2. Загальні основи соціально-економічного розвитку.

3. Проблема вибору національної економічної політики України.

4. Етнічність як фактор економічного розвитку.

5. Релігійність як фактор економічного розвитку.

6. Економічна політика української держави.

7. Криза економічної влади в Україні.

8. Ставлення населення України до економічних перетворень.

Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та

спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділити структурно-функціональний

метод, який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з

обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом

можна визначити склад сучасних продуктивних сил будь якої держави, простежити

зміни які в ній відбуваються, визначити роль і місце кожного елемента цих

продуктивних сил.

Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного

та кількісного аналізу і визначення на цій основі математичних методів в

економічних дослідженнях. Кількісні характеристики є невідемною частиною

будь-якого економічного дослідження. Необхідність володіння прийомами

математичного аналізу зумовлена розвитком об’єкта досліджень –

багатовимірного світу економіки.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теорії виділяють метод

наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик

процесу, що вивчається.

Також до спеціальних методів дослідження відносять соціально-економічний

експеримент, кількісний метод та ін.

Загальні основи соціально-економічного розвитку.

1. Поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання.

Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з

відповідними речовими факторами виробництва. У характері поєднання факторів

виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї

чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. У характері

відбивається соціально-економічне, а у способі – організаційно-трудове

поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва – це не стигла система, а динамічне явище.

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва,

виділяють такі:

· забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових

ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

· формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних

засобів виробництва;

· забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно та

технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на

одиницю створеного продукту;

· досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної

бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

· пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників

у виробничий процес;

· створення і утримання на належному рівні механізму економічного

управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б

досягався найбільший результат при найменших витратах.

2. Результативність виробництва.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може

бути відображена категорію ефективності виробництва, яка може бути підвищена

за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх

використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі

виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного із них.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін

у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що

приватизація виробництва не може тотальною. Важливо активізувати і державні

його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання.

Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з

приватними, орендованими, акціонерними та змішаними видами використання

засобів виробництва.

Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів

водночас є їх власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним

або навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства

повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто

виконавцями оперативних розпорядчих функцій.

3. Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення

результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування у виробництві суспільної праці важливого значення

набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка

застосовується у виробництві, праці – як живої, так і уречевленої, що повніше

відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосування суспільної праці, результатом чого є

зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно

враховувати і соціальний ефект. Він полягає у тому, що витрати праці в

галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в

матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня

знань і культури, зміцнення здоров’я, зростання вільного часу тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для

підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність

використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності праці

впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла,

транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі.

Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на

підвищення продуктивності через певний проміжок часу.

Оскільки ресурси праці в кожній певний момент обмежені, можуть виникати

суперечності між соціальними та економічними критеріями ефективності праці.

Проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та

цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально

економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно – економічного прогресу України

буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що

відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і

повторити чужий історичний досвід.

Соціально – економічні системи є типологічними, а економічні закони –

універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та

тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні

багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти

своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід

врахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є

складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально – економічної

та культурно – історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування

національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього

господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

Етнічність як фактор економічного розвитку.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність

набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення

певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних

колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах.

Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу

ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів - це

далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності

економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати

світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами

економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які

відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Релігійність як фактор економічного розвитку.

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку

економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку – це рушійні сили, які сприяють

розвитку економіки і пов’язані з впливом на економічне життя релігійних

цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце

людини в соціально-економічному житті.

Економічна політика української держави.

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці.

Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики

породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження

України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в

країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового

зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну

перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по

стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників,

проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності,

наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню

інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і

економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення

завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає

радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це – лінія на

створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій

держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Криза економічної влади в Україні.

Для сучасного українського суспільства характерною є криза економічної влади.

На словах товаровиробники і всі господарська суб’єкти отримали значні владні

функції, але на ділі вони не можуть ними скористуватись в умовах загальної

кризи народного господарства і відсутності необхідних інституціональних

передумов. Водночас держава робить все, щоб зберегти за собою важливі владні

повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність

надійних механізмів реалізації економічної політики.

Практично всі сторони господарського і соціального життя охопила

криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, які дають великі

доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними

структурами.

Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином,

вкрай не сприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситься від

державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому

розвиток ринкової економіки і приватного сектору припиняється.

Тільки на основі верховенства законів, захисту прав і свобод усіх громадян,

коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.

Ставлення населення України до економічних перетворень.

Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним

становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає

ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми

економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної

культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й

соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 1994-99 років

відзначається тенденцією до її зниження.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє

інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати

соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в

основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного

підприємництва.

Слід зазначити, що останнім часом (1998-99 рр.) зросла чисельність

противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається і стосовно

ставлення до передачі у приватну власність великих і малих підприємств.

Використана література:

1) В.Д. Лагутін. Людина і економіка: соціоекономіка. К., 1996

2) Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) //

В.Є Пилипенко. Ставлення населення України до економічних перетворень.