Реферат: Теневая экономика

Зміст

Вступ..........................................................................2

Розділ 1. Тіньова економіка в сучасному світі..................................3

1.1 Сутність тіньової економіки................................................3

1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки......................6

1.3 Тіньова економіка в Україні................................................9

Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України.................12

2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу............12

2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції...............................17

2.3. Податкові правопорушення.................................................19

Розділ 3.Проблеми і перспективи боротьби з тіньовим сектором в Україні.... 24

Висновок......................................................................34

Список літератури.............................................................36

Вступ

Тема ціеї курсової роботи: «Тіньовий сектор в економіці України: шляхи

розвитку та її особливості». Предметом цей роботи є розгляд економіки та

розгляд тіньового сектора в економіці України. Також в роботі описані шляхи

розвитку тіньового сектора в економіці України а також підкреслені

особливості розвитку цього сектору в економиці України.

На думку більшості експертів з проблеми тіньового сектора в економіці

України, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-

1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового

виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського

господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений

попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували

темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення

набули “неофіційні” готівкові розрахунки за різноманітні “послуги” (за

встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної,

пожежної, податкової інспекції тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської

інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5 %.

Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні

й далі залишається досить високою – 65 % ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в

господарському комплексі України пов’язана не лише із методами його

кількісної оцінки, але й визначенням власне об’єкта аналізу та дискусії.

Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю

фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї

категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В

результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити

змістовне наповнення поняття “тіньова економіка”.

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки.

Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий “чорний ринок” (або

“кримінальну економіку”), що тісно пов’язаний із сферою грошового обігу і

виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу,

незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора

господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж

“чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.

Розділ 1. Тіньова економіка в сучасному світі

1.1 Сутність тіньової економіки

Під «тіньовою економікою» у даний час розуміють усю сукупність економічної

діяльності, що не враховує офіційна статистика, і не включають у валовий

національний продукт країни.

У просторі тіньової економіки виділяють наступні основні зони:

· неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у

рамках яких має місце не фиксоване офіційною статистикою виробництво товарів

і послуг, приховання цієї діяльності від податків;

· фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й

інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей;

· підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної

діяльності.

У багатьох країнах, і особливо в тих, котрі переживають складні періоди

трансформації. Тіньова економіка не тільки складає помітну частину

економічної діяльності, але і продовжує розширюватися. Однак навіть там, де

масштаби явища і загальне соціально-економічне тло і приблизно однакові,

тіньові економіки істотно розрізняються, наприклад, по наступним

характеристиках:

· за структурою (частці кримінальної діяльності в сукупному обсязі

виробництва, розвиненості фіктивної економіки, активності дрібного

підпільного бізнесу, що вислизає з-під фінансового контролю держави, але

граючого, проте, значну роль у насиченні ринку);

· по впливі на розподільні відносини ( сприяє зменшенню або

нівелюванню диференціації доходів);

· по основних проблемах, породжуваним його (недобір засобів у бюджет,

розвиток криміногенних господарських зв'язків і так далі).

Можна сказати, що для всіх країн, що вступили в період системних перетворень,

масштаби поширення і структура тіньової економіки повинні розглядатися як

важливі чи успіхи неуспіхів проведених реформ.

Тіньова економіка в Україні, докорінно відрізняється не тільки від

«західної», але і від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах

тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами,

сформованими ще при соціалізмі. Інші – що специфіка і масштаби тіньової

діяльності в сучасній Україні, насамперед – продукти сьогоднішнього дня,

наслідок обраної моделі перебудови економіки і суспільства.

Експансія тіньових економічних відносин є в першу чергу результатом

руйнування колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв'язків

між окремими підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у

криміналізації господарського життя України грає і значне ослаблення боротьби

з економічними злочинами, що виправдуються тезою про необхідність

використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних

реформ.

Поряд з цим, досить очевидними причинами існує цілий ряд глибинних факторів.

У першу чергу вплив на активізацію тіньової економіки, що формуються на

сучасному етапі розвитку реформи в механізму аллокації ресурсів і влади; про

особливості з'єднання працівника з засобами виробництва; про специфіку

розподільних відносин, що формуються.

Реально виниклі в економіці країни на етапі трансформації труднощі

представниками крайніх політичних плинів порозуміваються по-різному: одні

посилаються на збереження значних елементів колишньої системи, інші

кликушинствуют про лиха, що несе ринок. Імовірно, корені нинішніх проблем

варто шукати, насамперед, у специфіці формованих механізмів аллокации

ресурсів і влади. У сьогоднішній соціально-економічній і політичній

реальності навряд чи вирішальну роль грають механізми локального

корпоративного регулювання.

Суть нового механізму аллокації ресурсів зводиться до того, що окремі

інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого

положення (високий рівень концентрації виробництва і (чи) капіталу,

корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у

локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва

постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі.

Прояву цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдо-

державних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання,

диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміку цін,

фінансах і так далі.

У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного

суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних

і регулюючих впливів.

Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів

аллокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні

роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них

сконцентровані:

· підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й

інституціональному відношеннях;

· володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;

· корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина

промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Тут витягають понад прибуток, що перевершують по своїх масштабах відомі

дотепер у світовій практиці.

Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів,

керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили,

виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства.

На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні,

кредитуванні тощо на користь першого «сектора», причому причиною такого

перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні

переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної

влади, що створює інституціональне «перевагу першого «сектора» над другим».

Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіка

двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом, подпітуючим

тіньові структури і відносини. До безпосередніх наслідків поляризації

економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для

середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:

· виділення зони виникнення надприбутків;

· утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних

структур, неекономічне суперництво, між якими підмінює собою, сьогодні,

механізм державного керування;

· розкол суспільства на дві нерівні частини – зайнятих у

привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у

регресуючим не монополізованому «секторі» економіки;

· поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за

перерозподіл украй доходів, що розподіляються нерівномірно на всіх рівнях.

Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися в останній

час, перерозподілу власності.

Почата під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в

Україні привела до повного затуманиванию щирої картинии існуючих прав

власності. Після всього років «реформи» неможливо провести чітке розмежування

між державними і приватними секторами економіки: відбулася практично повна

дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося

значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.

Невизначеність границь приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин:

по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали

порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений

перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готували базу для

наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так

називані «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон

дуже великий – від прямого грабежу державної власності до легальних

трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством

доданої вартості в приватний сектор. Створення фінансових холдингів,

конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють

виникненню рівнобіжних ринків грошей, кредитів і капіталу. Використання

задолжностьи і кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з

метою їх наступної легальної чи тіньової приватизації і т.д.

Наступна схема представляє основні напрямки, об'єкти, суб'єкти і методи

приватизації, а також про нових власників, що з'явився в ході її.

Схема

Основні об'єкти, методи й учасники приватизації.
Об'єкти	Методи	Нові власники
Власність політичних і суспільних структур	Створення комерційних структур, експорт капіталу	Номенклатура суспільних і політичних організацій і близьке до них оточення.
Державні бюджетні соціальні фонди	Широка система соціальних кредитів і пільг по оподатковуванню. Створення комерційних структур на базі фондів.	Корумпований апарат, «шляхетні одержувачі»
Фонди державних підприємств.	Різні форми «приватизації» (дрібні кооперативи, лізинг, оренда і т.д.) різноманітні форми масової і платної приватизації.	Трудові колективи, директорат, що були теневики.
Заощадження населення.	Через систему ваучерних і інвестиційних фондів, банківську систему і нові організації соціального забезпечення.	Співробітники фондів і організацій.

Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється,

очевидно, у тім, що на фінансах партії створені найбільш дієздатні комерційні

структури, у тому числі найбільш респектабельні банки і спільні підприємства.

Представники нової економічної еліти і політичного керівництва, як видно,

змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною

справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так і інших ніколи

належала до одного клану – партійній номенклатурі.

Найбільш простий і розповсюджений метод приватизації на другому напрямку –

так називана «доїння корови». Тут використовують наступну схему.

НБУ надає, наприклад, підприємству спеціальний кредит для виплати

задолжностьи по заробітній чи платі для інших господарських нестатків, під

низькі відсотки – 5% річних. Гроші на ринкових умовах відразу поміщають у

комерційний банк, що знаходиться з підприємством у «особливих» відносинах.

Різницю, що виникає на цій операції, поділяють між керівниками підприємства і

банківських працівників, що беруть участь у долі.

1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу

зіткнулася з проблемою тіньової економіки – не контрольованого суспільством

виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і

послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості

соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними

групами. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах

від 40 до 80 % валового внутрішнього продукту (ВВП) залежно від методу оцінки

(наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова

економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор

охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-

енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною

ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи

зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у

банківській системі. Великого поширення набули “неофіційні” готівкові

розрахунки за різноманітні “послуги” (за встановлення телефонних ліній,

реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції

тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської

інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5 %.

Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні

й далі залишається досить високою – 65 % ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в

господарському комплексі України пов’язана не лише із методами його

кількісної оцінки, але й визначенням власне об’єкта аналізу та дискусії.

Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю

фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї

категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В

результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити

змістовне наповнення поняття “тіньова економіка”.

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки.

Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий “чорний ринок” (або

“кримінальну економіку”), що тісно пов’язаний із сферою грошового обігу і

виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу,

незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора

господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж

“чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.

Сектор домашніх господарств – у ньому товари (послуги) виробляються

(надаються) лише для потреб споживання виробників та їхніх сімей. В Україні до

цього сектора фахівці відносять, наприклад, роботу дрібних виробників на

приватних, присадибних та орендованих ділянках. Водночас у документі органів

державної та місцевої влади та управління, у ЗМІ і навіть у масовій свідомості

цей сектор, як правило, не асоціюється із поняттям “тіньова економіка”.

