. У постанові мають бути вказані час, місце, ким

вона складена, привід і підстави порушення справи, стаття кримінального

кодексу, за ознаками якої вона порушується і кому доручено

проведення розслідування в даній кримінальній справі. Про виявлений

злочин і початок дізнання командир частини негайно повідомляє

військового прокурора, який здійснює нагляд за додержанням і правильним

застосуванням законів у цій військовій частині (ст.100 КПК України (

1002-05 ) і ст.44 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних

Сил України ( 431/93 ). Дізнавач перед початком розслідування виносить

постанову про прийняття справи до свого провадження (додатки NN 2, 12).

Копії цих постанов командир військової частини не пізніше двадцяти

чотирьох годин направляє військовому прокурору.

Дізнавач не може брати участі у розслідуванні злочину і його

кандидатура підлягає відхиленню, якщо він проходить службу в тому ж

підрозділі і за своїм службовим станом є прямим начальником або підлеглим

особи, щодо якої порушено кримінальну справу, а також за наявності

інших підстав, вказаних у ст.60 КПК України ( 1001-05 ), а саме:

- коли він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем,

цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також

родичем обвинуваченого;

- коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст,

перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого,

цивільного позивача або цивільного відповідача;

- коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах

справи;

- при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх

об'єктивності.

За наявності вищезгаданих підстав для відхилення, дізнавач повинен

усунутися від участі у розслідуванні, доповісти про це рапортом

командиру військової частини і повідомити військового прокурора.

Участь дізнавача в дізнанні, яке проводилось раніше в цій справі, не

може бути підставою для його відхилення. Питання про відхилення

дізнавача вирішується військовим прокурором (ст.60 КПК України).

На командира військової частини покладається обов'язок вжити

необхідних оперативно-розшукових та інших, передбачених чинним

кримінально-процесуальним законодавством, заходів з метою розкриття

злочинів і встановлення осіб, що їх скоїли. Дізнання має бути проведено

повно і об'єктивно. Підлягають дослідженню обставини, як такі, що

обвинувачують, так і такі, що виправдовують обвинуваченого, а також і

всі обставини як обтяжуючі, так і пом'якшуючі його відповідальність.

У процесі розслідування злочину командир військової частини

зобов'язаний виявляти причини та умови, які сприяли скоєнню

злочину, і своєчасно вжити заходів до усунення та попередження

злочинів (ст.23 КПК України ( 1001-05 ).

При провадженні дізнання в кримінальній справі має бути

встановлено: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини

вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину, мотиви

злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер

відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що

характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір шкоди, завданої

злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на

стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64 КПК

України ( 1001-05 ).

Відповідно до ст.66 КПК України ( 1001-05 ) особа, яка проводить

дізнання, має право викликати в порядку, встановленому КПК України,

будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для

подання висновків, вимагати від підприємств, установ і організацій,

службових осіб і громадян, пред'явлення предметів і документів, які

можуть встановити у справі фактичні дані, вимагати проведення

ревізій. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян,

підприємств, установ, організацій.

Повноваження президента України у сфері військового управління

Висвитлюючи це питання необхідно керуватись Конституцією України та Законом

Про Оборону України .

Президент України наділений слідуючими повноваженнями згідно Конституції :

1) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на

посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України,

інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах

національної безпеки та оборони держави;

2) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

3) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни

та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі

збройної агресії проти України;

4) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову

мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її

місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності