Проблеми залучення зарубіжних інвестицій в Україну
Змiст Реферату
Україна і інвестиції 2
Передумови: 2
Альтернативні шляхи розв’язання проблеми: 4
Альтернатива 1. 4
Альтернатива 2. 4
Альтернатива 3. 5
КритерII оцiнки альтернативних шлязхiв розв’язання проблеми: 6
Державне регулювання іноземного інвестування в Україні 7
Висновки 11
Лiтература 12
Україна і інвестиції
Іноземні інвестиції є провідником сучасних технологій виробництва та
управління, своєрідною „перепусткою” на світові ринки товарів та капіталів,
дозволяючи при цьому компенсувати дефіцит національних грошових коштів.
На сьогоднішній день потреба в інвестиціях для структурної перебудови
української економіки зростає. Цікаво буде відмітити, що валові інвестиції
в основний капітал в Україні за 1994 – 2001 роки склали 47 млрд. доларів.
Визначення проблеми:
Непривабливий інвестиційний клімат в Україні, що негативно впливає на
можливості активізації процесу залучення прямих іноземних інвестицій в
економіку країни.
Передумови:
В умовах ринкового трансформування економіки України дуже гострою є
потреба в значних іноземних інвестиціях. Для більшості країн з перехідною
економікою ефективно використаний іноземний капітал стає ключовим фактором
їх розвитку. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль
і в структурі пріоритетів української економіки.
За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в
економіку України становить понад 40 млрд дол США. Україна має потенційні
можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд дол США
на рік. Такі кошти протягом 5 років дозволять реконструювати пріоритетні
галузі промисловості.
Станом на 01.01.2001 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з
часу здобуття нею незалежності становив 3,9 млрд омі США. Порівняно із
зарубіжними країнами з перехідною економікою ці обсяги незначні і не
задовольняють навіть незначної частини наявного попиту. Потреба економіки
країни в 10 разів перевищує надходження.
В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно
впливають на процес іноземного інвестування, а саме:
- залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної
кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України,
висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити
щодо економічної політики уряду;
- нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від
його змін для іноземних інвесторів;
- повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові
організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу
приватним підприємствам;
- невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних
ділянок під об’єкти, що приватизуються;
- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах
Західної Європи і США;
- низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує
можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б
вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного
капіталу підприємствах;
- невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити
швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати необхідні
послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними
інвестиціями.
Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який
спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.
Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, пов’язаної з
відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі
податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими
основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками
податків; омікиьсясть і стабільність податкової системи протягом
фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за
ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і
суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового
тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання
капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування
амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного
оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів;
скорочення пільг.
Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу після
оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка податку на
прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема –
нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і
збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують
додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковуваного прибутку
на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.
На початку 90-х років загальною тенденцією в країнах Центральної та
Східної Європи було утворення так званих „правових анклавів” для іноземних
інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналізації,
забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна
також пішла цим шляхом. Так, Декрет №55-93 Кабінету Міністрів України „Про
режим іноземного інвестування”, що набрав чинності у червні 1993 р., на
п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із
кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, в яких від 10 до 100%
статутного фонду належали нерезиденту). Але Закон України „Про
оподаткування прибутку підприємств”, що діяв з 1 січня 1995 p., скасував
податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих
після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що
ставляться до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність – тобто
мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах ринку,
рівність – тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а
також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважається
ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсувати
іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.
Консультації (зацікавлені сторони):
Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування
інституційного середовища. Україна, з одного боку, поступово включається в
діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить
інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути.
Сформовані та діють інститути, що регулюють або забезпечують
зовнішньоекономічну діяльність: Міністерство економіки та європейської
інтеграції, валютно-економічне управління Міністерства фінансів, Державна
митна служба, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах.
У квітні 1997 р. Була створена Консультативна рада з питань іноземних
інвестицій під головуванням Президента України, яка є, по суті, форумом з
політичного діалогу між основними творцями економічної політики України та
керівниками великих іноземних компаній.
У тому ж 1997 р. Було утворено Палату незалежних експертів для вирішення
суперечок між іноземними інвесторами та українськими органами виконавчої
влади і місцевого самоврядування.
Моделювання проблеми:
На макроекономічному рівні надходження прямих іноземних інвестицій
регулюється такими інструментами, як податки, тарифи, амортизація,
заробітна плата, ціни і валютний курс.
