Реферат: Міжнародна економіка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « Міжнародна економіка »

...................................................................Осадчий Ю.П.

Спеціальність, група : .............................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : ...................................... .доцент Пєткова Л.О.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси 2002 р.

методологія складання. Платіжний баланс України.

1. Сутність платіжного балансу та методологія його складання -3

2. Структура платіжного балансу -6

3. Рівновага платіжного балансу -7

4. Державна політика коригування платіжного балансу України -10

Список літератури.

1. Сутність платіжного балансу і методологія його складання.

Сукупність зовнішньоекономічних зв'язків окремої країни можна об'єднати в

декілька груп, кожна з яких характеризує особливості її участі в міжнародному

поділі праці. До першої групи входить множина торговельних операцій,

пов'язана з експортом та імпортом товарів. Ця група зв'язків називається

товарною торгівлею, або товарним експортом та імпортом. До другої групи

належать по­слуги в галузі банківської справи, страхування, транспорту тощо,

тобто операції, об'єктом яких є нефізичний (нематеріальний) про­дукт.

Сьогодні торгівля послугами — один із найбільш динамічних секторів світового

ринку, розвитку якого значною мірою сприяло ус­пішне завершення Уругвайського

раунду переговорів в межах ГАТТ. Третя група зовнішньоекономічних зв'язків

охоплює фінансові та ін­вестиційні операції, тобто купівлю-продаж акцій,

облігацій, інших фінансових активів, а також матеріальних елементів капіталу

— ма­шин, обладнання, землі тощо.

Названі операції, що здійснюються громадянами, фірмами та державними

установами окремої країни за певний період часу (як правило, один рік),

відображаються цілою системою рахунків, яка називається платіжним балансом.

Платіжний баланс має велике зна­чення для аналізу міжнародних економічних

позицій держави, ос­кільки він характеризує реальні та фінансові потоки між

даною кра­їною та світовою економікою загалом.

У цілому зовнішньоекономічні зв'язки окремої країни можна роз­глядати як

сукупність товарно-фінансових потоків, які можна умов­но поділити на дві

групи.

До першої групи належать реальні (нефінансові) потоки. Цей тер­мін

використовується для позначення операцій, які мають місце в про­цесі

виробництва або придбання товарів та послуг. Іншими словами, ха­рактеризуючи

торговельні операції, можна говорити про товарні пото­ки, потоки послуг тощо.

Другу групу становлять фінансові потоки, до яких відносять зміни

обсягів міжнародних фінансових активів та зо­бов'язань країни. При цьому слід

пам'ятати, що значна кількість фінан­сових операцій не супроводжується

відповідними реальними потоками, як це має місце, наприклад, при обміні

фінансовими інструментами.

У платіжному балансі відображаються всі операції між рези­дентами даної країни

та нерезидентами. Термін резидент стосується тих економічних

суб'єктів, які мають тісніші зв'язки з те­риторією даної країни. Всі інші

суб'єкти господарської діяльності називаються нерезидентами. Поняття «резидент»

і «нерезидент» зовсім не пов'язані з терміном «національність», а точніше з

гро­мадянством: резидент України може бути громадянином СІЛА чи Канади.

Загалом при визначенні статусу економічної одиниці в термінах «резидент —

нерезидент» користуються рядом загальновизнаних правил. Так, фізичні особи,

що постійно проживають на території країни, вважаються резидентами незалежно

від їх громадянства. Ро­бітники-мігранти також вважаються резидентами тієї

країни, в якій вони працюють, якщо вони перебували на її території не менше

од­ного року. Але в категорію резидентів не входять фізичні особи, які є

офіційними представниками своїх держав. Аналогічно і державна установа, яка

здійснює свою діяльність за кордоном (наприклад, дипломатичне

представництво), є резидентом своєї країни. Всі під­приємства та компанії,

які функціонують на території країни, вважа­ються її резидентами навіть тоді,

коли вони частково або повністю належать іноземцям. Тому операції між

американською компанією, штаб-квартира якої розташована в Нью-Йорку, та її

філіями в Євро­пі мають статус міжнародних (зовнішньоекономічних) і

відобра­жаються у відповідних графах платіжного балансу.

Важливе значення при розрахунку платіжного балансу має ви­значення часу

здійснення тієї чи іншої операції. Операція мусить бу­ти відображена на

рахунках платіжного балансу тоді, коли внаслідок її виникає зобов'язання

однієї з сторін (це, як правило, момент юри­дичної зміни власника активу). Це

означає, що у міру виникнення та­ких зобов'язань їхні величини додаються, а в

балансі підбивається остаточний підсумок. Але в окремих випадках (наприклад,

в Угор­щині) платіжний баланс може розраховуватися на готівковій основі. При

цьому надходження та виграти обліковуються за фактом реаль­ного руху грошей.

