Лекция: СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ (укр)

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Абсолютна перевага — здатність країни виробляти товари чи пос­луги

ефективніше за інші. Див. Порівняльна перевага.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — сукупність важелів державного

регулювання економіки (податків, бюджетних видатків тощо), здатних пом'якшувати

коливання ділової активності і пере­пади у доходах фірм та людей.

Адаптивні очікування (сподівання) — прогнози щодо невизначених змінних

(ставок податків, темпів інфляції). Раціональні А. О. не є упередженими і

грунтуються на наявній інформації. А. О. виникають, коли прогнози людей

формуються на основі поведінки в минулому.

Адміністративні (негнучкі) ціни — різновид цін, що встановлю­ються

державою і утримуються сталими протягом певного часу.

Адміністративно-командна (командна, централізовано-планова, ко­муністична)

система — спосіб економічної організації суспільства, за якого всі проблеми

вирішуються централізовано державними органа­ми. Головні риси АКС: державна

власність на ресурси, бюрократи­зація та монополізація економіки,

адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ та панування

номенклатури.

Альтернативна вартість (вартість втраченої можливості) - вартість за

найкращої альтернативи, від якої відмовилися.

Амортизація — відшкодування у грошовій формі вартості капі­тальних благ,

яка відповідає їх зношенню (фізичному — внаслідок використання у виробництві і

моральному — внаслідок здешевлен­ня наявних машин і механізмів або виникнення

продуктивніших їх аналогів).

Аналітична економія — мислене відображення економіки, її вза­ємозв'язків

і закономірностей; вивчає поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і

споживання матеріальних благ і послуг в умовах обмежених ресурсів; є наукою про

вибір суспільством раціональних способів використання ресурсів для задоволення

своїх потреб у сучасному і майбутньому.

Антитрестівське законодавство — сукупність нормативно-правових актів

країни, які забороняють таємні угоди між фірмами, монополізацію ринків, що

дають змогу підвищувати ціни і обмежувати конкуренцію.

Багатство (майно) — чиста вартість матеріальних і фінансових засобів (всі

активи мінус пасиви), якими володіє нація, особа чи фірма у певний проміжок

часу.

Баланс поточних операцій (поточний рахунок) — розділ платіжно­го балансу

країни, який відображає її експорт та імпорт, невидимі операції та деякі інші

статті.

Балансовий звіт — баланс фінансового стану фірми на певну да­ту;

відображає активи в одному підрозділі, пасиви — у другому.

Банк комерційний — комерційне підприємство, яке здійснює розра­хункові

операції, надає різноманітні послуги (трастові, фондові тощо) та позики іншим

підприємствам і населенню. Див. Центральний банк.

Банківські операції — операції, які забезпечують функціонування і

прибутковість банків. Розрізняють пасивні (залучення депозитів) і активні

(надання кредитів) операції.

Банківські резерви — частина депозитів, яку банк відкладає готів­кою у

касі чи як безпроцентні вклади у Центральному банку.

Банкрутство — неспроможність фірм, установ, фізичних осіб здійснювати

платежі за борговими зобов'язаннями, яку засвідчує судова інстанція.

Бартер — безпосередній (без використання грошей) обмін одно­го товару на інший.

Безготівкові гроші — записи на рахунках у банках.

Безробіття — ситуація у сфері зайнятості, коли працівники, які погодилися

б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знай­ти роботу. Основні види

Б: фрикційне (внаслідок зміни місця робо­ти або пошуків першого її місця);

структурне (пов'язане з розбіж­ністю попиту і пропозиції робочої сили у різних

галузях); циклічне (через періодичні спади ділової активності). Структурне та

циклічне Б разом становлять вимушене Б.

Бідність — у сучасній економіці застосовується поняття «межа бідності»,

яка вимірюється прожитковим мінімумом. Сім'ї, доходи яких нижчі від цієї

«межі», живуть у бідності.

Бюджетний дефіцит — надлишок видатків державного бюджету над

надходженнями до нього; звичайно фінансується шляхом позик (інший шлях — емісія

грошей); рівень дефіцитності бюджету обчис­люється як процентне відношення

дефіциту до ВВП.

Бюджетний надлишок — перевищення надходжень до державно­го бюджету над

його видатками.

Валові (загальні) витрати — сума постійних і змінних витрат фірм за

короткостроковий період.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — вартість річного обсягу кінце­вих

товарів і послуг, вироблених у межах державної території країни з ресурсів, що

належать як резидентам даної країни, так і іноземцям.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість річного обсягу кінцевих

товарів і послуг, вироблених з ресурсів, що належать ре­зидентам країни,

незалежно від того, де ці ресурси розмішені, у цій країні чи за кордоном.

Валюта (іноземна валюта) — гроші або інші фінансові інструмен­ти, які

застосовуються країнами у міжнародних розрахунках. Розріз­няють вільно

конвертовану валюту (обмінюється без перешкод на ін­ші валюти), частково

конвертовану (обмінюється за певних обме­жень) та замкнуту (коли обмін на інші

валюти блокований).

Валютні ресурси — частина золотовалютних резервів країни у вигляді валют

інших країн, СДР, які країна використовує у міжна­родних розрахунках,

стикаючись з труднощами платіжного балансу.

Валютний кошик — фіксований набір валют, який використову­ється для

вимірювання середньозваженого курсу окремих валют.

Валютний курс — ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої.

Розрізняють європейське (пряме) та британське (непряме) обчислення валютного

курсу.

Валютний ринок — місце, де взаємодіють продавці та покупці (насамперед

великі комерційні банки) валюти як особливого това­ру, щоб визначити її ціну і

кількість.

Вексель простий — боргове зобов'язання, яке видається пози­чальником

грошей на ім'я кредитора; містить дані про місце і час видачі, суму

зобов'язання, місце і час платежу.

Вертикальна (горизонтальна) інтеграція — поєднання в одній фірмі різних

галузей виробництва, які є послідовними стадіями тех­нологічного процесу

(вертикальна); поєднання в одній фірмі ви­робництв різнорідної продукції на

одній технологічній основі (гори­зонтальна інтеграція).

Взаємодоповнювані товари або послуги — товари або послуги, які

споживаються разом (тенісні ракетки, ліва та права шкарпетки).

Відкрита економіка — економіка країни, пов'язана з іншими країнами

інтенсивним рухом товарів і капіталів. Для закритої еко­номіки характерна

відсутність зовнішньоекономічних зв'язків або незначний їх розвиток.