“Неформальний сектор” представлений дрібними виробниками, що займаються

індивідуальною трудовою діяльністю, власниками малих приватних підприємств,

селянами-фермерами та іншими суб’єктами малого бізнесу. У сфері якого –

легального чи тіньового – бізнесу функціонуватиме представник цього сектора

залежить від цілого ряду умов (податкової політики держави; наявності пільг

щодо фінансової підтримки малого бізнесу; стабільності національного

законодавства; загального рівня розвитку товарно-грошових відносин в країні;

криміналізації суспільства тощо). За несприятливих умов господарювання дрібний

бізнес швидко переходить у “тінь” і може залишатись там тривалий час. По суті,

нерідко один і той самий суб’єкт підприємництва одночасно функціонує у

легальному та нелегальному режимі, пропонуючи споживачам товари, режим обігу

яких не обмежено законом і не заборонено (як, наприклад, зброї та наркотиків).

Найпоширенішими формами правопорушень у цій сфері є різноманітні механізми

ухилення від офіційного обліку підприємницької діяльності та від сплати

податків.

До “прихованого сектора” національного виробництва (як складової

“паралельної тіньової економіки”) дослідники відносять середні та великі

промислові підприємства, а також монопольні об’єднання. Як вважають деякі

фахівці, особливість тіньової діяльності юридичних осіб у цьому секторі полягає

не стільки у прямих порушеннях чинного законодавства (таких, як несплата

податків з результатів легальної економічної діяльності або декларування на

митниці неправильної ціни при експортно-імпортних операціях), скільки у

проведенні операцій, не заборонених українським законодавством (таких, як

бартерні угоди, діяльність у межах офшорних зон і податкових гаваней).

Правильність цього твердження неможливо ані заперечити, ані підтвердити,

оскільки репрезентативна загальнодержавна статистика тіньових операцій в

принципі не існує. Однак узагальнення думок експертів і повідомлень у ЗМІ з

цього приводу дає змогу висловити деякі зауваження.

Перш за все зазначені вище прямі порушення законів у підприємницькій практиці

можуть поєднуватись, переплітатись із здійсненням операцій, не заборонених

законом. Через недосконалість вітчизняного законодавства далеко не завжди

можна чітко встановити межу між правопорушеннями і дотриманням закону.

Яскравою ілюстрацією в цьому плані може слугувати спір щодо законності

купівлі акцій ЗАТ “Оболонь” ІК “Кармет Інвест” в інтересах ЗАТ “Сармат”, який

хоч і тягнеться з минулого року, але не розв’язаний у судовому порядку ще й

до сьогодні. Цей випадок є яскравим прикладом відсутності в українському

законодавстві спеціального закону, який би регулював діяльність акціонерних

товариств, на необхідності прийняття якого наголошують фахівці. До речі, у

Росії такий закон було прийнято ще наприкінці 1995 р.

По-друге, недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується

штучно через “тіньову” лобістську діяльність груп впливу. Найбільше в цьому

зацікавлений супервеликий бізнес (за визначенням завідувача відділу

соціологічної експертизи Інституту соціології Ю. Саєнка), що тісно пов’язаний

з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на

регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, як стверджує

Ю. Саєнко, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціального

зговору, тобто домовленості укладаються в обхід букви закону. Природним

наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої

влади та управління.

На думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й

полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком

закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес-

структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи

іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як

об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а

особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства.

Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для

фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах

в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації

економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які

пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

– високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

– недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до

нього;

– повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

– втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;

– корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування

тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес

функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному.

Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати

свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію.

Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до

найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної

боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням

“сірих”, тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу

накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі – у

формі грошових активів. Це автоматично веде д підвищення ролі банків та інших

фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного

господарського комплексу

1.3 Тіньова економіка в Україні

Характерним явище української економічної політики стало надання незаконних

пільг наближеним до влади комерційним структурам.

Приватизація державних підприємств, як така, фактично почалася в Україні не в

липні 1992 року, як вказують в офіційних матеріалах, а з моменту створення в

1987 році, так званих малих кооперативів, більшість з який організовувалися

при державних промислових підприємствах. Створення малих кооперативів

виявилося дуже зручною формою перекачування державних засобів у приватні

руки.

До початку липня 1994 року в Україні було приватизовано близько 70% усіх

підприємств промисловості і сфери послуг. Багатьма реформаторами настільки

високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх реформ. Однак

поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і якісні зміни.

Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні

являла собою колосальну спекулятивну операцію, приведшую до криміналізації

економіки, небаченому соціальному розшаруванню й утворенню ворогуючих

соціальних груп. Криміналізації є з одного боку, відображенням соціально-

економічної і політичної ситуації в країні, з іншого боку – тісно зв'язана з

моделлю приватизації.

Деякі особливості дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати

існування рівнобіжних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1993 року, ціни в країні ростуть значно швидше, ніж

офіційна заробітна плата: мінімальна і навіть середня по країні заробітна

плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму. Однак дотепер

соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські нагромадження населення

ростуть; число знову утворених на підприємницькій основі господарських

організацій збільшується – незважаючи на те, що кожна третя зі знову

створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі підстави

припускати, що і проблема виживання, і проблема первісного нагромадження

капіталу зважується сьогодні в Україні на шляхах активного включення

населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової економіки.

Мотиви, механізми і результати такої участі в різних груп населення різні.

Сучасне українське суспільство можна розділити на три основні страти, кожна з

який, у свою чергу підрозділена на групи:

1. Нові власники, вищі керуючі, працівники вищої і середньої ланки,

почасти наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де

утворяться величезні надприбутки. Для цієї категорії облич характерне

прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки

й інші доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства і

встановлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами з

іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і що

змушують платити «данина» кримінальними елементами.

2. Групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі

надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія і кримінальні елементи, а

так само нечисленні групи, що обслуговують нестатки сверхмонополистов.

3. Гнітюча частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора і

не допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 125 разів

менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже складає

понад 40% від американського рівня.

Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у

різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань,

додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів

побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.

Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність

активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу хабарництва

«тіньової діяльності» і кримінальної активності.

Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньовий, насамперед

фіктивної і кримінальний, економіки веде нас не до цивілізованого ринку і

демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового

правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним

забезпечити визначену соціальну стабільність.

Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України

2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу

У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси,

пов’язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється

необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль

в усій системі економіко-політичних відносин в Україні. Адже право власності

на різноманітні економічні об’єкти на практиці розглядається багатьма

суб’єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього

становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії

українського суспільства.

Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у

приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом. Як повідомив газеті

“День” начальник відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю

М. Мортук, у 2002 р. кількість розкритих злочинів при приватизації державного

та комунального майна зросла на 25 % і досягла 2 350. Всього ж у цій сфері за

минулий рік зафіксовано майже 4,5 тис. злочинів. Причому тенденції, що

склались у минулому, зберігаються і нині. Серед тих, хто постав перед судом у

зв’язку із правопорушеннями у сфері приватизації, більш як 10 % становили

директори підприємств і стільки ж – експерти, які давали фінансову оцінку

майна, що приватизувалось. Щоправда, більшість з цих осіб (майже 74 %)

проходили за статтею перевищення службових повноважень.

Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють події,

що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих об’єктів,

володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні вигоди їх

власникам. Сучасний етап “великої” приватизації матиме нові характерні риси,

які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою мірою, ніж це було

раніше. Екс-депутат, колишній голова комісії Верховної Ради з питань

приватизації, а нині – директор Міжнародного інституту приватизації О.

Рябченко пояснює це наступним чином. На його думку, на сьогодні більшість

перспективних підприємств перебуває під контролем тих чи інших бізнес-

структур. Причому мова йде не лише про юридично оформлені відносини, як,

наприклад, управління державними корпоративними правами, але й про реальне

управління фінансовими потоками підприємств. На його думку, об’єкти такого

роду для конкурсного продажу вже втрачені. Їх можна продати лише тим

суб’єктам, які ці підприємства реально контролюють. В іншому випадку ці

підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена завдяки дії

судових механізмів. Чудовою ілюстрацією думок, висловлених О. Рябченком, може

бути ситуація із ВАТ “Північним гірничо-збагачувальним комбінатом” (Кривий

Ріг) приватизація якого розпочата ще влітку минулого року, не завершена до

сьогодні через судові позови. Контрольний пакет акцій цього підприємства, що

належить державі, перебуває в управлінні Харківського “УкрСиббанку”. Цей же

банк володіє більш як 50 % заборгованості комбінату. Умови реалізації на

конкурсі 35,74 % акцій цього підприємства, встановлені Фондом держмайна,

враховували як сучасні обставини, так, цілком імовірно, і перспективи роботи

“Північного ГЗК”. Правда, за таких обставин продажна ціна пакету акцій лише

на 2,5 % перевищувала її стартову ціну. Окремі ж оглядачі вважають, що якби у

конкурсному продажу об’єкта брали участь конкуренти “УкрСиббанку”, то

продажна ціна перевищила б стартову приблизно на 25 %. В результаті зросли б

надходження до державного бюджету. Перевірити це твердження важко, оскільки

приватизація 35,74 % пакету акцій ВАТ “Північний ГЗК” де–факто призупинена

через судовий позов конкурентів “УкрСиббанку”.

Водночас уже на стадії підготовки до продажу 25 % акцій, Нікопольського

заводу феросплавів (НЗФ), що належать державі, при одночасній передачі в

управління блокуючого пакету (25 % +1 акція), розгорівся скандал із широким

залученням ЗМІ. Практично всі провідні вітчизняні ділові видання і ряд

громадсько-політичних газет так чи інакше висвітлюють ситуацію, що склалась.

Головними конкурентами за право приватизації НЗФ називають корпорацію

“Інтерпайп” (її інтереси представляє консорціум “Придніпров’я”) та КБ

ПриватБанк. Крім того, заявки на приватизацію НЗФ подали ще чотири компанії:

ВАТ “Стаханівський завод феросплавів”, ТОВ “Промін мед”, ВАТ “Запорізький

завод феросплавів” і ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК”. Але ці структури

афільовані (пов’язані) із ПриватБанком, зазначають оглядачі. Водночас

жорсткість додаткових вимог до учасників приватизаційного конкурсу робить, по

суті, єдиним реальним претендентом на придбання акцій НЗФ корпорацію

“Інтерпайп”.

Стартова ціна продажу 25 % пакету акцій (а фактично – розпорядження

контрольним пакетом) становить трохи більше, ніж 53 млн грн. На думку

фахівців фінансової компанії “Сократ”, вона може бути вищою у кілька разів.

