Реферат: Розвиток та розміщення хімічної промисловості України

Міністерство освіти України

Донецький державний університет

продуктивних сил

Опорний конспект

по дисципліні:

студента І курсу

обліково-фінансового факультету

спеціальність облік та аудит

групи 0106 Укр

Донецького державного університету

Єфремова Святослава Олексійовича.

Донецьк 1999

1. Роль хімічної промисловості в економіці України

Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують сировину

і конструкційні матеріали. Найважливішою галуззю у цьому комплексі є хімічна

промисловість, яка забезпечують народне господарство мінеральними добривами,

содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними

волокнами, та багатьма іншими видами сировини й матеріалів. Особливістю

хімічної промисловості є здатність забезпечити народне господарство

матеріалами з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в

необхідній кількості.

У державі випускається багато видів хімічної продукції. Тут зосереджено 15 %

випуску мінеральних добрив колишнього Союзу, у тому числі 23 % азотних і 20 %

фосфатних (для порівняння відзначимо, що в Україні концентрується 15,5 % усіх

посівних площ колишнього СРСР), 26,9 % виробництва кальцинованої і

14,9 % каустичної соди, близько 5 % сірчаної кислоти в моногідраті, 12,4 %

хімічних волокон і ниток тощо.

За виробництвом мінеральних добрив Україна займає третє місце в Європі після

Німеччини – 8,7 млн т і Росії та п’яте місце в світі (після названих країн,

США – 20 млн т і Китаю – 18 млн т).

Багатогалузева хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120

тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств, таких галузей:

гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон, синтетичних

волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників. Найбільш важливі

галузі: гірничо-хімічна та основна хімія.

2. Умови і фактори розвитку та розміщення галузей промисловості

Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних

і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно

впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання

потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного

синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних

ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі

трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з

урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і

споживання хімічної продукції. Це передусім:

– сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового

продукту);

– енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну

готового продукту);

– водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які

потребують очищення);

– трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої

праці на одиницю готової продукції);

– споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для

виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для

виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді,

свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості

коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди – до 6000 м3

у виробництві синтетичних волокон. Фактор водомісткості дуже обмежує можливості

вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо,

що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у

паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі

ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т

продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається

теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише

на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на

виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях

хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні

підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої

сили.

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний

фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і

являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не

зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив,

фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною

умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов’язаних

виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють

полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та

неорганічні хімікати.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є

утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо

багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з

структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній

промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення

хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється

значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх

граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація

виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо

залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації,

кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва,

зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного

господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного

прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств,

так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній,

від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої

раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її.

Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на

доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової

продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так.

підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50

до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т –

тільки на 7 %.

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів – розвитку

транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності

трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно

з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних

технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм

організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації

виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих

потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює

матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню

продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У

багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою

ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості

процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної

та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які

характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання

паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних

цехів.

Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в

нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в

промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4 %.

Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного

використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати

проблеми охорони навколишнього середовища.

3. Характеристика галузевої структури промисловості

Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі хімічної та

нафтохімічної промисловості виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну;

основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних

матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних

товарів); побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися

мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної.

Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво

мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

В Україні розвинута багатогалузева хімія і нафтохімія. Найкрупнішими

підрозділами названої галузі є виробництва основної хімії (49 % всієї

товарної продукції галузі), лакофарбова (6 %), промисловість пластмасових

виробів, скловолокнистого лиття (5 %), шинна (10 %), гумоазбестова (7 %) та

багато ін. На власне хімічну промисловість припадає близько 80 % випуску

продукції всієї галузі, на нафтохімічну – 20 %.

Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в

інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі

продукує окрема галузь.

До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої сировини, органічних

напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії

органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ.

Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для

неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток

сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво

мінеральних добрив. Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що

потрібний у багатьох галузях – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади

самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу.

Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість

мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні

добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива

продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце

виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах

залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується,

грунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних

продуктів, отрутохімікатів, полімерів.

Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це

багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку,

масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.

Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. Фармацевтична

промисловість складається з п'яти груп підприємств.

I. Підприємства медичної промисловості (хіміко-фармацевтичні заводи).

II. Мікробіологічна промисловість, заводи якої виготовляють ферментні

препарати, кормові добавки і антибіотики.

III. Підприємства з виготовлення продукції медичного призначення: шприців,

систем переливання крові, діалізаторів тощо.

IV. Підприємства з виготовлення медичного скла.

V. Різноманітні науково-дослідні і проектні інститути, тобто підприємства

і установи галузевої науки.

4. Характеристика територіальної структури комплексу

За особливостями розміщення хімічна і нафтохімічна промисловість є однією з

найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні

зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива,

енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної

промисловості.

Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє

десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий

завод в Слов’янську, підприємства по виробництву азотних добрив – у Горлівці

та Дніпродзержинську, пластмас і виробів з них – у Дніпропетровську,

Прилуках, Харкові, хімічного волокна – в Києві, кінофотоматеріалів у Шостці

та ін. Розширювалися діючі підприємства, створювалися нові цехи, організовано

випуск широкого асортименту хімічних виробів. Збудовано Івано-Франківський

завод тонкого органічного синтезу. Сиваський анілінофарбовий завод,

Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив; створено великі

комплекси по випуску нових видів хімічної продукції – капролактаму,

поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої

продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську. Переробку

пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи по

випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві. Найбільшими в

країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і Новояворівське

(Львівська область).

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров’ї та Прикарпатті. З

інших районів виділяються Сумщина, Причорномор’я, Черкащина, Волинь. Але

тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На

Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. В області

сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної

спеціалізації. На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов’янський

промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський

вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші

промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській,

Сумській областях, у Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва

стали Київ, Чернігів, Рівне.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні

можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором –

наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в

Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити – у Донбасі та Придністров’ї.

Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для

виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних

добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія,

Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Заводи по випуску азотних добрив

на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах,

Лисичанську.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника,

сірка Роздолу та Яворова, кам’яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки

Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному

сконцентрована у Карпатському. Донецькому і Придніпровському економічних

районах.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину – кам’яне

вугілля та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох

десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5–2,0 млн. т щорічно), країни

східної Європи (біля 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу

скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік.

Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та

Придніпров’ї.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово

застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є самородна

сірка, що видобувається в західній частині республіки (близько 2 млн т у

рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані домішки в газах

тощо. У зв’язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють

переважно в місцях споживання. Оскільки найкрупнішими споживачами цього

хімічного продукту є підприємства по виробництву фосфатних добрив, основні

центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти

(Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також

коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров’ї і Донбасі.

Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування нафти, в

портових містах України, у Донбасі. Придніпров’ї. Прикарпатті та центральній

частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсону, Бердянська.

Кременчука, Лисичанську, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича. Борислава, Надвірної

та Львова. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки довізного

синтетичного і натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Україна – раніше основний регіон виробництва соди (центрами випуску цієї

продукції є також Білорусія і Урал). Підприємства содового виробництва у

своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків та кухонної солі. Напрочуд

сприятливі умови для розташування содового виробництва є у Донбасі

(Слов’янську та Лисичанську) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною

особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої

соди.

В Україні організовано виробництво лакофарбових матеріалів, їх випуск

налагоджено в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь,

Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса та ін.).

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції.

Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та

гумоазбестових виробів, Київським АТ “Київ-Гума”. Київським і Сумським

регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі. Харкові,

Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та

Кременчуці.

Виробництво хімічних волокон та ниток зосереджено в Києві, Черкасах,

Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній

мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток

необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того

ж незадовільної для цього виробництва якості.

Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку

кам’яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров’я).

Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. Перше промислове

підприємство хіміко-фармацевтичного профілю в Україні виникло в 80-х роках

XIX ст. в Одесі. В 1881 р. почало працювати спеціалізоване підприємство в

Києві. Хіміко-фармацевтичні підприємства були споруджені в Миколаєві,

Харкові, Кременчуці, Львові та інших містах. У повоєнні роки збудовано

Київський завод медичних препаратів; центрами виробництва вітамінів є Київ,

Умань, Одеса. Взагалі в Україні функціонує близько 80 хіміко-фармацевтичних

заводів і фабрик.

Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ, Львів,

Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.

5. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення промисловості

Проблеми розвитку хімічної промисловості України

Серед проблем можна виділити наступні:

1. Недостатньо використовуються експортні можливості виробництва

калійних добрив. Значну кількість цих добрив Україна імпортує. В той же час в

Україні є калійна галузь, потужності якої можуть задовольнити багатьох

зарубіжних споживачів.

2. За рахунок власного виробництва потреби ринку ліків

задовольняються лише на 1/5, через що Україна знаходиться в критичній

залежності від імпорту лікарняних препаратів. На українському ринку діє безліч

зарубіжних фірм. Тільки в Києві зареєстровано більш як 100 західних

фармацевтичних фірм, що успішно реалізують свою продукцію. Виробництва

фармацевтичної промисловості за технічною оснащеністю поступаються зарубіжним

підприємствам. За останні 20 років в Україні не споруджено жодного нового

фармацевтичного підприємства.

3. Загальна криза економіки відбилася і на хімічній промисловості. З

року в рік спостерігається падіння виробництва продукції хімічної

промисловості, хоча вже намітилася тенденція до зростання. Виробництво основних

видів продукції хімічної промисловості у 1989-1995 рр. подано у табл. 5.1.