Відрядна форма оплати праці — оплата праці, яка прямо залежить від

кількості виробленої продукції.

Вільна торгівля (фрітредерство) — зовнішньоекономічна політи­ка, за якої

держава не втручається у торговельні відносини з інши­ми країнами.

Видатні економісти.— Основоположником аналітичної економії як самостійної

науки є Адам Сміт (1723—1790 рр.). Застосувавши у своїй головній праці

«Дослідження про природу і причини багатст­ва народів» (1776 р.) метод наукової

абстракції засновника школи трудової вартості В. Летті (1623—1687 рр.),

він розвинув ідею бать­ка французької фізіократії Ф. Кенса про

природний порядок в еко­номіці і роль вільної конкуренції для її нормального

розвитку, за­клавши основи класичної теорії ринкової економіки. Продовжува­чем

справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772—1823 рр.), який у творі «Початки

політичної економії та оподаткування» (1817 р.) заснував граничний аналіз і

розвинув теорію порівняльних переваг, які зали­шаються актуальними й сьогодні.

На основі критичного переосмис­лення теорій А. Сміта і Д. Рікардо, їх

попередників і послідовників, з'явилася надзвичайно струнка, але не придатна

для практичного застосування економічна система К. Маркса (1818—1883

рр.), яка була розвинута у відомому «Капіталі», де капіталізму і ринковій

еко­номіці передрікалася загибель через їх суперечливу природу і поси­лення

експлуатації найманої праці.

Теорія трудової вартості, якої дотримувалися піонери аналітичної економії,

відійшла у минуле у 70-ті роки XIX ст., коли чотири еко­номісти з різних країн

незалежно один від одного (В. Джевонс (1835— 1882 рр.), Л. Вальрас

(1834-1910 рр.), /. Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер

(1840—1921 рр.) висунули і розвинули ідею, шо саме гра­нична корисність товару

визначає, скільки люди готові заплатити за нього, заклавши тим самим основи

граничного аналізу (маржи-налізму) та суб'єктивно психологічного підходу до

економічних досліджень. Практично одночасно Т. Веблен (1857—1929 рр.) у

книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.) заклав основи «інституціональної

школи», яка намагається вивчати суспільні процеси, в тому числі економічні, за

допомогою історичних і соціологічних методів.

Л. Вальрасе справив найбільший вплив на розвиток моделей рів­новаги, без

яких неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав

А. Маршалл (1842—1924 рр.). Пра­ця вченого «Принципи економікс» (1890 р.)

стала першим підруч­ником з аналітичної економії, де застосовано стрункий

аналітичний аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.

Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б.

Кларк (1847—1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у

теорію граничної продуктивності.

Вагоме місце серед економістів минулого посідає український вчений М.

Туган-Барановський (1865—1919 рр.), наукові концепції якого (економічних

криз і кон'юнктури, цінності на основі синте­зу теорії трудової вартості і

граничної корисності, монетарного рин­ку, кооперації) справили значний вплив на

розвиток аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне

відкрит­тя С. Подолинського (1850—1891 рр.) та економіко-математичні

ідеї Є. Слуцького (1880—1948 рр.), інших українських вчених.

Дж. М. Кейнс (1883—1946 рр.) став найвпливовішим економістом XX ст. Своєю

працею «Загальна теорія зайнятості, проценту і гро­шей» (1936 р.) вчений

здійснив переворот у класичній теорії, розви­нувши макроекономіку і вчення про

необхідність державного регу­лювання ринкової економіки з метою стимулювання

сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.

Ф. Гайєк (1899—1984 рр.) був одним з найпослідовніших захис­ників чистої

ринкової економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944

р.) полягає у тому, що вільна систе­ма цін є обов'язковою умовою ефективного

розвитку економіки.

Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883 — 1950 рр.) з

його дослідженням ролі підприємництва в економічно­му розвитку. Сьогодні багато

хто вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.

Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М. Фрідмен

(народився у 1912 р.) — лауреат Нобелівської премії (1976 р.), лідер Чикагської

школи. Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув

широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.

Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Семюелсон (народився у

1915 р.) — перший лауреат Нобелівської премії в га­лузі економіки, який у

підручнику «Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені

неокласичними школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї. Підручник

вийшов уже 15 виданням і залишається серед найпопулярніших у США та багатьох

інших країнах.

Види інфляції — за темпами розрізняють повзучу, галопуючу,

гіпер­інфляцію; за джерелами — інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Використовуваний доход (ВД) — фактичний заробіток (за вираху­ванням

податків); частина національного доходу, що залишається родинам та індивідам

для споживання та заощадження.

Вимірювання національного продукту — система рахунків, за допо­могою яких

визначається національний продукт країни за певний проміжок часу; розрізняють

метод потоку товарів (додаванням ви­датків покупців на товари і послуги) і

метод потоку доходів (дода­ванням факторних доходів).

Виробники — підприємства, які використовують власні і залучені виробничі

ресурси для виготовлення товарів і послуг.

Виробничі (економічні) ресурси (фактори виробництва) - су­купність

ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг: земля, праця,

капітал, підприємницькі здібності.

Виробнича функція — математична функція, яка визначає можли­вий обсяг

виробництва в межах фірми або економіки країни за да­них ресурсів і технології.

Власний капітал — активи фірми мінус її зобов'язання (борги).

Галузь — група фірм, які виробляють однакові або однорідні про­дукти.

Гнучкий (плаваючий) валютний курс — система обмінних валют­них курсів,

коли центральний банк утримується від втручання у функціонування валютних

ринків.

Граничні витрати — приріст сукупних витрат, необхідних для виробництва

додаткової одиниці продукції (або зменшення сукуп­них витрат, коли виробництво

скорочується на одиницю продукції). Гранична корисність — додаткова

корисність, одержувана від спо­живання останньої одиниці блага, коли розмір

інших споживаних благ залишається без змін.

Граничний продукт — додатковий продукт, одержаний внаслідок збільшення

певного фактора на додаткову одиницю за сталих інших факторів виробництва.

Гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) — частка приросту за­ощаджень у

прирості використовуваного доходу: показує, на скільки збільшуються

заощадження, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична схильність до споживання (ГСС) — частка приросту спожи­вання у

прирості використовуваного доходу, показує, на скільки збільшується споживання,

якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична теорія розподілу — теорія розподілу доходів (розвинута Дж. Б.