Залежно від методики розрахунку, що застосовується, вартість підприємства

може оцінюватись у 288-582 грн. Причому найвищий показник отримано на

підставі оцінки чистих активів підприємства, тобто різниці між сумою його

активів та зобов’язань.

Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ стимулював

гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови правління

ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений на конкурс

пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного пакету акцій)

540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною і сумніваються

в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації “Інтерпайп” Є. Берштам

підкреслив: “За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за яку не буде соромно ані

державі, ані нам”. Правда, конкретну суму, про яку йде мова, він не назвав,

оскільки на той момент не було відкрито конвертів з пропозиціями.

Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств,

зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через мінливість

їх інформаційної основи – ситуації на конкретних ринках, де діють

підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових

механізмів організації процедури приватизації державного та комунального

майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які є

найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови

приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію

“Інтерпайп” на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні

із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування

іміджу “тіньової” щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція

Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури

спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.

Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не

розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово-

промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались

ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов’язано із “мирним

співіснуванням” на цьому феросплавному заводі корпорації “Інтерпайп” та

ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної

боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією

найпривабливіших об’єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно

конфліктні розглядались нафтові (“Укрнафта”, Дрогобичський, Надвірнянський та

Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства (Північний,

Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, рудоуправління

“Суха балка” та Комсомольське рудоуправління).

Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність підходу до

додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд державного

майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять індивідуальний

характер. З позиції захисту економічних та соціальних інтересів українського

суспільства в цілому це може бути цілком виправдано, оскільки мова йде про

стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що, декларуючи перед

громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних випадках,

одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти таких умов в інших

ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на захист додаткових умов

приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів, забезпечує їм перемогу у

приватизаційному конкурсі по цьому підприємству, тоді як раніше той же

“Інтерпайп” оскаржив у суді договір купівлі-продажу Північного ГЗК

структурами “УкрСиббанку”, що базувалась саме на таких додаткових умовах.

Причому оглядачі звертають увагу на те, що Кабінет Міністрів, який через

Генеральну прокуратуру оскаржує тепер умови конкурсу, раніше їх сам і

затвердив. Як зазначав раніше на одній із своїх прес-конференцій М.Чечетов,

ініціатива висування додаткових умов виходила від керівництва Північного ГЗК

та місцевої адміністрації. Ця ініціатива була підтримана Мінпромполітики та

Мінекономіки.

Тому закономірно, що у контексті останніх подій у сфері приватизації все

більше фахівців схиляється до думки, що невдовзі стосовно приватизації

кожного великого, стратегічно важливого підприємства буде прийматись окремий

закон. Підтвердженням такої тенденції може слугувати реєстрація у Верховній

Раді проекту Закону “Про особливості приватизації підприємств Державної

акціонерної компанії “Укррудпром”.

По суті, розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до сфери

функціонування “паралельної”, а не “кримінальної” економіки, оскільки на

підставі оприлюднених фактів можна говорити не про якесь навмисне порушення

закону, а про різні підходи до визначення критеріїв ефективної приватизації

об’єктів. Так, якщо першочерговою метою приватизації державного й

комунального майна вважати збільшення обсягів надходжень коштів до

відповідних бюджетів, то потрібно посилювати конкуренцію через допуск до

конкурсу на придбання об’єктів якомога більшого числа претендентів. Якщо ж

ставиться стратегічне завдання забезпечити ефективне функціонування

підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку, то треба

визначити майбутнього ефективного власника-інвестора. По суті, це та

ситуація, яку описував О.Рябченко, говорячи, що більшість привабливих

підприємств вже де-факто контролюються тими чи іншими комерційними

структурами. Причому, як стверджує екс-народний депутат, серед таких об’єктів

тих, якими управляють на підставі договору про передачу державою

корпоративних прав, дуже мало.

Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий, що

здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації

потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.

Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований характер

рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба довести

наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на придбання

об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно. Тому при

передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення службових

повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише

приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ,

стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання або

дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається дещо

парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності ніби й

мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна. Все це

накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування тіньової

економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у стадії

досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до суду.

Показова в цьому плані ситуація на ринку цінних паперів, що значною мірою

впливає на механізми приватизації державного майна. На думку голови

Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації В.

Семенюк, в Україні досі не сформовано законодавчу базу, необхідну для

функціонування фондового ринку. На сьогодні на організованих ринках

укладається лише близько 7 % угод стосовно цінних паперів. Прозорість

процесів перерозподілу власності та відповідних грошових потоків відсутня,

вважає народний депутат. Реальну ціну угод щодо цінних паперів достовірно

встановити практично неможливо, оскільки грошові рахунки за цими угодами

відбуваються за межами України, в офшорних банках.

Досить багато повідомлень в українській пресі, по суті, свідчать про

справедливість, висловлених В. Семенюк, думок.

Показова в цьому плані і досить скандальна ситуація навколо ЗАТ

“Укртатнафта”. Так, відповідаючи в кінці лютого 2003 р. на запитання

кореспондента щотижневика “Деловая столица” про придбання татарською стороною

іноземних компаній “Am Ruz Tradinb” та “Sea Group International” – акціонерів

“Укртатнафти”, заступник голови Фонду держмайна С. Глушко, по суті, визнав,

що поінформованість цієї державної установи, стосовно обігу акцій стратегічно

важливих українських підприємств незадовільна. Він зазначив: “За неофіційною

інформацією, “Татнафта” повністю купила ці дві компанії, і ми це враховуємо

зараз. Але ми не можемо це стверджувати, поки немає офіційного

підтвердження”. Водночас колишній голова “Укртатнафти” В. Матицин

звинувачується у систематичних крадіжках на підлеглому йому підприємстві й

незаконному введені до складу акціонерів зазначених вище іноземних компаній.

Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто

відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних

правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і

дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів

для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного

законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації

державного і комунального майна. Одна з таких схем була описана у щотижневику

“Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою власника контрольного пакету акцій

Кременецького цукрового заводу київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було

проведено загальні збори акціонерів, на яких було обрано нове керівництво

заводу та спостережну раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники

Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській

області, відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький

цукровий завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у

ЗАТ “Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ.

Далі керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без

згоди інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також

обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С.

“Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ

“Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю. Причому

за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ “Кременецький

цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як залишкова балансова

вартість його становила 11 млн грн. І хоча розслідування цієї справи триває,

але механізм функціонування тіньової приватизації очевидний

2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції

За різними оцінками, в тіньовому секторі обертається від 40 до 60 %

фінансових ресурсів країни. Виключне значення за таких умов має вивіз

капіталів за кордон. Він не тільки дає змогу краще відмити гроші, отримані

злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі

нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх

активами з боку органів державної та місцевої влади і управління. А ціна

такої економічної та політичної свободи набуває особливого значення із

наближенням президентських виборів. Адже з одного боку, ці вибори вимагають

концентрації фінансових ресурсів, а з іншого – після них багато і

підприємців, і політиків, і різноманітних експертів не виключає переділу

власності.

У цьому контексті показово, що вивіз капіталу за кордон останнім часом

зростає. Так, за оприлюдненими нещодавно даними НБУ, у 2000 р. Україну

залишили капітали на суму в 385 млн дол. у 2001 р. – на 898 млн дол. а у 2002

р. – вже на 2,271 млрд дол. При цьому голова НБУ С. Тигипко стверджує, що

левова частка коштів була виведена з України завдяки використанню

елементарної схеми із залученням офшорних компаній, суть якої полягає у

наступному. Резидент України купує акції вітчизняного підприємства, як

правило, це – неліквідні цінні папери, що дозволяє купувати їх за низькою

цінною. Потім ці акції за тією ж низькою ціною продаються нерезиденту

України, як правило офшорній компанії. Перший нерезидент передає зазначені

акції за тією ж ціною іншому нерезиденту (переважно теж офшорна компанія). А

вже цей, другий, залучений до фінансового ланцюжка нерезидент продає акції

українському підприємству за ціною, що у десятки разів перевищує початкову

ціну продажу акцій. Обсяг вивозу капіталу приблизно (за вирахуванням

порівняно невеликих комісійних) дорівнює різниці між останньою угодою між

нерезидентом і резидентом України (що здійснювалась за високої ціни акцій) і

першою угодою між резидентом України і нерезидентом (що укладалась за низької

ціни акції). На думку деяких експертів, для такої схеми вивозу капіталу може

здійснюватись спеціальна емісія акцій. При цьому треба підкреслити, що вивіз

капіталу з України де-факто здійснювався за допомогою цілком легальних (де-

юре) угод з купівлі-продажу цінних паперів. За твердженням С. Тигипка, у

переліку суб’єктів підприємницької діяльності, що використовували зазначену

схему експорту капіталу, представлені банки практично всіх основних бізнес-

груп України. А це свідчить про широкі масштаби та певну аполітичність (у

плані провладних або опозиційних уподобань підприємців) розглянутої схеми

експорту капіталу. Головним інструментом у боротьбі із наведеною вище схемою

вивозу капіталу з України має бути постанова НБУ № 36 від 29 січня 2003 р.,

що передбачає ліцензування операцій з цінними паперами. Так, НБУ

узгоджуватиме з СБУ та МВС видачу банкам і фінансовим компаніям ліцензій на

придбання валюти на міжбанківському ринку під операції по угодах із

нерезидентами щодо акцій українських компаній. Водночас, на думку деяких

спостерігачів, існує цілком конкретна “жертва” (хоча вона й не була названа

С. Тигипко), проти якої буде в першу чергу спрямована дія зазначеної

постанови НБУ, оскільки навряд чи варто очікувати на компанію за “чистоту”

національного бізнесу як такого.

А за словами фінансистів, оприлюдненою головою Національного банку схемою

активно користувались у 1997-1998 рр. Нині ж вдаються до більш витончених

схем експорту капіталу, які не протирічать чинному законодавству. Доречно

також згадати, що свого часу масштабний вивіз капіталу з України здійснювався

через прибалтійські банки. Після того як було виявлено безпрецедентний розрив

між митною вартістю прибалтійського імпорту та сумами проплачених грошей

(близько 1 млрд дол. протягом 1999 р.), цей канал завдяки ряду прийнятих

адміністративних заходів було перекрито.

До речі, використання цінних паперів як інструменту для здійснення фіктивних

за своєю метою фінансових операцій (хоча формально і в межах чинного

законодавства) не є суто українським “ноу-хау”, а досить добре відоме у

світовій практиці. Одна із схем відмивання “брудних” грошей, оприлюднених

FATF, передбачає використання з цією метою цінних паперів.