Основні перспективи розвитку хімічної промисловості України

1. Хімізація народного господарства України сприяє широкому

використанню мінеральних добрив у різних галузях та сферах народного

господарства, впровадженню хімічних технологій у промисловості й сільському

господарстві, інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної

праці.

2. Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної

промисловості: унікальні родовища самородної сірки у Прикарпатті (Роздол, Язів,

Яворів), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи),

практично необмежені поклади кам’яної солі в Донбасі (Артемівськ, Слов’янськ),

Закарпатті (Солотвин) і Прикарпатті (Болехів. Дрогобич). Невичерпні запаси

самосадної солі в озерах і лиманах Причорномор’я та Криму. Особливо багате на

хлоридні солі натрію, магнію і брому озеро Сиваш. Сировинну базу хімічної

промисловості України становлять також вугілля, продукти коксового виробництва,

горючі гази і нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства

органічної хімії наближаються до районів масового споживання її продукції.

3. Непогані перспективи для розвитку має фармацевтика. Останнім часом

в галузі йде процес запровадження сучасних технологій, модернізація заводів, що

виробляють найнеобхідніші ліки. Деякі зарубіжні фірми почали виробництво

запатентованих препаратів на українських заводах. Фармацевтична промисловість

України має у своєму складі близько 90 підприємств. В Україні ведеться

будівництво потужного заводу “Фармація”, який належить концерну “Стирол”. Цей

завод буде виготовляти біля 950 млн. таблеток і капсул на рік. Розміщується він

у м. Горлівка.

4. У хімічній промисловості використовуються різні види енергії:

електричну, теплову, механічну, світлову, штучний холод. Енергоносіями є

електричний струм, пара. гаряча вода, паливо, охолоджена вода. повітря, інертні

гази. Хімічна промисловість наложить до енергомістких. За енергомісткістю її

продукції можна виділити три групи підгалузей (табл. 5.2). Однією із перспектив

розвитку хімічної промисловості є зменшення енергомісткості виробництва за

рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Таблиця 5.1. Виробництво основних видів продукції хімічної промисловості України

Продукція	1989	1990	1992	1993	1994	1995
Мінеральні добрива (в перерахунку на 100 % поживних речовин), млн т	5,5	4,8	3,3	2,5	2,3	2,2
Хімічні засоби захисту (в 100 %-му обчисленні за діючою речовиною), тис. т	60,2	50,5	21,7	16,7	3,9	4,1
Сірчана кислота в моногідраті, млн т	4,3	4,2	3,0	1,8	1,64	1,58
Каустична сода, тис. т	471,6	444,5	401,9	291,7	266,0	213,4
Сода кальцинована, тис. т	—	1120,0	1091,0	7750	656,0	475,0
Хімічні волокна і нитки, тис. т	191,4	179,2	118,9	76,3	38,9	41,3
Синтетичні мийні засоби, тис. т	283,8	300,9	216,8	133,1	107,9	178,3
Мило, тис. т
господарське	130,4	129,1	107,8	75,4	—	—
туалетне	45,8	47,2	40,7	30,0	––	––

Таблиця 5.2. Енергомісткість основних підгалузей хімічної промисловості, %

Підгалузі	Частка галузі в енерговитратах хімічної промисловості	Частка енерговитрат у собівартості продукції
Високоенергомісткі
азотна	32,5	21,9
хімічних волокон	13,9	9,7
каустичної соди	9,7	18.5
содова	5,7	23,4
Середньоенергомісткі
основна хімія	4,3	7,6
гірнича хімія	3,7	14,5
пластмас і синтетичних смол	2,9	7,2
калійна	2,9	13,9
анілінофарбова	2,1	7,2
Малоенергомісткі
переробка пластмас	1,8	3,3
хімічних засобів захисту рослин	1,7	8,3
лакофарбова	1,6	2,4
сірчана	1,4	15,1
склопластиків	0,9	6,4
реактивів	0,9	4,3
фотохімічна	0,9	5,6
киснева	0,6	27,0
побутова хімія	0,6	2,1

Література:

1. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан,

М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана.– К.: Вища школа, 1998

2. Географія України: У 2-х книгах / Ф.Д. Заставний.– Львів: Світ, 1994

3. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Л.

Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін; За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф.

Семенова.– К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998

4. Розміщення продуктивних сил: Підручник для вузів / В.В. Кістанов,

Н.В. Копилов, А.Т. Хрущов та ін.; За ред. В.В. Кістанова, Н.В. Копилова.– третє

видання, перероблене і доповнене.– М.: Економіка, 1994

Последовательность страниц для печати блокнотом

2, 11, 4, 9, 6, 7

Листы вставить не переворачивая и не поворачивая

8, 5, 10, 3, 12, 1