Кларком), згідно з якою кожний фактор оплачується відповідно до його

граничного продукту.

Громадські товари (блага, товари колективного споживання) — то­вари,

використання яких однією особою не зменшує їх обсягу, до­ступного для

використання іншими особами (маяки, національна оборона).

Гроші — все, що є засобом обміну. Г. є також мірою вартості, оскільки

дозволяють порівнювати вартість товарів і послуг, а також засобом

нагромадження. Див. Товарні гроші.

Грошова маса — сукупний обсяг готівки (паперових грошей та монет) і

поточних чекових рахунків, які використовуються у грошо­вому обігу. Частка

готівки має становити до 10 %.

Грошова система — спосіб організації грошового обігу у даній країні,

закріплений законом; охоплює найменування грошової оди­ниці (Китай — юань,

Україна — гривня); види державних паперо­вих знаків і монет, які мають законну

платіжну силу; порядок без­готівкового обігу; центри регулювання безготівкового

обігу з боку держави (Центральний банк, Скарбниитво). Система металевого обігу

обслуговується монетами з благородних металів, система па­перового обігу —

паперовими грошами та білонними монетами.

Дебет — поняття бухгалтерського обліку, яке означає збільшен­ня активів

або зменшення пасивів.

Девальвація (сучасна) — зменшення офіційної ціни грошової оди­ниці

країни, вираженої у грошових одиницях інших країн; проти­лежним поняттям є

ревальвація — підвищення офіційного курсу гро­шової одиниці країни.

Дезінфляція — зниження високого темпу інфляції. Так, обмежу­вальна

фіскальна та монетарна політика в Україні у 1996 р. спричи­нила падіння темпу

інфляції порівняно з 1992—1995 рр.

Депозит — сума грошей, яку клієнт вносить на зберігання у банк.

Депресія — глибокий, затяжний спад, що триває декілька років. В роки

депресії простежується високе безробіття, недовантаження виробничих

потужностей, низькі обсяги виробництва та інвестицій. Неглибокий спад

називається рецесією.

Державний борг — заборгованість уряду, обумовлена позиками для

фінансування нагромадженої різниці між щорічними бюджетни­ми дефіцитами і

надлишками.

Державний бюджет — баланс доходів і видатків держави за пев­ний проміжок

часу (як правило, за рік).

Дефлювання (інфлювання) – зведення номінальних вартісних змінних до

реальних; здійснюється шляхом ділення номінальних (визначених у поточних цінах)

змінних на індекс цін. Наприклад ВВП — дефлятор.

Дефляція — падіння загального рівня цін. Див. Інфляція.

Діловий цикл — періодичні коливання рівня ділової активності

(національного обсягу виробництва, доходу, зайнятості); звичайно триває кілька

або кільканадцять років; характеризується одночасним розширенням або звуженням

виробництва у багатьох секторах еко­номіки. Діловий цикл містить 4 фази: спад

(реальний ВВП падає); дно (найнижча точка спаду); піднесення (реальний ВВП

зростає); вершина (найвища точка піднесення).

Дисконтна (облікова) ставка — ставка проценту, яка встановлюєть­ся

центральним банком по позиках, які він надає комерційним банкам.

Дискримінація — різниця у заробітках, яка не залежить від ступе­ня

ефективності виконання роботи, а є наслідком приналежності людини до іншої

раси, статі або соціальної групи.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — графічне відображен­ня

залежності між обсягом національного виробництва та рівнем цін у

довгостроковому періоді; має вигляд вертикальної лінії.

Довгостроковий період — у мікроекономіці — час, протягом якого фірми

можуть вийти з галузі або увійти до неї, змінивши функціоную­чий капітал; у

макроекономіці — час, протягом якого всі ціни, угоди щодо зарплати, податкові

ставки можуть пристосуватися до нових умов.

Додана вартість — різниця між вартістю вироблених фірмою то­варів і

послуг та вартістю матеріалів і сировини, які куплені у пос­тачальників. За

концепцією К. Маркса ДВ — надлишок нової вар­тості над вартістю робочої сили,

яка створюється працею найманих робітників і безоплатно привласнюється

власником капіталу. В су­часній аналітичній економії концепція не

застосовується.

Досконала конкуренція — ринкова структура з великою кількістю продавців і

покупців; пропоновані товари — однорідні, жодна фірма не має вирішального

впливу на ринкову ціну.

Доход — надходження зарплати, процента, дивідендів та інших грошових

виплат, які одержує особа чи країна протягом певного часу (звичайно, року).

Економетрика — галузь економічної теорії, яка застосовує мето­ди

статистики для вимірювання і оцінки кількісних економічних зв'язків.

Економічна система — запроваджений суспільством спосіб еко­номічної

організації для вирішення її ключових проблем («Що?», «Як?», «Для кого?»

виробляти).

Економічне благо — благо, кількісно обмежене порівняно з люд­ськими

потребами, тому воно розподіляється шляхом встановлення ціни.

Економічне зростання — збільшення виробництва у країні; вимі­рюється

щорічним темпом збільшення реального ВВП.

Економічний прибуток — різниця між повним виторгом фірми та явними і

неявними витратами виробництва, враховуючи альтерна­тивну вартість.

Економічні (матеріальні) потреби — бажання, які можна задо­вольнити

шляхом споживання товару чи послуги.

Економічні стимули — фактори (ціни, прибутки, збитки), які мо­тивують та

впливають на поведінку окремих індивідів, фірм, установ.

Економічні функції держави — сукупність напрямків державного регулювання

економіки: правове регулювання економіки; сприяння конкуренції та пом'якшення

наслідків від невдач ринку; організація виробництва колективних благ;

коригування побічних наслідків діяльності (переливів); перерозподіл доходів;

здійснення макроеко-номічної політики.

Експорт — потік товарів і послуг, які виробляються у даній країні, для

інших країн.

Еластичність — поняття, яке застосовується в аналітичній еко­номії для

позначення реакції однієї змінної на зміну інших (вели­чини попиту на зміну

ціни тощо).

Еластичність попиту (пропозиції) за ціною — процент зміни величини попиту

на товар (його пропозиції), що припадає на 1% зміни його ціни; попит

(пропозицію) називають еластичним (елас­тичною), якщо коефіцієнт еластичності

більший за одиницю, та нееластичним (нееластичною) — якщо він менший за

одиницю.