Але в практиці розрахунку та аналізу платіжного балансу дана різниця не має

суттєвого значення.

Кожна операція в бухгалтерському обліку відображається под­війним записом.

Аналогічне правило діє і при складанні платіжного балансу. Як і будь-який

бухгалтерський рахунок, платіжний баланс має дві частини — дебет та кредит.

До дебету належать операції, вна­слідок яких у країни з'являються платіжні

зобов'язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів та послуг, грошові

перекази за межі кра­їни, закордонні капіталовкладення резидентів записуються

в дебето­вій частині балансу. Ці операції відображаються зі знаком «мінус».

До кредиту відносяться операції, в результаті яких з'являються пла­тіжні

зобов'язання інших держав стосовно даної країни. У цьому ви­падку мова йде

про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь резидентів даної

країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони обліковуються зі знаком

«плюс».Для того щоб краще зрозуміти, як розраховується платіжний баланс, та

охарактеризувати його основні складові, скористаймося умовною схемою

платіжного балансу, в якій відображені його розрахунок та основні категорії

операцій:

Дебет (-) Кредит (+)

Категорія І: рахунок товарів та послуг

1. Імпорт товарів 1. Експорт товарів

2. Імпорт послуг 2. Експорт послуг

Категорія II: рахунок односторонніх трансферів

1. Односторонні трансферти за 1. Односторонні трансферти з-за

кордон

кордону

Категорія III: рахунок довгострокових операцій з капіталом

1.Збільшення довгострокових 1. Зменшення довгострокових

закордонних активів, які закордонних активів, які

належать приватним особам які належать приватним особам

та уряду даної країни. та уряду даної країни.

2. Зменшення довгострокових 2. Збільшення довгострокових

національних активів, які національних активів, які

належать іноземним приватним належать іноземним приватним

особам та урядам. особам та урядам.

Категорія 4 : рахунок короткострокових операцій з приватним капіталом

1.Збільшення короткострокових 1. Зменшення короткострокових

закордонних активів, які закордонних активів, які

належать приватним особам які належать приватним особам

даної країни. даної країни.

2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення короткострокових

національних активів, які національних активів, які

належать приватним належать приватним

особам- іноземцям. особам - іноземцям.

Категорія 5 : рахунок короткострокових операцій з державним капіталом

1.Збільшення короткострокових 1. Зменшення короткострокових

закордонних активів, які закордонних активів, які

належать уряду даної країни які належать уряду

даної країни ( інститутам даної країни ( інститутам

грошово-кредитної політики) грошово-кредитної політики)

2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення короткострокових

національних активів, які національних активів, які

належать урядам інших країн належать урядам інших країн

( інститутам грошово-кредитної ( інститутам грошово-кредитної

політики) політики)

Хоча платіжний баланс являє собою форму обліку, в основі якого лежить принцип

подвійного запису, але в дійсності уряди прак­тично не користуються цим

методом під час обліку кожної операції, пса відображається при його

розрахунку. Причина цього криється у відсутності повної та достовірної

інформації про всі без винятку міжнародні економічні контакти країни протягом

року. Відповідні державні установи, як правило, роблять один запис за кожною

позицією, користуючись при цьому різними джерелами інформації, які

відріз­няються одне від одного з точки зору її повноти та однорідності.

Внаслідок цього дебет та кредит в агрегованому вигляді ніколи не збігаються.

Ось чому з метою досягнення рівності між ними, як це має бути в системі

подвійного запису, в платіжному балансі є спеці­альна стаття «помилки та

пропуски» (або «статистична похибка»). І це слід мати на увазі, аналізуючи

наведену раніше схему.

2. СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику тій чи

іншої форми зв'язку національної економіки зі світовим господарством, та на

практиці економічного аналізу користуються певними агрегованими показниками

(різнови­дами платіжного балансу), а саме:

1. Операції з експорту та імпорту товарів (товарна торгівля) яв­ляють собою

товарний торговельний баланс.