Боротьбою з легалізацією коштів, одержаних злочинним шляхом, займається і

спеціалізований підрозділ ГУБОЗ МВС України. Цим підрозділом, наприклад,

минулого року у Харкові припинено діяльність групи підприємців і керівників

філії одного з банків, що здійснювали протизаконні фінансові операції з

використанням офшорної компанії. Зловмисники встигли “відмити” понад 4,5 млн

дол. США. За матеріалами служби БОЗ прокуратурою порушена кримінальна справа.

В Івано-Франківській області викрито групу керівників декількох комерційних

структур. Шляхом проведення фіктивних вексельних розрахунків і безтоварних

операцій вони викрали і “відмили” понад 15 млн грн.

Для координації зусиль різних державних структур у боротьбі з відмиванням

“брудних” грошей створена спеціальна міжвідомча група. До неї, крім

співробітників ГУБОЗ, входять представники ДПА, НБУ, Мін’юсту, фахівці

нещодавно створеного Державного департаменту фінансового моніторингу, митної

служби. Група займається дослідженням тенденцій, схем і способів відмивання

коштів і доходів, отриманих злочинним шляхом. Джерелами таких доходів є

незаконна міграція, торгівля людьми, наркобізнес.

Оскільки через складність фінансових схем, що застосовуються, встановити факт

відмивання “брудних” грошей дуже складно, то на практиці іноді виникає певна

розбіжність у корпоративних інтересах між банкірами та працівниками

правоохоронних органів насамперед з приводу розкриття інформації, яка є

банківською таємницею. Банкіри звертають увагу на те, що розширення доступу

працівників правоохоронних органів до таємниці банківських вкладів послабить

довіру клієнтів до банківських установ, негативно вплине на стан депозитів у

банках.

Також дуже критично налаштований ряд банкірів щодо дій правоохоронців, які,

поширюючи інформацію про правопорушення у фінансовій сфері, таким чином

формують негативний імідж банківської системи України в цілому. На думку

банкірів, це може мати негативні наслідки для всієї вітчизняної економіки. Не

виключено, що саме у такому контексті деякі з них розглядають заяву

Міністерства внутрішніх справ: “Банківська система перетворилася на

центральну ланку технологічного ланцюжка з відмивання капіталів, здобутих

злочинним шляхом. До кримінальної відповідальності за вчинення корисливих

злочинів безпосередньо у банках притягаються 367 працівників, з яких 54 –

керівники банківських установ”. (Правда, у звіті не вказується, скільки з

притягнутих до відповідальності осіб визнані винними у судовому порядку).

Не дивно, що у такій атмосфері ряд українських страхових компаній висловив

свою занепокоєність діями ДПАУ, яка, посилаючись на свої внутрішні документи,

раптово почала вимагати у них договори перестрахування із латвійською

компанією “EstoraRe”. Оскільки ДПАУ не прокоментувала свої дії, то можна

припустити, що податківці аналізують імовірність функціонування якоїсь схеми

експорту капіталу з України або ж ухиляння від оподаткування.

Водночас, на думку деяких оглядачів, стимулювати розвиток тіньових процесів

на вітчизняному фінансовому ринку може і реалізація намірів Національного

банку заборонити обмінні пункти валюти, що працюють на підставі агентських

угод. За даними НБУ, на такі пункти припадає 57 % від їх загального числа в

Україні і лише 29 % від загальноукраїнського обсягу валютообмінних операцій.

Це, на думку деяких експертів, свідчить про приховування доходів.

Не відкидаючи, в принципі, можливості приховування доходів валютообмінними

пунктами, зазначимо, що на підставі такого простого порівняння не можна

робити такі однозначні висновки. Поряд з цим досить проблематично, чи зможуть

банки оперативно заповнити вакуум у валютообмінній мережі, що виникне

внаслідок закриття пунктів, які працюють за агентськими угодами. Швидше за

все, треба погодитись з деякими оглядачами, які вважають, що наслідком

зазначеної новації НБУ стане поява численних стихійних нелегальних пунктів

обміну валюти з усіма вадами, притаманними тіньовій економіці

2.3. Податкові правопорушення

Одне з ключових місць у механізмі функціонування тіньової економіки посідають

податкові правопорушення. Надзвичайно великі масштаби їх розвитку, по суті, є

загальновизнаними. Наприклад, відповідаючи на запитання кореспондента

щотижневика “Дзеркало тижня”, Генеральний прокурор С. Пискун висловив думку,

що чисельність реальних мільйонерів приблизно у 5 разів перевищує чисельність

мільйонерів офіційно задекларованих. Минулого року за позовом податкових

інспекцій було порушено 2 тис. кримінальних справ щодо ухилення від сплати

податків, у тому числі більше 1,5 тис. на суму понад 1 млн грн.

Проведення легалізації неоподаткованих доходів населення, отриманих

незлочинним шляхом, у вигляді їх амністії дасть змогу вивести з тіньового

обігу від 35 млрд до 40 млрд грн. Про це заявив на брифінгу заступник глави

Адміністрації Президента України П. Гайдуцький, коментуючи доручення уряду

глави держави здійснити ряд заходів з “детінізації” та легалізації доходів.

“Така акція має бути одноразовою з терміном від 3 до 6 місяців”, – зазначив

заступник глави АП України.

Узагалі податкові правопорушення дуже численні та різноманітні, здійснюються

і юридичними, і фізичними особами. Як зазначають фахівці, наприклад,

незаконне відшкодування із державного бюджету податку на додану вартість

(ПДВ) експортерам стало різновидом кримінального бізнесу, масштаби якого

загрозливі для української економіки. Можна навести лише один приклад: за

2001 рік вдалося запобігти відшкодуванню ПДВ за фіктивними операціями на суму

понад 1 млрд грн, а в I кварталі 2002 року – на суму близько 540 млн грн.

Повернення ПДВ, на думку голови Державної податкової адміністрації України Ю.

Кравченка, залишається великою проблемою податкової системи України. За його

словами, з початку 2003 р. підприємцям повернули 104 млн грн, але їм держава

заборгувала ще 2,9 млрд грн. При цьому б суми ПДВ, заявлені платниками до

повернення, постійно зростають. Якщо у 2000 р. було заявлено до повернення 11

млрд грн, то у 2002 р. – вже 16 млрд грн. Особливо гостро стоїть проблема

відшкодування ПДВ у експортно орієнтованих регіонах. Так, за повідомленням

голови ДПА у Дніпропетровській області Л. Гаврюка, минулого року в області

відшкодовано ПДВ на 39 млн грн більше, ніж зібрано. Загальна сума

відшкодування становить 758 млн грн. Ще 1,8 млрд грн заявлено для

відшкодування, що у 1,5 раза перевищує суму всіх податків, які надійшли з

Дніпропетровської області до держбюджету минулого року.

Виявлення фальсифікованих вимог для відшкодування ПДВ складна й кропітка

процедура. На думку фахівців, головними критеріями при виборі заявок для

поглибленого контролю є:

– чи є повернення податків першим для експортера;

– чи є дані про дотримання платником податків податкового законодавства.

Виділяються платники, що мають прострочену заборгованість зі сплати податків

чи скоїли порушення податкового законодавства;

– чи відрізняються суми, зазначенні в заявах, від визначеного рівня

відшкодування.

Якщо на ці запитання дається відповідь “так”, то заявка повинна пройти

поглиблений контроль з боку податкової служби. Якщо ж податкова служба все-

таки вирішить проводити перевірку, то основна увага має приділятися:

показникам, що визначають ПДВ, включаючи обсяги операцій із закупівель,

продажу й експорту; різниці між експортними цінами, які відображаються у

звітності платником, й експортними цінами, що розраховуються митною службою;

загальному обороту компанії; коефіцієнту обороту з експорту.

Митна служба несе відповідальність за перевірку точності експортних

декларацій з точки зору опису, кількості та вартості експортних товарів і

забезпечення того, що завірені копії експортних декларацій надавалися тільки

за фактично вивезені за межі країни товари.

Контроль за поверненням ПДВ експортерам значно посилюється за наявності

ефективних механізмів обміну інформацією між податковою й митною службами з

використанням спільних комп’ютерних систем і цифрового коду для реєстрації

експортера. Необхідно, щоб інформація митної служби, яка повинна бути в

розпорядженні податкової служби, мала дані:

– про експортні декларації, у тому числі реквізити експортера, а також вид,

вартість і кількість товарів. Це дасть змогу зіставити фактичну потужність

підприємства з кількістю товарів, що експортуються;

– про дотримання експортерами митного й податкового законодавства;

– про звичайні ціни операцій, щоб установити різницю в цінах при зловживанні

трансфертними цінами.

Для подання податковим органам даних про фактично експортовані вантажі митна

служба повинна спочатку встановити, чи були декларовані товари фактично

вивезені за межі держави. Дієвим механізмом тут є міжурядові угоди про

адміністративну взаємодопомогу в митних справах, укладені українською митною

службою з багатьма країнами світу. Але цього недостатньо. Необхідно також на

міжурядовому рівні визначити порядок обміну інформацією з митними службами

сусідніх країн про підтвердження доставки товарів, виключивши таким чином

можливість незаконного відшкодування ПДВ за відсутності фактичного експорту.

Такий порядок має визначати формат і терміни обміну інформацією, можливість

обміну інформацією між серверами центральних баз даних митної служби України

й митних служб сусідніх країн.

Певною мірою проблема повернення ПДВ – результат недоліків вітчизняного

податкового законодавства. Так, у серпні 2002 р. Генеральна прокуратура

порушила кримінальну справу щодо факту ухилення від сплати податків у

особливо великих розмірах проти посадових осіб експортера металобрухту

компанії “МАСА інвест груп”. А у березні 2003 р. було затримано генерального

директора цієї компанії С. Троцького. Раніше Вищий господарський суд України

зобов’язав компанію сплатити 80 млн грн боргу з ПДВ. Продаж металобрухту

українським експортером нерезидентам здійснювався на митній території

України. Саме з приводу тлумачення поняття експорту у “МАСА інвест груп” і

з’явились розбіжності з ДПАУ. Причому позицію підприємців, що апелювали до

букви Закону “Про податок на додану вартість”, за словами кореспондента

“Украинской Инвестиционной Газеты”, у цілому підтримували у Кабінеті

Міністрів та Міністерстві економіки. До того ж, як стверджує начальник

відділу компанії-металотрейдера О. Малафєєв, ця фірма через суд домоглась у

податковій адміністрації повернення заборгованості з боку держбюджету на суму

40 млн грн. А податківці, зазначає кореспондент, такого “нахабства” стерпіти

не змогли, що в результаті й призвело до згадуваного вище судового рішення.