Ефективність — 1) співвідношення витрат і результатів в еко­номіці; 2)

відсутність втрат; 3) використання ресурсів, яке забезпе­чує максимально

можливий рівень задоволення потреб за даних факторів виробництва і технологій.

Ефект масштабу — збільшення продуктивності або зменшення середніх витрат

виробництва в результаті зростання в однаковій пропорції усіх факторів

виробництва.

Ефект «третіх осіб» (ефект переливу) — ситуація в економіці, коли частина

вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або спо­живанням продукту, впливає

на тих, хто не є його виробником або споживачем.

Загальна рівновага — стан економіки, за якого рівень цін на то­вари і

послуги забезпечує рівновагу на всіх ринках, що не спонукає суб'єктів змінювати

свою поведінку.

Загальний рахунок — сума усіх рахунків платіжного балансу даної країни; у

спрощеному вигляді є сумою поточного рахунку і рахунку руху капіталу. Поточний

рахунок є сумою торговельного рахунку і рахунку послуг. Рахунок руху капіталу

відбиває співвідношення довго - і короткострокового руху капіталу.

Зайняті — особи, які виконують певну оплачувану роботу або мають роботу,

але не виконують її з певних причин (відпустка, хво­роба, страйк).

За інших рівних умов — прийом дослідження, за якого всі факто­ри, за

винятком одного, вважаються сталими.

Закон Оукена — відкритий А. Оукеном емпіричний зв'язок між циклічними

змінами у ВНП і безробіттям. Закон твердить, що при скороченні реального ВНП на

2% щодо потенційного рівня рівень безробіття зростає на 1%.

Закон Сея — концепція Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція товарів створює свій

власний попит. Закон справедливий, якщо сукупна купівельна спроможність

суспільства відповідає (дорівнює) сукуп­ним доходам і обсягу виробництва.

Причини можливої відсутності такої відповідності вперше досліджено Дж.-М.

Кейнсом.

Закон спадної віддачі — твердить, що додатковий обсяг продукції від

послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшу­ється, коли інші

фактори залишаються сталими.

Збалансований бюджет — ситуація, коли сума урядових видатків дорівнює

сумі надходжень.

Збурення пропозиції — раптова зміна у витратах виробництва або

продуктивності, що справляє значний вплив на сукупну пропозицію, внаслідок чого

реальний ВВП та рівень цін раптово змінюються.

Звіт про результати господарської діяльності (звіт про прибутки і збитки) —

звіт фірми за певний період (переважно за рік), який відо­бражає обсяги продажу

продукції і всіх витрат на її виробництво та прибутку (чистого доходу), який

залишається після вирахування витрат.

Змішана економіка — економіка, яка грунтується на ринковому вирішенні

проблем організації та на державному регулюванні макроекономічних процесів.

Знецінення валюти — падіння курсу валюти даної країни стосов­но валют

інших країн. Див. Поцінування валюти.

Золотий стандарт організація грошового обігу, за якої банківські білети

розмінюються на золото. До Першої світової війни такий обмін здійснювався на

золоті монети (золотомонетний стан­дарт). У 30-х роках XX ст. золотий стандарт

відійшов у минуле.

Індексація — механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і

платежів відповідно до темпу інфляції. Важливим елементом механізму є

відповідні пункти трудових контрактів.

Індекс споживчих цін — відношення вартості фіксованого коши­ка споживчих

товарів і послуг протягом певного періоду (переваж­но року) до його вартості у

базовому періоді.

Інвестиції (капіталовкладення) — додаткові вкладення в еко­номіку, вигоди

від яких проявляються у майбутньому (будівництво нових об'єктів, підвищення

кваліфікації працівників тощо). Розрізняють валові (всі вкладення) і чисті

(валові мінус аморти­заційні відрахування) інвестиції.

Індивідуальна власність («власне діло») — правова форма фірми, яка є

власністю однієї особи.

Інновація — 1) запровадження нових методів виробництва; 2) ви­явлення

нового ринку; 3) поставка на ринок готового продукту.

Інтервенція - - діяльність центрального банку країни щодо купівлі-продажу

національної валюти на ринках з метою впливу на її обмінний курс.

Інфляція — усталене зростання загального рівня цін, яке вимірю­ється

індексом цін. Див. Види інфляції.

Інфраструктура — капітальні блага, які забезпечують умови еко­номічного

розвитку (шляхи сполучень, мережа комунікацій тощо).

Капітал — один з основних факторів виробництва, який скла­дається з

вироблених товарів, призначених для подальшого вико­ристання у процесі

виробництва. Розрізняють основний (будівлі, машини, механізми) та обіговий

(сировина, паливо, матеріали) ка­пітали, які разом взяті становлять реальний

продуктивний капітал. Основою формування капіталу виступають капітальні блага.

Капіталізм — суспільний лад, за якого переважна частина ма­теріальних

ресурсів (земля, капітал) належить приватним особам, застосовується наймана

праця, а ринок з незначним державним втручанням є головним механізмом розподілу

ресурсів і доходів та вирішення питань економічної організації.

Капіталомісткість — відношення сукупного капіталу до річно­го ВВП; один з

показників ефективності економіки.

Капіталоозброєність — відношення сукупного капіталу до вар­тості робочої сили.

Квота — один з важелів протекціонізму, за допомогою якого обме­жується

імпорт певних товарів у дану країну, є межею обсягу імпорту.

Квазісуспільні (квазідержавні) блага — товари і послуги (вулиці, музеї,

бібліотеки), виробництво яких може забезпечуватися за допо­могою ринкової

системи, але фінансується державою, щоб не допус­тити виникнення дефіциту

ресурсів у цій сфері.

Кейнсіанство — один з провідних напрямків аналітичної еко­номії у XX ст.,

основи якого були закладені Дж. М. Кейнсом. Цен­тральним пунктом К. є положення

про відсутність за ринкової еко­номіки ефективного попиту та необхідність

здійснення державою фіскальної і монетарної політики для забезпечення такого

попиту.

Кількісна теорія грошей — твердить, що ціни змінюються про­порційно до

пропозиції грошей; є вихідним пунктом монетаризму.

Кількісне рівняння обміну — тотожність, що виражається форму­лою: МхУ

= Рх(?, де М — пропозиція грошей, V — швидкість їх обігу,

Рх(2 (ціна товарів, помножена на їх кількість) — вартість національного

продукту (номінальний ВВП).