2. Операції з експорту товарів та послуг — це баланс торгівлі това­рами та

послугами (всі операції категорії ї). Він характеризує

фінансові потоки, пов'язані з експортом-імпортом товарів та послуг. Зазначимо,

що об'єктами товарної торгівлі є фізичні продукти, тоді як до сфери об­міну

послугами (або невидимої торгівлі) відносяться такі операції, як

а) транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків. Ця позиція охоплює

рух коштів, пов'язаних з оплатою переміщення то­варів та приватних осіб всіма

видами транспорту;

б) туризм. За цією статтею обліковуються виграти туристів та ін­ших осіб під

час перебування на території іншої держави (оплата житла, продуктів

харчування, екскурсійних та транспортних послуг на території країн

перебування);

в) купівля-продаж патентів, ліцензій;

г) різні послуги, що надаються приватним особам (страхування;

банківські та посередницькі послуги, консультування, поштово-теле­фонний

зв'язок тощо);

д) утримання дипломатичних та інших офіційних представництв за кордоном;

е) військові витрати за кордоном (утримання військових об'єктів та

військовослужбовців в інших країнах);

є) переказ коштів, отриманих від інвестиційної діяльності вітчиз­няних

інвесторів за кордоном та іноземних підприємців на території даної країни

(дивіденди, проценти, тобто різні види доходу за надан­ня послуг у вигляді

факторів виробництва).

3. Операції категорій І та П становлять поточний платіжний ба­ланс або баланс

поточних операцій (Бпо). Слід зазначити, що до кате­горії П належать

односторонні перекази грошей приватними особами (наприклад, заробітної плати

робітників, що працюють за кордо­ном, своїм родичам на батьківщину), а також

урядові гранти та дари Важливість цього різновиду платіжного балансу для

економічного аналізу полягає в тому, що він значною мірою відображає джерела

та напрями використання національного доходу. Так, експорт товарів та послуг

є джерелом доходів відповідних виробників, які разом з пе­реказами,

отриманими з-за кордону, є джерелом доходу резидентів у поточному періоді. З

іншого боку, ці поточні доходи використову­ються для придбання товарів і

послуг за кордоном та переказу гро­шей в інші країни.

4. Операції категорій Ш та IV становлять баланс руху капіталів (Брк),

оскільки вони спричинюють рух фінансових активів.

5. Операції категорій І, П та III належать до так званого балансу руху поточних

коштів та довгострокового капіталу, який частіше на­зивають базовим або

основним балансом (у даному випадку йдеться про основні статті

платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні довгострокові

тенденції, які визначають розвиток даної країни. Іншими словами, якщо поточний

баланс характеризує вплив факторів типу національного доходу та його динаміки,

структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух

довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибут­ковості

вкладення коштів удома та за кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення

базуються, в свою чергу, на оцінці довгостро­кових перспектив розвитку як

окремих галузей, так і економіки кра­їни загалом.

6. До категорії V належать так звані «офіційні резервні операції», тобто

збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни в

МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс офіційних

резервів (Бор).

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний пла­тіжний баланс

(ПБ).

Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіж­ного балансу,

тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь кра­їни, необхідно чітко

визначитися, що саме мається на увазі.

Взаємозв'язок між окремими складовими частинами платіжного ба­лансу можна

записати у вигляді такої формули:

Бпо + Брк + Стат. похибка + Бор = 0 . (1)

Ця рівність відображає той факт, що з точки зору бухгалтерсько­го обліку

сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку

грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів.

Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось

економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не може­мо нічого сказати

про місце країни у світовому господарстві.

3. РІВНОВАГА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій бухгалтерського

обліку до його розгляду через призму еко­номічної теорії, необхідно визначити

природу операцій, які відобра­жаються в ньому. Такий аналіз дає змогу

поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні»

або «самостій­ні» операції, які здійснюються первинними економічними агентами

під час виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх на­слідків для

платіжного балансу в цілому (категорії І — IV). Всі інші операції

об'єднуються в другу групу і називаються компенсаційними (категорія V). Вони

здійснюються як відповідь на автономні опера­ції, оскільки внаслідок останніх

у платіжному балансі з'являються певні «розриви», які необхідно заповнити.

Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як

такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються над умо­вною

рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У принципі така риска

може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу

аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор. (2)

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше — його

сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рів­ні за величиною, але

протилежні за знаком. Отже, рівновага платіж­ного балансу має місце тоді,

коли надходження та витрати збалансо­вані й офіційні резерви не змінюють

своєї величини.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох

аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом.

У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівнова­зі, якщо країна

протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за

рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу

дорівнює нулю). Отже, в довгостро­ковому плані країна не має потреби в

іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками

товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни

перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від

міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же

наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями.

У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не ви­ходить за межі 3

— 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані

країна може мати негативне сальдо по­точного балансу, якщо вона отримуватиме

необхідні кошти для роз­рахунків за імпортні товари та послуги у формі

кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту — імпорту товарів

та послуг оз­начає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам

світо­вого господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (ос­новного)

балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довго­строкової або

структурної стабільності національного господарства В основі аналізу

основного балансу лежить припущення про його не­чутливість до факторів

короткострокової дії (як, наприклад, коли­вання валютного курсу та

відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі

ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків

та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру.