А на мікроекономічному – інструментами, що детермінують функціонування
фірми (вимоги до власності; місцеве регулювання рівня цін; лімітування
фінансових засобів для інвестицій і набору робочої сили; експортні
обмеження; ліцензування імпорту; контроль за використанням технології та
іноземної валюти; величини відпускних цін).
Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучасом
політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабоміки
економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення
коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може
стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх
інвестицій.
Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвестицій, а саме:
зниження податку на доходи корпорацій, податкові канікули, прискорена
амортизація, зменшення оподаткованого прибутку на суму інвестицій,
використання податкового інвестиційного кредиту.
Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних прибутків
зосереджені на двох суперечливих цілях:
1. Одержанні доходів бюджетом.
2. Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на залученні
іноземного капіталу.
Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних інвесторів
податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надходження.
Альтернативні шляхи розв’язання проблеми:
Існують три основні альтернативи:
1) Податкові канікули.
2) Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази
оподаткування.
3) Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподаткооміки
прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного
кредиту.
Альтернатива 1.
Податкові канікули
Під час податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за
зниженими ставками чи не оподатковуються взагалі. Після закінчення
податкових канікул компанія повинна почати сплачувати податки, їй
заборонено трансформуватися у нову компанію для продовження канікул. Тому
запровадження податкових канікул вимагає уважного нагляду з боку податкової
інспекції за підприємствами з іноземними, інвестиціями. Вони рідко
застосовуються в розвинутих країнах.
Недоліки альтернативи 1:
Вадою податкових канікул, з точки зору уряду, є зменшення бюджетних
надходжень. Податкові канікули створюють значні можливості для
транснаціональних корпорацій (ТНК) у сфері податкового планування, що
призводить до сталого зменшення податкової бази. Ефективність податкових
канікул обмежена щодо залучення прямих іноземних інвестицій. Канікули є
ефективнішими у залученні капіталу до мобільних виробництв, ніж до тих
галузей, що впливатимуть на економіку країни протягом тривалого часу. Слід
зазначити, що податкові канікули заохочують утворення нових компаній, а не
інвестиції в нові виробничі потужності. Україні ж потрібне саме останнє.
Альтернатива 2.
Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування
Іншою альтернативою заохочення прямих іноземних інвестицій є загальне
зменшення податкової ставки. Базу оподаткування можна наблизити до доходу
корпорації. Як визначено в Законі України „Про оподаткування прибутку
підприємств” (№ 283/97-ВР), прийнятому Верховною Радою у травні 1997 p.,
компанії розраховують податкову базу, зменшуючи валовий доход на величину
витрат на оплату праці, амортизації і процентних платежів. Пункт 5.5 Закону
України „Про податок на прибуток підприємств” обмежує віднесення плати за
кредит до витрат для підприємств, у статутному фонді яких частка
нерезидента перевищує 50%. В умовах високої інфляції
закон передбачає індексацію не всіх видів витрат, а лише основних фондів
і запасів. Однак індексація не знадобиться, якщо інфляція буде помірною.
Переваги альтернативи 2:
1. Значно спрощується процес розрахунку податків. Уряд може стабілізувати
надходження від оподаткування прибутку підприємств завдяки збільшенню
податкової бази.
2. Інвесторів приваблюють країни з низькими ставками оподаткування,
особливо коли вони є нижчими від світових стандартів – 35-40% (в
Україні 30%). Низькі ставки з незначними податковими пільгами також
свідчать, що уряд зацікавлений у ринковому визначенні інвесторами
найприбутковіших галузей.
3. Низькі податкові ставки самі по собі є стимулом. Вони залишають
інвесторам більшу частину прибутків. Однак в інфляційній економіці
податкова система без індексації справляє значно менший вплив на
інвестиційну діяльність.
Хоча застосування низьких ставок оподаткування до широкої податкової бази
відповідає сучасній філософії державної політики в розвинутих країнах,
існують такі недоліки альтернативи 2:
1. Міжнародні зв’язки здатні звести нанівець зусилля країни у формуванні
нейтральної податкової системи. Фактично країна з податковою системою, яка
істотно відрізняється від податкових систем інших країн, може мінімізувати
ринкові викривлення, запровадивши менш нейтральну податкову систему. Коли
база оподаткування не є уніфікованою, то ТНК можуть скористатися
відмінностями в податкових законодавствах різних країн. Наприклад, ТНК може
отримати позику в країні з високими податками для фінансування інвестицій в
країні з низькими податками. Це збільшить прибутки ТНК, тоді як місцевий
бізнес не матиме таких можливостей.