Не проста ситуація складається і зі збором інших видів податків. Так, за

словами Ю. Кравченка, наприкінці лютого ДПАУ звинувачувала 17 комерційних

банків у несплаті податку на прибуток за 2002 р. у повному обсязі. Позицію

ДПАУ, як зазначає кореспондент газети “Деловая Украина”, підтримав голова НБУ

С. Тигипко, закликавши податківців перевіряти подібні структури. На думку

оглядача, особлива увага податківців та НБУ буде спрямована на банківські

структури, що так чи інакше підтримують опозицію. Це зокрема, акціонерний

банк “Мрія”, “Югбанк”, а також Київський банківський союз, що лобіюють

інтереси “Нашої України”. Водночас не виключено, які “постраждати” можуть і

представники провладного табору, що займають альтернативні до Ю. Кравченка та

С. Тигипка ніші впливу. Правдоподібність таких прогнозів цілком імовірна,

оскільки ДПАУ не має претензій, за словами Ю. Кравченка, лише до 63 банків

України, 17 банкам звинувачення пред’явлені, а про решту – а це 77 банків –

нічого не було сказано. Деякі оглядачі, на підставі всього згадуваного вище

роблять висновок про тактичний альянс Ю.Кравченка та С. Тигипка, який із

наближенням президентських виборів може перетворитися на стратегічний.

Узагалі подібна увага саме до банків цілком закономірна, оскільки саме вони

оперують великими обсягами грошей, без яких розраховувати на успіх у

передвиборній кампанії безглуздо. Водночас негативні наслідки для економіки

політизації банківського сектора загальновідомі.

Треба підкреслити, що банківська сфера – не єдина проблемна ланка вітчизняної

економіки зі сплати податку на прибуток. За оцінками фахівців ДПАУ, борги

підприємств в Україні зі сплати податку на прибуток зросли у 2002 р. більше

ніж у 3 рази і становили близько 4,5 млрд грн. Майже половина цієї суми –

борги підприємств паливно-енергетичного комплексу. Поряд з цим за минулий рік

спостерігається зростання надходжень податку на прибуток підприємств на 14 %

(або на 1,1 млрд грн), чого вдалося досягти виключно за рахунок зростання

кількості прибуткових підприємств. По суті, штучна збитковість підприємств не

такий вже рідкісний прийом бізнесу. Але чи має місце незаконне ухиляння від

оподаткування, чи цілком легальна мінімізація податків, треба з’ясовувати у

кожному конкретному випадку. Враховуючи актуальність цього питання, відтепер

усі декларації підприємств зі збитками будуть приймати окремо та особисто

начальники державних податкових інспекцій, щоб зразу з’ясувати у бухгалтера

причину появи збитків.

Актуальною є також проблема контролю за обігом підакцизних товарів. Так, 18

березня на прес-конференції першого заступника голови ДПАУ, начальника

податкової міліції В. Жвалюка було оприлюднено результати операції “Акциз”,

що проходила протягом двох місяців. Тільки алкогольних напоїв було вилучено

податківцями на суму 5,5 млн грн (на цю суму алкогольних напоїв було вилучено

за весь минулий рік). У цілому в результаті перевірок більше 6 тис. об’єктів

на кожному другому з них виявлено порушення. Було порушено 626 кримінальних

справ. Зібрана за ці два місяці сума акцизного збору різних видів підакцизних

товарів становить 600 млн грн – удвічі більше, ніж за цей же період минулого

року. Однак масовість порушень свідчить про наявність глибинних проблем у

сфері обігу підакцизних товарів. Так, “безакцизну” горілку у промислових

обсягах випускають цілком легальні виробники, тоді як частка фальсифікатів

порівняно незначна.

Показова в цьому плані і ситуація у нафтопереробній галузі, де нечіткість

вітчизняного законодавства призвела до того, що нафтопереробні заводи свого

часу не платили акциз із нафтопродуктів, вироблених з давальницької сировини,

яку постачали підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ). Ці дії базувались

на тлумаченні неоднозначного законодавства, що надавало пільги ПІІ. Спроби

ліквідувати пільги робилися, починаючи з 1999 р. Але останню крапку у

затяжному спорі поставив у 2002 р. пленум Верховного господарського суду,

який визнав ПІІ рівними у правах з іншими платниками податків й уповноважив

суди переглянути всі справи за їх участю. У результаті Господарський суд

Львівської області визнав законним рішення податкової адміністрації про

донарахування нафтопереробному комплексу “Галичина” акцизів, несплачених у

2001-2002 рр. Вочевидь подібна доля чекає й інші нафтопереробні заводи (НПЗ).

Наслідком сплати акцизу стане не тільки поповнення бюджету, а й зменшення

обсягів фінансових ресурсів НПЗ. Власники останніх, як відомо, є активними

учасниками та спонсорами передвиборних перегонів. А найбільшу власність у

вітчизняних НПЗ мають російські компанії та українські компанії, пов’язані з

ПриватБанком.

Для здійснення тіньових операцій використовуються різноманітні податкові

пільги. Наприклад, організації, що входять до технопарку, їх дочірні та

спільні підприємства мають право не перераховувати до бюджету суми податку на

прибуток, а отримані кошти спрямовувати виключно на розвиток власних

дослідницько-експериментальних баз. Такою системою пільг у корисливих цілях

вирішив скористатися, наприклад, один із київських підприємців, що

зареєстрував у Києві одне з дочірніх підприємств. Його створення давало право

на отримання свідоцтва інноваційного проекту в структурі технопарку.

Здійснюючи фінансові махінації з незаконним використанням нульової ставки

ПДВ, бізнесмен надав послуги з відмивання грошей ряду відомих компаній

України. Через мережу власних комерційних структур він перерахував на рахунки

закордонних банків близько 11 млн грн, призначених для розвитку вітчизняної

науки.

У результаті податкового аудиту, проведеного на 300 підприємствах, що

працюють у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) та на територіях пріоритетного

розвитку (ТПР), порушення податкового законодавства були виявлені на кожному

четвертому з них. Багато підприємств-пільговиків використовували надані їм

пільги не за призначенням. Одна з подібних схем виглядає наступним чином.

Спочатку у СЕЗ або ТПР ввозиться неоподаткований товар, який у подальшому

продається за вигідною ціною за межами означених територій. Використовуються

й інші схеми, але економічною основою їх ефективності слугують різноманітні

митно-податкові пільги, що дають змогу суб’єктам тіньового бізнесу грати на

створюваній за допомогою згаданих пільг вигідній для них різниці цін. Тому не

дивно, що за результатами документальних перевірок підприємств, які працюють

у СЕЗ і ТПР, до державного бюджету, за повідомленням Головного управління

податкового аудиту і валютного контролю ДПАУ було донараховано 27 млн грн

Розділ 3.Проблеми і перспективи боротьби з тіньовим сектором в Україні

Проблемою України є явно кримінальна, замішана на тіньовій діяльності

фарбування кланів, що складаються. У цьому зв'язку небезпідставним

представляються висловлювані побоювання, що на результат майбутніх виборів у

країні сильний вплив будуть робити кримінальні елементи.

Для формування ресурсної бази всієї тіньової економіки виключне значення

мають різноманітні операції на товарних ринках, оскільки саме вони надають

основне товарне покриття для тіньових фінансових ресурсів, забезпечуючи таким

чином товарно-грошовий обіг тіньового сектора вітчизняного господарства.

До того ж для тіньових операцій на товарних ринках характерні велика

розгалуженість та ієрархічна структура, участь в них багатьох дрібних

суб’єктів (представники малого бізнесу, наймані працівники, офіційно

безробітні тощо). Тому, враховуючи різноманітність та складність товарно-

грошових операцій, далеко не завжди всі сумнівні випадки можна однозначно

віднести до тіньового сектора. Наочним прикладом у цьому плані може слугувати

нинішня ситуація на зерновому ринку. Скандал розгорівся після нещодавніх заяв

представників влади ряду регіонів, а також деяких підприємців про загрозу

дефіциту зерна та ймовірність зростання цін на хліб. Починаючи з лютого,

зростають ціни на борошно. А, наприклад, правління ВАТ “Кримхліб” заявило, що

буде змушене переглянути ціну на всі види продукції у зв’язку з практично

триразовим зростанням цін на зерно та стрімким підвищенням вартості борошна.

Подібні заяви на фоні нещодавніх гучних рапортів про рекордні врожаї зерна та

успішну експансію вітчизняного зерна на світові ринки, про нарощування

експорту, по суті, й слугували спусковим гачком до розгортання скандалу.

Зазначений інформаційний привід стимулював інтерес ЗМІ до цієї проблеми. Як

повідомила, наприклад, “Украинская Инвестиционная Газета”, менше ніж за

місяць перевірок департамент Державної служби по боротьбі з економічними

злочинами Міністерства внутрішніх справ України задокументував понад 210

порушень щодо операцій на зерновому ринку, включаючи незаконне використання

зерна з державного резерву. Так, посадові особи АПК “Ужгородський” незаконно

використали понад 1,4 тис. т зерна з держрезерву на суму 1,3 млн грн.

Керівництво ж Володимир-Волинського хлібоприймального підприємства (ХПП)

реалізувало за демпінговими цінами заставлене під кредит зерно, у результаті

чого збитки цього підприємства та ПриватБанку, що видав позику, у сукупності

становили 1,4 млн грн. У Харківській області керівництво Ковягівського ХПП

незаконно реалізувало 920 т зерна з держрезерву на суму 875 тис. грн.

Минулого року співробітники згадуваного департаменту МВС розкрили майже 1200

злочинів, пов’язаних із розкраданням зерна та зловживаннями на зерновому

ринку. Водночас, за повідомленням керівника цього департаменту, нинішнього

року МВС не порушувало кримінальних справ проти зернотрейдерів, але почало

перевірку їх діяльності. З’ясовується, наприклад, правомірність здійснення

ними операцій з експорту зерна. Між тим, за даними Генеральної прокуратури,

встановлені факти незаконного відшкодування ПДВ з держбюджету щодо операцій

із зерном.