Кінцева продукція — товари і послуги, які купуються для спожи­вання, а не

для подальшої обробки чи переробки. Протилежним поняттям є проміжна

Класична школа — панівний до появи робіт Дж. М. Кейнса на­прямок

аналітичної економії, засновником якої був А. Сміт. Шко­ла виходила з того, що

природні економічні закони (конкуренції, цін тощо) є найкращим механізмом

узгодження приватних і суспі­льних інтересів, розподілу ресурсів і доходів,

стимулювання ефек­тивного розвитку економіки.

Комунізм — Див. Адміністративно-командна система.

Конкуренція — суперництво між виробниками за покупців на ринку. Див.

Досконала конкуренція та Ринкова влада.

Кореляція — сукупність зв'язків між двома явищами (величи­нами).

Корисність — задоволення від споживання товару чи наданих

послуг.

Короткострокова крива сукупної пропозиції — графічне зображен­ня

функціональної залежності між обсягом національного вироб­ництва та загальним

рівнем цін у короткостроковому періоді, коли зміни у сукупному попиті можуть

впливати на обсяг виробництва; має вигляд висхідної лінії, що складається з

горизонтального (кейнсіанського), проміжного (висхідного) і вертикального

(класич­ного) відрізків.

Короткостроковий період — у мікроекономіці — період часу, не­достатній

для збільшення виробничих потужностей фірм; у макроекономіці — період часу,

протягом якого такі фактори, як податкові ставки, сподівання, ціни не можуть

повністю пристосуватися до змін в економіці.

Корпорація (акціонерне товариство) — правова форма підпри­ємства, яка

юридичне відокремлена від тих, хто нею володіє (акціо­нерів), у зв'язку з чим

останні несуть обмежену відповідальність за його збитки.

Кредитні гроші — векселі, чеки, кредитні картки, які використо­вуються у

розрахунках.

Крива інвестиційного попиту — графічне зображення функціональної

залежності між попитом на інвестиції та рівнем позичково­го проценту; має

вигляд спадної кривої.

Крива Лаффера — графічне зображення функціональної залеж­ності між

величиною податкової ставки і обсягом податкових над­ходжень до бюджету. З

підвищенням податкової ставки доходи дер­жави спочатку зростають, але з

досягненням нею певної межі (ЗО— 40%) — доходи починають падати.

Крива ринкового попиту — графічне зображення оберненої за­лежності між

величиною попиту на товар на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших рівних

умов); має вигляд спадної кривої.

Крива ринкової пропозиції — графічне зображення прямої залеж­ності між

величиною пропозиції товару на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших

рівних умов); має вигляд висхідної кривої.

Крива Філіпса — графік, який ілюструє обернену залежність між рівнем

безробіття та темпом інфляції; може застосовуватися лише стосовно

короткострокового періоду та інерційної інфляції.

Кругообіг доходів і видатків — спрощена модель економіки, яка ві­дображає

взаємодію домогосподарств і фірм у процесі обміну вироб­ничими ресурсами та

товарами і послугами на відповідних ринках.

Ліквідність — властивість фінансових активів та матеріальних цінностей

перетворюватися на готівку.

Лібертаріанізм (лібералізм) — економічна філософія, яка підкрес­лює

важливість особистої свободи в економічних і політичних спра­вах. Прихильники

Л. вважають, що діяльність держави має бути об­межена функціями підтримання

.національної оборони та законності і забезпечення максимальної свободи особи.

Людські ресурси (людська праця) — один з головних факторів ви­робництва;

характеризується кількістю та якістю людських зусиль, які спрямовуються на

виробництво товарів і послуг.

«Майже гроші» — високоліквідні фінансові активи (державні цінні папери,

акції корпорацій тощо) або поточні рахунки, які можуть лег­ко перетворюватися

на готівку, а тому близькі до реальних грошей.

Майно (актив) фізичне майно, або невід'ємне право, що мають економічну

цінність (земля, машини, авторські права, фінансові знаряддя-акції, облігації,

інші цінні папери).

Макроекономіка — аналіз національної економіки як цілого; ви­вчає

загальний рівень виробництва, зайнятості, цін, зовнішньоеко­номічні зв'язки.

Сферами М. виступають сфера виробництва, зайня­тості, цін, зовнішньоекономічних

відносин.

Макроекономічна політика — сукупність важелів та інструментів, що

застосовуються державою з метою регулювання макроекономіки; її головними

завданнями є: доцільні темпи зростання, висока зай­нятість, стабільні ціни,

збалансований платіжний баланс, а головни­ми видами — фіскальна, монетарна

політика доходів, зовнішньо­економічна політика.

Макроекономічна рівновага — обсяг ВВП, за якого сукупний по­пит дорівнює

сукупній пропозиції.

Межа виробничих можливостей — графічне зображення виробни­чих можливостей

економіки за повної зайнятості, повного обсягувиробництва, сталих ресурсів і

технології у вигляді комбінацій двох товарів.

Меркантилізм — перша економічна школа аналітичної економії (XV—XVII ст.),

представники якої ототожнювали багатство нації з золотом і вважали, що

економічна політика має сприяти залученню до країни більшої кількості грошей

шляхом підтримання активного торгового балансу.

Металеві гроші — гроші у вигляді злитків благородних металів або монет.

Розрізняють повноцінні (виготовлені з благородних металів) та білонні

(виготовлені із сплавів дешевих металів) монети.

Міжнародні економічні організації — організації, створені для

за­безпечення розвитку міжнародних економічних відносин. Розрізня­ють світові

(Економічна і соціальна рада ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО), регіональні та багатосторонні

(Міжнародний валютний фонд, Між­народний банк реконструкції і розвитку) МСО.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація виробників окремих країн на

випуску тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну нею між країнами.

Головний чинник М. п. п. — відмінності між країнами у розміщенні природних

багатств та якості трудових ресурсів, історичні традиції виробництва.

Мікроекономіка — економічний аналіз, що стосується окремих елементів

економіки (фірм, ринків окремих товарів тощо).

Мито — податок на імпортні товари.

Модель — спрощена система економіки або її окремих елементів, яка

будується шляхом відкидання другорядних і врахування сталих взаємозв'язків в

економіці. М. має вигляд математичного рівняння, таблиці, графіка.

Модель мультиплікатора макроекономічна концепція Дж.-М. Кейнса, що

грунтується на існуванні взаємозв'язку між ав­тономними видатками (особливо

інвестиціями), змінами в обсягах виробництва та зайнятості. Див.