Дефіцит (над­лишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і

середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не мо­жуть

нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'яз­ків країни зі

світовим господарством.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли

державні грошово-кредитні інститути не користу­ються своїми золотовалютними

резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги

в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви»

(категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою

запобіган­ня або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної

ва­люти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути

користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення

(падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного ба­лансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І й основу ста­новлять

сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому та­кі зміни не

збігаються в часі й мають різний характер у кожному кон­кретному випадку.

Сезонні відхилення не мають якихось вагомих на­слідків довгострокового

характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в

одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може

викликатись яки­мись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так,

повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих

товарів, тоді як несприятливі природні умови виклика­ють скорочення експорту

сільськогосподарської продукції. Очевид­но, що такі та подібні їм події

(страйки, ембарго тощо) є випадкови­ми та мають, так би мовити, «одноразовий»

вплив на платіжний ба­ланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських

заворушень, рево­люції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого

про­міжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний

характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне

падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового безробіття, яке

охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних

відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн

сільсько­господарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін

на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її ос­новою є

розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування

національної економіки до нових умов. Відсут­ність такої пристосувальної

реакції і викликає структурну нерівнова­гу платіжного балансу.

Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівно­ваги, необхідні

відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або

гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму.

Основою таких недоліків мо­жуть бути високий рівень монополізації окремих

секторів вироб­ництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання

цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної не­рівноваги

склалася в 1974 p., коли країни — члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили

ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпор­ту нафти, з якими зіткнулися

нафтоімпортуючі країни, значною мі­рою спричинили економічну кризу в середині

70-х^юків. Немає сум­ніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p.

викликало світо­ву економічну рецесію на початку 80-х років.

Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капіта­ну

вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балан­су. Хоча ці явища

мають різну природу, але, як правило, вони відбу­ваються одночасно. Слід

підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки

невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного

підґрунтя, а спричи­нюється побоюваннями таких подій, як війна, революція,

націоналі­зація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в

країні тощо.

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага

виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, в

свою черіу, лежить комплекс заходів валют­ного регулювання. Окремі економісти

говорять про вікову нерівно­вагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших

змін у міру пе­реходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.

4. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом

невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує

уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та

інструменти такої інтер­венції залежать від величини дефіциту та його

характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного

балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш прос­тий шлях. Якщо ж

резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними,

тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення

короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна

подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фі­нансових коштів. У цьому

випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів

порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе­рації.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких

економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні кур­си, пропозиція грошей,

відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає

певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного

балансу на ринкових засадах зале­жить від урядової фіскальної та грошово-

кредитної політики, спрямо­ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У

протилежному ви­падку урядова політика вступатиме в суперечність з дією

ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балан­су полягають у

запровадженні державного регулювання економіч­них процесів, яке по суті заміщує

дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним,

оскільки хоча симп­томи нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини

дефіци­ту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така

ситуація складається внаслідок широкого використання ім­портних квот та

валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шля­хами залежно від

режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією

чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за

позиціями платіжного ба­лансу. За плаваючого валютного курсу рівновага

відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не

вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і

довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульо­вано п'ять

можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни ва­лютного курсу чи

стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скорис­татися

офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей.

Коли сальдо платіжного балансу стане позитив­ним, то величина резервів

поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У

цьому випадку країна має більше можливостей утримува­тися від коригуючих дій

за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може

ввести обмеження на придбання резидентами інозем­ної валюти та її

використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити

політику множинного валютного кур­су тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому

випадку національна валюта знецінюється доти, до­ки на валютному ринку не

відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вва­жається «класичними

ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну

економіку у відповідність до фіксо­ваного курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі

не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних

резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату

доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на

певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбіну­ються елементи

варіантів 3 та 4, причому валютний курс використо­вується як інструмент

стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна

підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за

рахунок незначних змін у національній еко­номіці, а коли такі можливості

вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс

встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не

досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція пото­ків платежів.

Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держа­ви та її міжнародних

зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо ба­ланс міжнародної заборгованості

даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо

активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або

кредитором). У про­тилежному випадку країна вважається нетто-боржником.

Список літератури.

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко ,

В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.:

Либідь.1997.-208с.

2. Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини :

Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.