Досить гострою залишається проблема великомасштабної контрабанди цілого ряду

товарів. Причому, як зазначають фахівці, наприклад, крім прямого нелегального

імпорту цукру, використовуються можливості імпорту через СЕЗ, пільги СП тощо.

І хоча наприкінці минулого року було прийнято закон, що заборонив безмитний

імпорт продуктів харчування через СЕЗ, однак про реальні його наслідки для

ринку цукру говорити ще зарано. Основні напрямки контрабандних операцій –

Росія та Молдова. Треба підкреслити, що, на думку експертів, тінізації ринку

цукру, як і ринку зерна сприяє нераціональна державна політика щодо

регулювання цих ринків.

Що ж стосується Молдови, то з її території контрабандно надходить не лише

цукор. Наприклад, біля села Руда Кам’янець-Подільського району Хмельницької

області нещодавно було затримано дві вантажівки із 20 т контрабандного

тютюну, вирощеного у сусідній Молдові. Причому це був не перший рейс до

сховища на території цього села. Вартість тільки зазначеної партії

затриманого підакцизного товару оцінюється у 100 тис. грн. На думку

начальника управління Хмельницької обласної ДПА М. Козловського, сховище у

селі Руда представляло собою ланку в ланцюжку із забезпечення сировиною

підпільної фабрики з виробництва тютюнових виробів. Аналогічний ланцюжок на

Хмельниччині вже було викрито раніше. Так, сім чоловік звинувачується в тому,

що вони різали й сушили тютюн у селі Пашківці Хмельницького району. Потім цей

тютюн надходив до міста Деражні, де на колишній лісоторговій базі було

організовано виробництво сигарет “Прима”. Зазначена група займалась тіньовим

виробництвом і збутом сигарет великими оптовими партіями. Сировина

постачалась контрабандно. Показово, що цілком легальна Кам’янець-Подільська

тютюнова фабрика не витримала конкуренції з підпільним виробництвом і, по

суті, не функціонує.

Украй заплутані і до того ж нерідко супроводжуються відверто кримінальними

діями тіньові процеси на ринку алкогольних напоїв. Про нелегальне

виробництво, що організоване легальними виробниками, і про несплату акцизних

зборів говорилося вище.

Однак найбільш резонансні події, на думку деяких оглядачів, нерідко пов’язані

з боротьбою за контроль над певними об’єктами лікеро-горілчаного бізнесу і до

того ж іноді супроводжуються відверто кримінальними злочинами. Про це

свідчить коротка (за 2000-2002 рр.) хроніка “горілчаних війн”, наведена у

щотижневику “Галицькі Контракти”:

2000 р. ДПАУ звинуватила компанію “Nemiroff” в ухилянні від сплати ПДВ у

розмірі 1,2 млн грн шляхом реалізації фіктивних зовнішньоекономічних

контрактів. Справа до суду не дійшла.

Листопад 2001 р. Директора компанії “Союз-Віктан Ltd” А. Охлопкова та його

першого заступника В. Удовенка звинувачено в організації убивства. 23 серпня

2002 р. апеляційний суд Криму виніс їм обвинувачувальний вирок, який пізніше

було скасовано Верховним Судом.

Березень 2002 р. Податківці звинувачують “Nemiroff” у реалізації 10 фіктивних

зовнішньоекономічних контрактів на суму 60 млн грн, що нібито дало компанії

можливість ухилятися від сплати ПДВ на суму 9 млн грн. Справа до суду не

дійшла.

Липень 2002 р. Убито генерального директора Миколаївського лікеро-горілчаного

заводу В. Чабанова. За звинуваченням в організації вбивства заарештовано і

засуджено до 15 років позбавлення волі комерційного директора цього

підприємства М. Унжакова.

Лютий 2003 р. За підозрою в організації вбивства свого компаньйона

заарештовано директора ТОВ “ПКС-Арго” С. Лігая. Ведеться слідство.

Складна ситуація і в паливно-енергетичному комплексі. Так, за даними МВС, в

результаті комплексного відпрацювання співробітниками цього міністерства

нафтогазової галузі країни викрито понад 1,3 тис. корисливих злочинів, з яких

937 – тяжкі та особливо тяжкі. Сума матеріальних збитків, завданих злочинними

діями, становить понад 20 млн грн. Наприклад, у Києві порушено кримінальну

справу відносно керівників ТОВ “Інтер і Ко”, які шляхом підробки

векселів заволоділи у державному підприємстві “Торговий дім “Газ України” НАК

“Нафтогаз України” майном на суму понад 3,7 млн грн. Поширилися злочини й у

сфері розробки родовищ нафти і газу. Якщо у 2002 р. було викрито 37 зазначених

злочинів, у 2001 р. – 50, то протягом 2002 р. – 77. Водночас треба відзначити,

що сума у 20 млн грн збитків, заподіяних злочинними діями, є дуже малою у

порівнянні з “тіньовим потенціалом” вітчизняного нафтогазового комплексу, який

деякими аналітиками розглядається як один з провідних донорів майбутніх

президентських виборів.

Високі ціни на металобрухт, особливо брухт кольорових металів, у розвинутих

країнах є потужним стимулятором до формування та функціонування розгалуженої

мережі злочинної діяльності саме в тих галузях економіки, де економічно

вигідна крадіжка металів. Тривожні сигнали надходять з усієї України. У

контексті зазначеного вище цілком закономірно, що за даними МВС, кожна 10-та

крадіжка державного чи колективного майна в Україні скоюється з об’єктів

“Укртелекому”. Понад 10 тис. заяв минулого року надйшло до правоохоронних

органів з приводу крадіжок та розкрадань дроту, кабельно-провідникової

продукції, розукомплектування та виведення з ладу АТС, телефонів-автоматів,

іншого цінного обладнання. Прямі збитки від цих злочинів становлять понад 5

млн грн. Скажімо, локальна минулорічна пожежа на одній із АТС м. Запоріжжя,

за повідомленнями менс-медіа, завдала втрат місцевим металургійним

підприємствам, які впродовж декількох днів були позбавлені зв’язку, на

десятки мільйонів гривень. До того ж стан відшкодування збитків надзвичайно

низький: із зафіксованих 5 млн грн повернено лише трохи більше 180 тис.

Основна причина – несвоєчасне повідомлення про факт агресії щодо об’єкта

зв’язку і неякісне розслідування (або як природний наслідок першого, або ж як

незалежний фактор, що гірше). Причому офіційно зареєстровані факти крадіжок

чорних і кольорових металів – лише “верхівка айсбергу” цього злочинного

бізнесу.

Досить широко розповсюджені у сфері зв’язку більш високотехнологічні

правопорушення, а саме – перерозподіл графіка (часу переговорів). Причому до

цього причетні працівники системи зв’язку. Система судового доведення

непричетності конкретних громадян та організацій до дорогих міжнародних

переговорів, які через злочинні дії в системі зв’язку де-факто проводились

іншими особами, украй складна. Тому досить значна частина таких фактів може й

не знаходити офіційного юридичного підтвердження. Однак, за даними МВС,

збитки від такої кримінальної діяльності щороку сягають 80-100 млн грн.

Власне, зловживання у системі, як зазначають деякі оглядачі, і стали однією з

головних причин, в результаті чого (до речі, за ініціативи МВС) на рік було

перенесено приватизацію “Укртелекому”.

Значне місце серед тіньових операцій на товарних ринках, до того ж часто із

помітним елементом суто кримінальної діяльності, посідає незаконна торгівля

автомобілями. Її висока прибутковість базується на тому, що правопорушники

намагаються уникнути сплати високих імпортних тарифів на ввіз в Україну

автомобілів. Висока прибутковість є потужним стимулом до постійного

вдосконалення злочинних схем імпорту машин, про що свідчить наступний

приклад. Працівники Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС

України у Волинській області отримали оперативну інформацію й одночасно

провели два санкціонованих обшуки у помешканнях, що належать громадянину К. В

одному із сіл Рожищенського району за місцем проживання підозрюваного було

вилучено пістолет ТТ і 33 набої до нього. А в Луцькому районі, де він купив

ділянку з будинком, було знайдено повний набір підроблених штампів, печаток,

бланків митних декларацій, сертифікатів відповідності, технічних паспортів,

свідоцтв про реєстрацію, талонів технічного огляду, комплект нових номерних

знаків для автомобілів, комп’ютерну техніку, тобто повний набір усього

необхідного для нелегального розмитнення транспортних засобів і незаконної

постановки їх на облік.

Нині ще належить з’ясувати, скільки було незаконно поставлено махінаторами на

облік автомобілів і видано свідоцтв. Наразі проводиться експертиза

комп’ютерної бази даних, встановлюється коло осіб, які користувалися такими

кримінальними послугами. А схема була приблизно такою. Як повідомив перший

заступник начальника слідчого управління МВС в області підполковник міліції

П. Іванишин, із-за кордону передавалися номери кузова і двигуна іномарки на

Волинь. Тут виготовлявся підроблений вітчизняний технічний паспорт,

отримували комплект державних реєстраційних номерних знаків, з якими і їхали

на Захід. Там прикріплювалися волинські номери, і машина вільно в’їжджала

через кордон і митницю в Україну. Робилося все так, нібито це авто свого часу

вже виїжджало за кордон. У такий спосіб ділки діяли в обхід обов’язкових

платежів.

Візуально виявити підробку практично неможливо. Потрібна ретельна експертиза,

адже фальшивки виготовлялися на високому рівні із застосуванням сучасних

технологій. Зрозуміло, що діяла добре організована й законспірована злочинна

група з широким колом зв’язків в усіх сферах.

Широкомасштабною тіньовою діяльністю відзначається сфера торгівлі товарами

широкого вжитку. Це пов’язано не лише з досить високою прибутковістю цієї

сфери тіньового бізнесу, а й з великою кількістю осіб, залучених до цієї

діяльності. Причому останнім часом об’єктами звинувачень з боку

правоохоронних органів стає не лише дрібний бізнес (що вже є традиційним), а

й великі торгові підприємства.