2. Внаслідок високого рівня економічної та політичної невизначеності
Україні потрібні стимули, вигоди від яких будуть відчутними відразу.
Низьких ставок оподаткування корпоративних доходів може бути недостатом,
оскільки вони збільшують доходи протягом наступних років. Зменшення
податкових ставок також зменшує оподаткування прибутків від інвестицій,
здійснених раніше, що несподівано збільшує доходи власників існуючого
бізнесу і водночас зменшує бюджетні надходження.
3. Більшість країн Організації економічного співробітництва і розвитку
(ОЕСР) встановлює пільгові ставки оподаткування для діяльності, що здатна
забезпечити доходи протягом тривалого часу, зокрема, для науково-дослідних
робіт. Так само заохочуються інвестиції у високотехнологічне обладнання.
Альтернатива 3.
Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного
прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного
кредиту
Альтернативою попереднім податковим стимулам, поширеною у країнах ОЕСР, є
прискорене списання інвестицій у формі:
1) прискореної амортизації, що дозволяє компаніям списувати капітал для
вимог оподаткування швидше, ніж для вимог обліку;
2) зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент інвеомікиь
витрат;
3) податкового інвестиційного кредиту, що дозволяє компаніям зменшувати
податки на встановлений процент інвестиційних витрат.
Другий і третій різновиди стимулів діють безпосередньо. Але фактично ці
податкові пільги неможливо використати, якщо компанія не здатна списати
відрахування (коли, наприклад, вона має збитки з точки зору оподаткування й
уряд у цьому випадку не відшкодовує відрахування). Інвестиційні
відрахування, що відшкодовуються, означають повернення урядом компанії
коштів у розмірі податкових пільг. Проте уряд може дозволити компанії
перенести відрахування з оподаткованого прибутку чи податкові кредити на
майбутній період з нарахуванням процента для збереження їх вартості.
Переваги альтернативи 3:
1. З інвестиційними податковими відрахуваннями компанія одержує доходи
від зниження податкових ставок в результаті інвестицій. Податковий стимул
має чітке спрямування – заохочувати інвестиції, а не створювати нові
компанії.
2. Інвестиційні податкові відрахування для капіталу з тривалим строком
користування (споруди, машини та обладнання) заохочують інвестиції, що
можуть бути прибутковими протягом багатьох років. Тобто відрахування
стимулюють довгострокове інвестиційне планування.
3. Інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові
канікули чи загальне зменшення податкових ставок.
Недоліки альтернативи 3:
1. У багатьох країнах ОЕСР відрахування застосовуються до машин і
обладнання, іноді до будівель і споруд. Якщо до певних типів капіталу,
зокрема – до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі, в яких
інтенсивно використовуються запаси, потрапляють у невигідне становище.
2. Компанія, що часто оновлює капітал, може вимагати інвестиційних
відрахувань. Отже, відрахування стимулюють інвестиції в активи з високою
нормою економічної амортизації. Якщо уряд не бажає стимулювати інвестиції в
певні активи, то йому слід скоригувати ставки інвестиційних відрахувань до
очікуваного рівня амортизації капіталу.
3. Якщо інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, то
існуючі компанії дістають вигоди у повному розмірі, тоді як нові фірми
мають спочатку отримати достатній прибуток перед використанням відрахувань.
Проекти з тривалим періодом розгортання потрапляють у невигідне становище
порівняно з тими, що швидко починають одержувати доходи.
4. За високої інфляції інвестиційні відрахування посилюють
нерівномірність впливу податкової системи на інвестиційну поведінку
підприомі. Компанії в країнах з високою інфляцією зацікавлені фінансувати
свій бізнес за рахунок боргу, оскільки податкові знижки для капітальних
затрат є ціннішими. Податкові канікули і зниження ставки оподаткування
зводять нанівець переваги від зменшення оподатковуваного прибутку на суму
процентних платежів в умовах високої інфляції.