Мультиплікатор.

Монетаризм — сучасна економічна школа, яка виходить з того, що зміна

пропозиції грошей є головною причиною макроеко-номічних коливань. Представники

М. вважають, що найкраща мак­роекономічна політика полягає у стабільному

зростанні грошової маси постійними темпами.

Монетний паритет — співвідношення золотого вмісту грошових одиниць;

втратив смисл у 30-ті роки XX ст., коли золоті монети бу­ли вилучені з обігу.

Монетарна політика — один із видів макроекономічної політи­ки, суть якої

полягає у контролюванні центральним банком краї­ни пропозиції грошей,

процентних ставок, ринків капіталу. Го­ловні інструменти М.п. — операції на

відкритому ринку, зміна облікової ставки, ставка обов'язкових банківських

резервів. Роз­різняють рестриктивну (дорогих грошей) та стимулюючу (дешевих

грошей) М.п.

Монополія (монопсонія) - ринкова структура з єдиним продавцем (покупцем)

певного товару (послуги) або виробничого ресурсу. Див. Ринкова влада.

Монополістична конкуренція — ринкова структура, що передбачає продаж дещо

диференційованих продуктів великою кількістю малих виробників, а також легке

входження на ринок.

Мультиплікатор — величина зміни у ВВП чи пропозиції грошей на одиницю

таких змінних, як інвестиції, урядові видатки, банківські резерви. М. закритої

економіки для інвестицій дорівнює

, а відкритої: , де

- гранична схильність до заощаджень; ГСМ — гранична схильність до імпорту.

Надлишок - перевищення кількості пропозиції товару над кількістю попиту

на нього внаслідок того, що ціна на нього вища за рівноважну.

Натуральне господарство — форма організації виробництва, ко­ли

виготовлені продукти призначаються для споживання всередині господарства;

переважало на попередніх стадіях цивілізації; у ба­гатьох країнах збереглося

досі.

Національний доход (НД) — сума факторних доходів; різниця між чистим

національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками.

Невидима рука — запроваджена А. Смітом концепція, згідно якої людина у

своєму прагненні до власної вигоди невидимою рукою ринку спрямовує свою

діяльність у напрямку, сприятливому для всіх і для кожного.

Недосконала конкуренція — ситуація на ринку, коли фірма (поку­пець), що

продає (купує) товар, здатна (здатний) впливати на його ціну. Див.

Монополістична конкуренція. Монополія. Олігополія.

Неекономічні блага — продукти, які існують у достатній кількості і не

потребують розподілу серед споживачів за допомогою механізму цін. Ринкові ціни

Н.б. дорівнюють нулю.

Незалежні товари — товари А та Б є незалежними, якщо ціна то­вару А не

впливає на величину попиту товару Б (за інших рівних умов).

Немитні бар'єри — 1) система ліцензування невиправданих стан­дартів

якості товарів; 2) бюрократичні заборони у митних процеду­рах; 3) добровільні

експортні обмеження між країнами.

Неокласична модель зростання — теорія, яка наголошує на важли­вості

нагромадження капіталу при поясненні зростання реального ВВП.

Нерозмінні паперові гроші —гроші, які не мають внутрішньої вар­тості, але

декретуються державою як законний платіжний засіб.

Нерозподілений прибуток — частина чистого доходу (прибутку) корпорації,

яка не розподіляється як дивіденд між власниками ак­цій, а утримується для її

розвитку.

Номінальна (грошова) процентна ставка — норма процента, яка виплачується

за різними активами; характеризує доход за рік на од­ну грошову одиницю. Див.

Реальна процентна ставка.

Номінальний і реальний ВВП — обчислений у поточних цінах ВВП називають

номінальним, а скоригований на темп інфляції (дефля­ції) — реальним. Див.

Дефлярування ВВП.

Норма безробіття — частка безробітних у загальному потенціалі робочої

сили країни.

Норма заощадження — процентне відношення заощадження до використовуваного

доходу.

Норма прибутку на капітал — процентне відношення доходу на інвестиції або

капітал до величини інвестицій або капіталу.

Нормальні товари — товари, величина попиту на які зростає при збільшенні

доходу споживача.

Нормативна економіка — економічний аналіз, який передбачає подальший стан

розвитку на основі вартісних і моральних оцінок (допустимий рівень інфляції,

безробіття, бюджетного дефіциту то­що). Див. Позитивна економіка.

Обмін — торгівля товарами (послугами) в обмін на інший товар

або гроші.

Облігація - цінний папір, який приносить процент; випус­кається

корпорацією або урядом і гарантує у майбутньому повер­нення суми грошей (ціна

облігації) плюс процент у точно встанов­леному розмірі.

Однорідні продукти — товари (послуги), які є однаковими за пев­ною

ознакою. Протилежне поняття — різнорідні продукти.

Оклад — сума грошей, яку отримують окремі категорії праців­ників як

оплату праці і яка не залежить безпосередньо від кількості відпрацьованих годин

чи виробленої продукції.

Операції на відкритому ринку — діяльність центрального банку щодо

купівлі-продажу державних цінних паперів з метою впливу на банківські резерви,

на пропозицію грошей, процентні ставки; опе­рації купівлі збільшують, продаж —

зменшують пропозицію гро­шей.

Особистий доход (ОД) — різниця між національним доходом і су­мами, які

привласнюються приватними фірмами або державою, до якої додаються трансфертні

платежі (допомога по безробіттю, пенсії, виплати соціального страхування).

Особистий прибутковий податок — податок на доходи окремих індивідів у

вигляді заробітної плати, доходів від власності тощо. Див. Прогресивні податки.

Паперові гроші — різновид грошей, виготовлених із паперу. З технічної

точки зору П.г. є ідеальними, оскільки для свого виготов­лення потребують

мінімум затрат праці, але приховують у собі не­безпеку їх випуску на ринок у

необмеженій кількості, а через це -

інфляції.

Парадокс вартості — полягає у тому, що багато необхідних для життя

продуктів мають низьку, а предмети розкоші — високу рин­кову вартість

(відповідно вода і діаманти). Це пов'язано з тим, що ціна відображає не

сукупну, а граничну корисність товару.

Парадокс ощадливості — полягає у тому, що рішення суспільства

заощаджувати більше може спричиняти до скорочення реальних за­ощаджень,

оскільки збільшення заощаджень означає зниження спо­живчих видатків, в

результаті чого сукупний попит і ВВП, а зреш­тою інвестиції і заощадження,

можуть зменшитися.