Наприклад, у грудні 2002 р. податковою міліцією було проведено інвентаризацію

та вилучення всіх товарів, як речових доказів, у магазинах з торгівлі

побутовою технікою та електронікою мережі фірми “Ельдорадо”. Підставою для

цього послужила постанова слідчого управління ДПАУ від 18.12.2002 р. про

порушення кримінальної справи з приводу несплати податків. За словами

начальника податкової міліції В. Жвалюка, кілька кримінальних справ було

порушено проти деяких дочірніх підприємств “Ельдорадо”, що завозили товари

без відповідних документів. Справа, наприклад, порушена проти ТОВ

“Едельвейс”, яке до серпня 2002 р. було регіональним постачальником компанії

“Ельдорадо Україна”. У прес-службі Київської податкової міліції повідомили,

що ТОВ “Едельвейс” протягом 2001-2002 рр. не сплатило ПДВ та податок на

прибуток на загальну суму 75 млн грн, вдаючись до фальсифікації даних у

бухгалтерських звітах. “Едельвейсу” ж, у свою чергу, товари постачало ТОВ

“Реклама – мама центр”, кримінальну справу проти якого було порушено в кінці

червня 2002 р. Слфд зазначити, що мережа центрів торгівлі побутовою технікою

та електронікою “Ельдорадо” належить торгово-інвестиційній групі “Ельдорадо”

і до її складу наприкінці минулого року входило 288 центрів у Росії і 32 – в

Україні. Цій компанії належить також гіпермаркет у Польщі. Торговий оборот

компанії в цілому у 2001 р. становив 500 млн дол., а, за оцінками на 2002р.,

очікувався на рівні 800 млн дол.

А через деякий час Генеральною прокуратурою порушено відразу п’ять

кримінальних справ поти компанії “Fozzy Group”, що володіє однойменними

гіпермаркетами, мережею супермаркетів “Сільпо”, а також правами на кілька

продуктових торгових марок. Компанію було звинувачено у несплаті податків,

реалізації незаконно виготовленої горілки, продажу майна, що знаходилось у

податковій заставі, незаконному привласненні коштів, які належали іншим

підприємцям та відмиванні “брудних” грошей. Керівництво корпорації “Fozzy

Group” ці звинувачення спростовує, спираючись на власні аргументи. Але

звертають на себе увагу два моменти. По-перше, частину кримінальних справ

було порушено на підставі інформації з регіонів, де знаходяться філіали цієї

корпорації. І, по-друге, на початку лютого проходили консультації між

юристами корпорації та Генеральною прокуратурою. Це дає підстави припустити,

що випадки, за якими були порушені кримінальні справи, допускають різні

тлумачення, а також, що керівництво “Fozzy” не мало достовірної інформації

про правопорушення, які мали місце в регіонах. Останнє наводить на думку, що

тіньовий бізнес у сфері торгівлі в регіонах може бути найбільше прив’язаний

до місцевих умов, ніж до умов корпоративного управління в межах однієї

бізнес-структури.

До сфери тіньового бізнесу, що має типово мережевий характер, належать

операції з нерухомістю. За оцінками експертів, наприклад, у Києві третину

ринку нерухомості контролюють фірми, що об’єднують людей, які раніше

називалися “чорними маклерами”, тобто працювали одноосібно. Як правило, вони

працюють із власними базами даних вдома. У разі укладання угоди вони віддають

фірмі ліцензійний відсоток, а основна сума залишається у них. Більшу частину

фінансових потоків цього бізнесу органи державної та місцевої влади не

контролюють. Водночас правопорушення у сфері операцій з нерухомістю мають

місце і на підприємствах, де ця діяльність є непрофільною, додатковою. Як

повідомив начальник київського відділення Фонду держмайна, минулого року ними

на предмет оренди було перевірено 107 підприємств та організацій,

проаналізовано 620 договорів, 580 з яких не відповідали законодавству. У

результаті 57 пакетів документів були передані для розгляду у господарських

судах. При цьому щомісяця 20 арендоздавачів отримують від Фонду держмайна

попередження про заборгованість перед бюджетом, а суми виявлених

правопорушень визначаються мільйонами гривень.

Особливе місце у структурі тіньової економіки посідають порушення прав

інтелектуальної власності. Ця діяльність перебуває в основному у сфері

“паралельної” (некримінальної) економіки. Вона досить розповсюджена, але

об’єктивна та всеосяжна інформація про її масштаби відсутня, що значною мірою

пов’язано з технологією порушення прав інтелектуальної власності. Наприклад,

якщо порушник використовує на своїй упаковці дещо видозмінений товарний знак

відомої фірми, то довести таке правопорушення складно. Тому статистика, що

існує, звичайно, неповна, хоча й відображає певні тенденції. Так, за словами

заступника начальника Управління по боротьбі з правопорушеннями у сфері

інтелектуальної власності та високих технологій МВС України, у 2002 р.

представниками правоохоронних органів було порушено 416 кримінальних справ,

пов’язаних із порушенням прав інтелектуальної власності. Із 40 справ судове

слідство на початок березня вже було завершено і по 15 – винесено судове

рішення. Як бачимо, специфіка дотримання/порушення прав інтелектуальної

власності, про що свідчать розбіжності у кількості порушених та завершених

справ, робить цю сферу вкрай складною для контролю й аналізу.

Водночас не слід забувати, що певна частина фінансових потоків тіньової

економіки в Україні формується за рахунок суто кримінального бізнесу.

Наприклад, у цілому у 2002 р. органами внутрішніх справ було виявлено 14,6

тис. злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, у яких брали участь понад 3

тис. груп наркоділів. Для порівняння, у 1998 р. було викрито 6,6 тис.

злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, а у 2000 р. – 9,6 тис. Звичайно

фінансові потоки наркобізнесу контролюються суто кримінальними структурами, і

боротьба з відмивання “брудних” грошей, отриманих від операцій наркобізнесу,

є актуальною.

Іншою високоприбутковою сферою кримінального тіньового бізнесу, що отримала в

Україні досить широке поширення, і до того ж часто має експортне забарвлення,

є організована проституція. Про високу прибутковість експорту “живого товару”

свідчить той факт, що тільки доходи подружжя вербувальників – путан до

Туреччини, які діяли у Херсоні, не поступалися за обсягом торговим оборотам

середньої руки комерційної фірми. Адже їх винагорода за одну експортовану

секс-рабиню становила від 200 до 500 дол., залежно від віку та зовнішньої

привабливості жінок. Водночас за місяць роботи у Туреччині одна путана

приносила своїм “хазяям” 9 тис. дол. прибутку. Що ж стосується херсонських

ділків, то вони намагались інвестувати отримані ними кошти у цілком легальний

бізнес. З наведеного вище прикладу видно, що організована проституція є

надзвичайно мобільним видом кримінального бізнесу, який швидко орієнтується у

кон’юнктурі ринку і прагне до найбільш прибуткових зон. Останні за сучасних

умов представлені країнами далекого зарубіжжя. Щодо організації цього

бізнесу, то він, як правило, базується на локальному або ж регіональному

рівні й пов’язаний з такими видами кримінальних злочинів, як крадіжки та

підробка документів, корупція тощо. Все це ускладнює його виявлення та

знешкодження

Одним із ключових елементів в усьому механізмі функціонування тіньової

економіки є корупція. Відповідно до Закону України “Про боротьбу з

корупцією”, корупція – це спрямування дії осіб, які уповноважені виконувати

функції державних службовців, на протиправне використання наданих їм

повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Активізація цього явища залежить від поганого економічного стану, непрозорого

правового поля. До причин цього явища, як зазначає голова державного Комітету

України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємства)

О. Кужель, належать, наприклад, низький рівень добробуту населення, у тому

числі й чиновників різних рівнів, що зумовлено невисоким рівнем заробітної

плати; активне формування прошарку олігархів та заможних громадян, які

накопичили капітал на непрозорих процесах приватизації та роздержавлення і

примножують його, використовуючи диспропорції у доходах населення;

внутрішньопсихологічні фактори, які стали критичними впродовж останніх 10

років і спонукають до дій, що призводять до зловживання. Найбільшу небезпеку

становить критичний рівень корупції в органах державної влади й управління.

За результатами аналізу чинних нормативних актів та відомчих інструкцій,

розглянутих Держкомпідприємництвом, найтиповішими порушеннями є такі: пряме

втручання у господарську діяльність підприємців; невідповідність нормативно-

правовим актам вищої юридичної сили й відсутність державної реєстрації;

непрозорість процедур регулювання підприємницької діяльності, нечіткість і

неоднозначність термінології, відсутність часових параметрів для надання

державних послуг; продукування різними органами виконавчої влади багатьох

актів, які дублюють функції державного регулювання у різноманітних сферах.

Що ж стосується регуляторних актів місцевих органів виконавчої влади, то для

них типовими є порушення законодавства з ціноутворення (наприклад, у

регіонах, всупереч урядовим рішенням, запроваджуються граничні рівні

рентабельності, торговельних надбавок тощо): запровадження додаткових,

передбачених чинним законодавством платежів, які мають характер поборів;

нав’язування суб’єктам підприємництва різноманітних платних послуг або

відрахувань; складні й непрозорі процедури отримання ліцензій, дозволів,

погоджень; встановлення різноманітних заборон на підприємницьку діяльність.

Тож існування корупції в Українській державі є невипадковим явищем, бо це

об’єктивний процес, певною мірою притаманний усім країнам. Але, якщо рівень

корупції зростає, відразу погіршується політична, економічна й соціальна

ситуація.

Особливого значення в Україні корупція набуває у контексті майбутніх

президентських виборів. І це зумовлено такими причинами. Перш за все,

активізуються ті суб’єкти у владних та підприємницьких структурах, які

припускають істотні зміни у своєму становищі після наступних виборів. Це

стимулює їх до прискореного накопичення багатства та розміщення його у

найбільш небезпечній формі або небезпечних місцях. З цього приводу досить

згадати прискорений вивіз капіталу з України останніми роками, про що йшлося

у попередніх розділах. Закономірно, що для цього з метою підвищення

оперативності та ефективності дій зацікавлених осіб, коли є така можливість,

незаконно залучаються представники органів державної та місцевої влади й

управління.

По-друге, як свідчить минулий досвід, кошти, що надходять від тіньового

бізнесу, можуть залучатися до передвиборних перегонів. А підвищити

ефективність концентрації грошей та економічної влади взагалі в руках тих чи

інших політичних груп можна завдяки використанню дії механізму корупції.