КритерII оміки альтернативних оміки розв’язання проблеми:
Порівняння альтернатив за відомими універсальними критеріями дає
результати, які наводяться у таблиці.
|Критерії |Альтернативи |
| |Альтернатива 1|Альтернатива 2|Альтернатива |
| | | |3 |
| | | | |
|1. Оціночні критерії: | |
|Результативність |Середня |Низька |Висока |
|Ефективність |Низька |Середня |Висока |
|Справедливість |Низька |Висока |Середня |
|2. Практичні критерії: | |
|Адекватність |Низька |Середня |Висока |
|Прийнятність |Низька |Середня |Висока |
|Політична здійсненність|Низька |Висока |Середня |
|Адміністративна |Низька |Висока |Середня |
|здійсненність | | | |
Рекомендації:
Найефективнішим підходом до податкового стимулювання іноземних інвестицій
в економіку України ми вважаємо альтернативу 3 – „прискорене списання
інвестицій у формі: прискореної амортизації, зменшення оподатковуваного
прибутку на певний процент інвестиційних витрат та податкового
інвестиційного кредиту”.
Ця альтернатива є найбільш прийнятною на сьогодні завдяки її чіткому
спрямуванню на певний вид діяльності, а саме: нарощування виробничих
потужностей. Крім того, відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне
планування. Не менш важливим є те, що інвестиційні відрахування коштують
урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових
ставок. Цільове застосування відрахувань зменшує відплив капіталу порівняно
з податковими канікулами, а також заохочує нові інвестиції замість надання
несподіваних прибутків власникам наявного капіталу, як це відбувається при
зниженні ставок оподаткування.
Впровадження:
Зважаючи на переваги і недоліки різних податкових стимулів, розглянутих в
аналітичній записці, можна запропонувати новий для України підхід до
підтримки конкурентоспроможності податкової системи. Йдеться про
використання податкових інвестиційних кредитів і відрахувань. Ефективні
інвестиційні відрахування знижують податкову ставку. Такі зміни будуть
ефективнішими порівняно з податковими канікулами шляхом заохочення
додаткових інвестицій на одиницю втрачених бюджетних коштів.
Державне регулювання іноземного інвестування в Україні
Державне регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального
управління, являє собою важливий вид діяльності органів державної влади по
ефективному залученню та раціональному використанню іноземних інвестицій і
визначається показниками економічного та соціального розвитку держави.
Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління
іноземними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності
і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.
В Україні порядок державного регулювання інвестиційної діяльності та
іноземного інвестування, як її складової частини, викладено у Концепції
регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації
економіки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.95
№ 384, де іноземні інвестиції згадуються поряд з іншими джерелами
інвестування.
Як наголошується у зазначеній Концепції, обмежені бюджетні фінансові
ресурси не дають змоги забезпечити структурні зміни в галузях економіки,
необхідні для задоволення потреб держави. Незважаючи на те, що дана
Концепція була прийнята у 1995 році, проблема обмеженості національних
бюджетних реоміки існує і на сьогоднішній день.
Згідно з Концепцією державна інвесоміки підтримка надається переважно для
розвитку пріоритетних напрямів в економіці, якими є: паливно-енергетичний
комплекс; соціальне забезпечення; агропромисловий комплекс; енерго- та
ресурсозберігаючі технології; розширення обсягів виробництва товарів
широкого вжитку тощо.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
. іноземної валюти, що визнається кономікиьс Національним банком
України;
. валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи
в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства
України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових
прав;
. акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав
(прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи,
створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших
країн), виражених у конвертованій валюті;
. грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань,
які гарантовані першокласними банками і мають вартість у
конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами)
країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у
конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами)
країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а
також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи
легалізовані на території України авторські права, права на винаходи,
корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау
тощо.
Серед шляхів залучення іноземних інвестицій особливе місце займає
використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних
фінансових оромікиь. При цьому збільшення загального обсягу іноземних
інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного
інвестування.
В свою чергу, економічна доцільність прямих інвестицій залежить від
багатьох чинників, зокрема:
. прямі інвестиції повинні бути направлені на заміщення імпорту
готовою продукцією власного виробництва;
. за рахунок таких інвестицій повинні також створюватись виробництва,
орієнтовані на експорт;
. в результаті одержання прямих інвестицій повинен бути накопичений
технологічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях
економіки держави.
Необхідно додати, що за даними Державного управління статистики з початку
2001 року темпи надходження прямих іноземних інвестицій в Україну
уповільнились. Пов’язано це з неналежним регулюванням державними органами
влади залучення іноземних інвестицій та нераціонального їх використання.
Органами державного управління загальом компетенції, до функцій яких
належить управління іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет Міністрів
України та місцеві державні адміністрації. Також загальні функції
державного управління виконує Президент України як глава держави.