Партнерство (господарське товариство) — правова форма фірми, що об'єднує

двох або більше власників, які погоджуються розподіляти між собою прибутки чи

втрати фірми у певній пропорції. Принцип обмеженості відповідальності,

характерний для корпо­рації, на партнерство не поширюється.

Пасиви (борги) — права сторона бухгалтерського балансу: борги іншим

особам чи фірмам.

Підпільна (тіньова) економіка — незареєстрована економічна ді­яльність,

яка охоплює як дозволену (послуги друзів один одному), так і заборонену законом

(наркобізнес) діяльність.

Підприємці — частина людських ресурсів, яка бере на себе ризик

організації інших ресурсів для виробництва товарів і послуг.

Платіжний баланс — баланс міжнародних операцій країни про­тягом певного

періоду щодо товарів і послуг, руху капіталу, ма­теріальних та фінансових

активів.

Податки — обов'язкові платежі у держбюджет у визначеному за­конодавством

країни порядку. Див. Прогресивні податки.

Податкова база — сума, з якої стягуються податки.

Поділ праці — спосіб організації праці, за якою кожний працівник виконує

спеціалізовану операцію у загальному процесі виробництва.

Позитивна економіка — економічний аналіз, який описує і пояс­нює

економічні факти і процеси такими, якими вони є,

Повна зайнятість — зайнятість робочої сили країни за винятком фрикційного

безробіття. Див. Природний рівень безробіття.

Показник економічної активності (самодіяльності) населення — відношення

кількості зайнятих і безробітних (робочої сили) до кількості населення у віці

від 16 років і старше.

Політика доходів — один з видів макроекономічної політики, спрямований на

обмеження зростання заробітної плати і цін. Голов­ними важелями П. д.

виступають законодавчий контроль та до­бровільні орієнтири заробітної плати і

цін.

Попит (ринковий) — кількість товарів (послуг), яку готові купи­ти

споживачі за даного рівня цін та інших однакових умов протя­гом певного

періоду.

Порівняльна перевага — закон, за яким країна має спеціалізува­тися на

виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробля­ти за відносно нижчих

витрат та імпортувати ті з них, виробництво яких обходиться їй відносно

дорожче. П. п. диктує правила торго­вих відносин між країнами.

Постійні витрати — витрати виробництва, які не залежать від обсягу

виробництва фірми (у короткостроковому періоді).

Потік і запас — два способи вимірювання економічних вели­чин; якщо

вимірювання відбувається за певний період часу, гово­рять про «потік», якщо на

певну дату — говорять про «запас». Так, інвестиції є потоком, а капітал

— запасом.

Поточні рахунки (банківські гроші) — вклади у комерційні банки або іншу

фінансову установу, на які можна виписувати чеки і які є грошима для операцій.

Прибуток — в аналітичній економії різниця між виторгом і пов­ними

витратами на виробництво товару.

Приватизаційний сертифікат — цінний папір, що засвідчує право його

власника на володіння частиною державної власності, а та­кож на участь у

приватизації останньої.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття: 1) який не інду­кує

посилення інфляції; 2) за якого всі фактори, що підвищують або знижують

заробітну плату, перебувають у рівновазі (зрівноважені).

Прогресивні, пропорційні і регресивні податки — види прямих по­датків за

сучасної економіки; середня ставка оподаткування для осіб з вищими доходами є

відповідно вищою, однаковою чи меншою.

Продуктивність — відношення обсягів випуску продукції до вит­рат ресурсів

за певний період часу; зростає під впливом розвитку техніки і технології,

підвищення кваліфікації та капіталоозброєності

праці.

Проміжні товари — товари, які піддавалися певній обробці, але не є

кінцевим продуктом (сировина, напівфабрикати).

Пропозиція (ринкова) — кількість товарів (послуг), яку готові виро­бити і

продати фірми за даного рівня цін та інших однакових умов.

Пропозиція робочої сили — кількість працюючих, яка залежить від кількості

населення країни, його складу, реальної заробітної плати

тощо.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика, спрямована на захист

національної економіки від іноземної конкуренції; головні знаряддя — мито та

квота.

Прямі та непрямі податки — прямо оподатковуються безпосе­редньо індивіди

або фірми (податок на прибуток, заробітну плату); опосередковано (непрямо) —

товари і послуги (акцизний збір, по­даток на додану вартість).

Рахунок руху капіталу — розділ платіжного балансу країни, який відображає

видатки її резидентів на закупівлю фізичного капіталу і фінансові активи за

кордоном (відплив капіталу) та видатки інозем­них резидентів на аналогічні

закупівлі у даній країні (приплив

капіталу).

Реальна заробітна плата — кількість матеріальних благ і послуг, яку можна

придбати за номінальну (грошову) заробітну плату. Визна­чається як відношення

обсягу останньої до індексу споживчих цін.

Реальна процентна ставка — номінальна процентна ставка мінус

темп інфляції.

Рівень зайнятості — частка населення країни у віці від 16 років і старше,

яке має роботу.

Рівноважна ціна (ціна ринкової рівноваги) — ціна, за якої кількість

попиту та пропозиції товару (послуги) на певному ринку збігаються.

Ринкова економіка — економіка, яка проблеми своєї організації вирішує за

допомогою ринкового механізму. За Р. е. фірми, які прагнуть максимізувати

прибуток, купують фактори виробництва і забезпечують за їх допомогою пропозицію

товарів на ринку, а роди­ни та індивіди, виходячи із своїх факторних доходів, —

попит на них. Ціни і кількість товарів визначаються на ринку.

Ринкова рівновага — ситуація на ринку певного товару, коли по­пит і

пропозиція за обсягом збігаються.

Ринкова сила (влада) —- ступінь контролю, який фірма або група фірм має

над ціною і виробничими рішеннями у певній галузі. Ви­сокий рівень ринкової

сили означає монополію, її відсутність - конкурентний ринок.

Ринкова структура — конфігурація ринку, обумовлена ступенем конкуренції

та ринкової сили. Див. Досконала конкуренція. Моно­полістична конкуренція.

Монополія. Олігополія.

Ринкові невдачі — недосконалість цінової системи, яка заважає ефективному

розподілові ресурсів; головні причини — недосконала конкуренція і побічні

впливи (екстерналії).