І нарешті, “боротьба з корупцією” – це зручне політичне гасло практично для

всіх політичних сил, що братимуть участь у передвиборних перегонах.

Як зазначає О. Кужель, характерними рисами корупції в Україні є безпосередня

участь вищих посадових осіб через своїх представників у великих монопольних

проектах та тотальний корупційний тиск на підприємців, які належать до малого

і середнього бізнесу. Однак парадоксальність ситуації з корупцією в Україні

полягає тому, що у більшості випадків, з урахуванням складності процедури

розгляду подібних справ у суді, конкретні факти корупційних дій довести

складно. Тому чи не найрозповсюдженішим у цьому контексті, як, наприклад,

зазначалася вище при аналізі ситуації із приватизацією державного та

комунального майна, є перевищення влади та службових повноважень. А оскільки

судових рішень доводиться чекати довго, то й підтвердити тезу, висловлену О.

Кужель, юридично бездоганними факторами вкрай важко. Водночас масова

свідомість виносить свій вердикт стосовно кваліфікації тих чи інших дій, як

корупційних, значно швидше, ніж судові інстанції, що за звичай враховується у

політичній боротьбі.

Показовим у цьому плані можна вважати події на зерновому ринку й арешт екс-

віце-прем’єра з аграрних питань Л. Козаченка. 24 березня 2003 р. Генеральна

прокуратура порушила кримінальну справу відносно Л. Козаченка за фактами

зловживання службовим становищем та ухиляння від сплати податків в особливо

великих розмірах. За словами заступника Генерального прокурора Т. Корнякової,

минулого року з України було експортовано 10 млн т зерна, у тому числі

половину цього обсягу було реалізовано на невигідні умовах. Тиск щодо

термінового експорту здійснювався з боку уряду. За кілька місяців було видано

54 відповідних доручення. Підписував їх, або ж давав в усній формі Л.

Казаченко, стверджує Т. Корнякова. Крім того, за словами іншого заступника

Генпрокурора І. Дрижчаного, у 2000 р., займаючи посаду гендиректора ЗАТ

“Украгробізнес” Л. Казаченко не сплатив до державної казни 584,9 тис. грн

прохідного податку, а також ніби отримав від двох закордонних компаній у

вигляді дарунку акції на суму 1,5 млн грн. Крім того, Генеральна прокуратура

призначила перевірку роботи, пов’язаної із зерном, правоохоронних органів,

Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державного

комітету з технічного регулювання та споживчої політики (колишній

держстандарт), а також санітарно-епідеміологічної служби.

Особливо актуальною стає останнім часом проблема корупції у сфері

приватизації. І хоча про це ніхто не говорить, однак скандали, які періодично

спливають у зв’язку із встановленням Фондом держмайна додаткових умов

приватизації, супроводжуються натяками на корупцію не персоніфікованих

чиновників. Значною мірою це пов’язано з тим, що, за словами екс-народного

депутата О. Рябченка, що на багатьох привабливих державних підприємствах

фактичний приватний контролер (який претендує перетворитися на легального

власника) вже існує. На думку О. Рябченка, держава, щоб відстояти свої

інтереси у процесі приватизації привабливих підприємств повинна була

призначити на них ефективні спостережні ради, які б контролювали діяльність

цих підприємств і встановлювали не низьку стартову ціну продажу об’єктів з

розрахунком на її майбутнє зростання за рахунок конкуренції потенційних

покупців, а більш реалістичну ціну з розрахунком на продаж об’єкту

конкретному покупцю. У цьому контексті досить згадати про скандал навколо

заниженої (на думку ряду експертів) стартової ціни Нікопольського заводу

феросплавів, про що йшлося у попередніх розділах.

У продовження цієї теми можна згадати і виступ голови Спеціальної контрольної

комісії Верховної Ради з питань приватизації К. Семенюк, яка звинуватила

Державну податкову адміністрацію, Міністерство оборони й “Укрспецюст” у

продажу державного майна за заниженими цінами. І хоча у відповідь заступник

голови ДПАУ Г. Оперенко заявив, що ДПАУ продала 2050 об’єктів державної

власності за фактичною ціною 575 млн грн, що на 24 % вище за стартову ціну,

навряд чи це розвіяло всі підозри. Адже середню фактичну ціну продажу одного

об’єкта на рівні 280 тис. грн проблематично, вважати такою, що адекватно

відображає його реальну вартість.

Узагалі скандали на ґрунті відносин власності, коли проглядаються зловживання

службовим становищем з боку посадових осіб, все частіше стають надбанням ЗМІ.

Наприклад, за повідомленнями деяких видань, саме незгода колишнього

генерального директора АК “Комбінат Придніпровський”, а нині народного

депутата В. Веретенникова продати наприкінці 2002 р. акції комбінату

російським бізнес-структурам, що вже нині контролюють значну частину

українського ринку й володіють київським заводом “Галактон”, слугувало

причиною для організації комплексної перевірки цього комбінату з боку

Дніпропетровської обласної прокуратури. За словами В. Веретенникова,

“покупці” пообіцяли довести комбінат до банкрутства за підтримки впливових

представників у силових структурах. А вже через два тижні після цього

обласний прокурор В. Шуба розпочав перевірку комбінату. При цьому виникла

загроза призупинення роботи підприємства, стверджує депутат. У зв’язку з цим

звертає на себе увагу не лише той факт, що депутатський запит Л. Кучмі у

зв’язку із ситуацією на “Комбінаті Придніпровський” підписали більше як 50

народних депутатів, а й те, що ім’я прокурора Дніпропетровської області В.

Шуби згадується в пресі у зв’язку із справою про замову вбивства

співзасновника ТОВ “ПКС-Арго” К. Крупеннікова. А саме, за словами

представників С. Лігая, якого звинувачують у замові вбивства (про що йшлося у

попередньому розділі), К. Крупенніков є родичем прокурора Дніпропетровської

області, В. Шуби. Цим й обумовлена спроба засудити С. Лігая, щоб його частка

у майні підприємства перейшла до К. Крупеннікова.

Узагалі останнім часом повідомлення про правопорушення представниками силових

відомств, все частіше стають надбанням ЗМІ. Особливо це стосується дрібного

підприємництва. Так, за оцінкою фахівців Держкомпідриємництва, широкого

розмаху набули незаконні побори підприємців з боку державних органів. За

підсумками звернень, майже половина їх (48 %) стосується вимог місцевих

органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо

різноманітних відрахувань на соціальні та інші потреби. Майже 17 % звернень

стосуються фактів хабарництва з боку органів Міністерства внутрішніх справ і

близько 5,5 % громадян скаржаться на побори з боку посадових осіб податкової

адміністрації. Виявлено також факти примусових платежів, до яких підприємців

змушують органи Міністерства юстиції (нотаріальна служба), Міністерства

охорони здоров’я, Мінекобезпеки, Спецмонополії, Держказначейства і навіть

прокуратури.

Однією із форм корупції можна вважати лобіювання чиїхось конкретних

бізнесових інтересів, у тому числі й у парламенті. На думку деяких депутатів

прикладом цього може слугувати лобіювання у Верховній Раді Закону “Про

пільговий ввіз цукру-сирцю”.

У цілому на мою думку , джерелом корупції є намагання людини, яка опинилася

при владі, розширити сферу свого впливу і підкреслити свою значущість, яку

при нагоді завжди можна перевести в матеріальний еквівалент. А з наближенням

президентських виборів такі намагання посилюються і стають більш

організованими. Наведені вище приклади – лише мала частка того, про що

свідчить преса, не кажучи вже про факти, які взагалі не стають надбанням

громадськості.

Висновок

На прикінці роботи хочу ще раз підкреслить, що на думку ряду аналітиків, одне

з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки

нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними

соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес-структура в Україні надавала на

останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як

об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а

особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства.

Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для

фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах

в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації

економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які

пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

– високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

– недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до

нього;

– повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

– втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;

– корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування

тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес

функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному.

Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати

свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію.

Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до

найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної

боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням

“сірих”, тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу

накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі – у

формі грошових активів. Це автоматично веде до підвищення ролі банків та

інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора

вітчизняного господарського комплексу

Не відкидаючи, в принципі, можливості приховування доходів валютообмінними

пунктами, зазначимо, що на підставі такого простого порівняння не можна

робити такі однозначні висновки. Поряд з цим досить проблематично, чи зможуть

банки оперативно заповнити вакуум у валютообмінній мережі, що виникне

внаслідок закриття пунктів, які працюють за агентськими угодами. Швидше за

все, треба погодитись з деякими оглядачами, які вважають, що наслідком

зазначеної новації НБУ стане поява численних стихійних нелегальних пунктів

обміну валюти з усіма вадами, притаманними тіньовій економіці

Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто

відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних

правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і

дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів

для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного

законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації

державного і комунального майна. Одна з таких схем була описана у щотижневику

“Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою власника контрольного пакету акцій

Кременецького цукрового заводу київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було

проведено загальні збори акціонерів, на яких було обрано нове керівництво

заводу та спостережну раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники

Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській

області, відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький

цукровий завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у

ЗАТ “Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ.

Далі керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без

згоди інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також

обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С.

“Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ

“Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю. Причому

за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ “Кременецький

цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як залишкова балансова

вартість його становила 11 млн грн. І хоча розслідування цієї справи триває,

але механізм функціонування тіньової приватизації очевидний.

Список літератури

1. Кужель О. Корупція і розвиток малого бізнесу // Економіка і

прогнозування. – 2002. – № 2. – С.137-148;

2. Княжанский В. Лёгкие деньги // День – 2003. – 28.02. – С.5;

3. Мяновский Б. Зерновой “Комбінатор” // Деловая Украина. – 2003.

С.22-23; Княжанский В. “Хлебная” тема // День. – 2003. – 26.03. – С.1,4;

9. Гальченко Я. “Не продаси – знищимо” // Голос України. – 2003. –

10. Рачок А. “Комбинат Приднепровский” обвиняет “

Контракти. – 2003. – № 13. – С.38-39;

12. Блуждающие в тростниках // Бизнес. – 2003. – № 8. – С.131-136

13. Снигурский А. Почему закрылись магазины сети “

маневрене // Іменем закону. – 2003. – № 6. – С.3,6;

18. Яновський С. Патриотичные сутенёры // Киевские Ведомости. – 2003. –

17.03. – С.7