Місцеві державні адміністрації: повинні сприяти створенню підприємств з
іноземними інвестиціями; повинні здійснювати упомікиь інвестиційною
діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів; зобов’язані
вносити до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних
інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-
територіальних одиниць: ведуть на місцевому рівні переговори з потенційними
іноземними інвесторами, враховують частки іноземних інвестицій при
складанні місцевих бюджетів тощо.
Специфікою державного регулювання іноземного інвестування в Україні є те,
що функції по його здійсненню розподілені між кількома центральними
органами виконавчої влади як функціональної, так і галузевої компетенції.
Це зумовлено міжгалузевим характером даного об’єкта державного регулювання.
Законодавчою базою державного регулювання іноземних інвестицій є Закон
України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 № 93, Закон
України „Про інвесоміки діяльність” від 18.09.91 № 1560, Закон України „Про
захист іноземних інвестицій” від 10.09.91 № 1540а.
Особливістю державного правового регулювання діяльності іноземних
інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними галузевими
Законами вони повинні враховувати також положення ряду міжгалузевих Законів
та підзаконних нормативних актів. Це Закони України „Про
зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про власність”,
„Про господарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність” та інші.
Закон України „Про інвестиційну діяльність” був першим нормативним актом,
в якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови
інвестиційної діяльності на території України. В Законі зазначається, що
інвестиційна діяльність в Україні, поряд з іншим, здійснюється на основі
іноземного інвестування.
Відповідно до Закону України „Про режим іноземного інвестування” для
іноземних інвесторів на території України встаомікиься національний режим
інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками,
передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.
Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвесоміки
проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до
державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери
і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої
господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на
яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними
інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення
національної безпеки.
В той же час, відповідно до Закону України „Про усунення дискримінації в
оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з
використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17.02.2000 р.
Фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та
справляння податків підприємствам з іноземними інвестиціями.
При цьому держава встановила гарантії захисту іноземних інвестицій,
зокрема:
1. Гарантії у разі зміни законодавства, які полягають в тому, що, якщо в
подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції
будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в
розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності
таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні
гарантії захисту іноземних інвестицій.
2. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних
органів та їх посадових осіб, що означає, що іноземні інвестиції в
Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають
права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення
рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій,
епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень
органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.
3. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам, яка
полягає в тому, що іноземні інвестори мають право на
відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду,
завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання
державними органами України чи їх посадовими особами передбачених
законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або
підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства
України.
4. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У
разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на
повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх
інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного
внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати
мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі
за реальною ринковою вартістю на момент припинення
інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або
міжнародними договорами України.
5. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів,
одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, що означає, що
іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових
платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх
прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на
законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.
Ще одним елементом механізму державного регулювання іноземного
інвестування є державна реєстрація іноземних інвестицій, яка здійснюється
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями. Така реєстрація повинна бути здійснена протягом трьох
робочих днів після фактичного внесення іноземних інвестицій. При цьому
незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і
гарантій, передбачених законодавством.
Не зайвим буде відмітити, що, встановивши гарантії компенсації і
відшкодування збитків іноземним інвесторам, законодавець не зазначив строки
їх виплати, джерело, з якого такі виплати повинні здійснюватись, конкретних
посадових осіб, які повинні відповідати за компенсацію. Також не визначено
механізму повернення інвестору його інвестицій в разі припинення
інвестиційної діяльності. Отже, гарантії є, а здійснення їх на практиці, на
жаль, не відбувається.
Висновки
На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього
використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною
нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних
інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в
Україні єдиного центрального органу з питань державного управління
іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього
підприємництва, наявністю великої кількості „тіньових капіталів”.
В той же час пряме іноземне інвестування для нас буде мати тільки
позитивні наслідки. За допомогою іноземних інвестицій створюється
можливість модернізації виробничої бази, створення нових робочих місць,
розвитку важливих галузей економіки тощо. При цьому ми економимо
національні бюджетні кошти, які можна спрямувати на будь-які інші не менш
важливі сфери екооміки, соціального забезпечення.
Таким чином, напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути
та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки
залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави
є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.
Лiтература
1. Економіка, Фінанси, Право//Механізм державного регулювання
інвестування в Україні. Наскільки він досконалий?, Я. Шестакова, -
6, 2002
2. Проблемы теории и практики управления//Проблемы повышения
инвестиционной активности в Украинской экономике, В. Косов – 5, 2001
3. Розробка державної політики. Аналітичні записки//Вдосконалення
механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України,
О. Шараєнко. |