Ринок — місце (простір, сфера), де взаємодіють продавці і по­купці,

визначаючи ціни і кількість певних товарів або послуг.

Ринок капіталів — ринок, де відбувається купівля-продаж фінан­сових

ресурсів (грошей, цінних паперів). Р. к. разом з фінансовими посередниками

сприяє надходженню заощаджень до інвесторів.

Робоча сила — за офіційною статистикою, населення країни у віці від 16

років і старше, яке має роботу або активно ЇЇ шукає.

Середні валові витрати — валові витрати фірми, поділені на кількість

вироблених товарів.

Середній доход —загальний виторг фірми, поділений на загальну кількість

проданих товарів.

Система вільного підприємництва — економічна система, яка грунтується на

приватній власності, вільному ринку і невтручанні держави у господарське життя.

Система узгодженого вільного підприємництва — економічна сис­тема

вільного підприємництва з обмеженим втручанням держави у господарське життя.

Соціалізм — економічна та політична система, головними озна­ками якої є:

зосередження частини ресурсів (навіть їх більшості) у руках держави,

перерозподіл доходів через державний бюджет. Різновиди С.: командна система,

розподільчий соціалізм, ринковий соціалізм.

Спеціальні права запозичення (СДР) — міжнародна колективна грошова

одиниця, що існує у вигляді записів на рахунках країн-членів МВФ.

Споживання — в макроекономіці — сукупні видатки індивідів або країни на

товари споживання за певний період часу.

Ставка (норма) процента — ціна, яка сплачується за позичені гроші за

певний проміжок часу.

Стагфляція — ситуація в економіці, коли спад національного обсягу

виробництва і високе безробіття поєднуються з високим тем­пом інфляції.

Субсидія — платежі, які виплачує уряд родинам чи індивідам.

Сукупна пропозиція — кількість товарів і послуг, тобто обсяг

націо­нального виробництва, який фірми мають бажання виробляти і продавати за

даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін. Сукупний попит

— кількість товарів і послуг (обсяг національно­го виробництва), яку мають

бажання купити покупці за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без

змін.

Суспільні товари (товари громадського вжитку) — товари, вигоди від

споживання яких одержує все суспільство (маяки, національна оборона).

Протилежне поняття — товари індивідуального вжитку (житло, одяг).

Суспільний лад — система організації соціально-економічного життя країни;

включає моральні цінності (переконання людей); політичне правління (сукупність

політичних інституцій); економічну

систему.

Технічний прогрес — запровадження нових методів виробництва, які

скорочують витрати і, отже, підвищують продуктивність еко­номіки, що розширює

межі виробничих можливостей.

Товари нижчої споживної цінності — товари, попит на які змен­шується із

зростанням доходу споживача.

Товари тривалого користування — призначені для виробництва чи особистого

використання товари, які, звичайно, експлуатуються більше 3-х років (виробниче

устаткування, побутова техніка).

Товарні гроші — вид грошей, що передував паперовим та банків­ським

грошам. Товарними грішми виступали худоба, хутро, ювелірні прикраси, золоті і

срібні монети. Товарні гроші мають внутрішню вартість. Див. Паперові гроші.

Торговельний баланс — частина рахунків платіжного балансу краї­ни, яка

відображає експорт і імпорт товарів («видимих об'єктів»). Якщо до торговельного

балансу додано операції «невидимі», то в розділі платіжного балансу

відображається «баланс поточних опе­рацій», або поточний рахунок.

Торговельні бар'єри — протекціоністські заходи, за допомогою яких уряди

прагнуть зменшити імпорт (мито, квота, обтяжливі ре­гулятивні процедури).

Трансфертні (передавальні) платежі — платежі, які держава ви­плачує

індивідам (допомога по безробіттю, малозабезпеченим тощо).

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А.

Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, згідно з якою обмін товарів відбувається

відповідно до кількості затраченої на їх вироб­ництво праці.

Умови торгівлі — реальні умови, за яких країна продає свій то­вар і купує

імпортний; визначаються як співвідношення індексів експортних та імпортних цін.

Фактичний, структурний і циклічний бюджети — стан державно­го бюджету

країни протягом певного періоду. Фактичний характе­ризує надлишок чи дефіцит

протягом певного року; структурний - якими були б надходження, видатки,

дефіцити, якби економіка функціонувала за потенційного обсягу виробництва;

циклічний -вплив на бюджет ділового циклу.

Фактори виробництва — Див. Економічні ресурси.

Федеральна резервна система — центральний банк США.

Фезербединг — правило, за яким підприємці зобов'язуються зберіга­ти

чисельність наявної робочої сили незалежно від потреби у ній.

Фірма — відокремлена виробнича одиниця економіки; наймає робочу силу,

купує інші фактори виробництва, забезпечує вироб­ництво і продаж товарів.

Фіскальна політика — один із видів макроекономічної політики, яка має

справу з державним бюджетом — податками і урядовими видатками.

Фондова біржа — організований ринок, де відбувається торгівля звичайними

акціями. Найбільшою фондовою біржею світу є Нью-Йоркська біржа, де обертаються

акції великих американських ком­паній.

Хеджування (страхування від втрат) — спосіб уникнення ризи­ку шляхом

проведення нейтралізуючих операцій. Так, ризику коли­вання цін на пшеницю, яка

буде зібрана фермером восени, можна уникнути шляхом продажу виробленої пшениці

весною або влітку.

Центральний банк — провідна ланка банківської системи країни, яка

відповідає за пропозицію грошей, контроль фінансової системи, особливо

комерційних банків, кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотовалютних

резервів. Функції ІД. б. в Україні виконує Національний банк.

Цінні папери — різні фінансові активи: акції, облігації, векселі тощо.

Частка ринку — питома вага ринку в галузевому виробництві окремої фірми

або групи фірм.

Чикагська школа -- група економістів (Г. Сімонз, Ф. Гайєк, М. Фрідмен та

ін.), які вважають, що вільні.ринки і конкуренція сприяють найефективнішому

функціонуванню економіки.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — різниця між ВВП країни і

амортизаційними відрахуваннями.

Чистий економічний добробут (ЧЕД) — один з показників

соціально-економічного розвитку країни; на відміну від ВВП нама­гається

врахувати всі фактори, що впливають на суспільний добро­бут (чисте повітря,

дозвілля тощо).

Чистий експорт — у рахунках національного продукту країни величина

експорту товарів і послуг мінус величина їх імпорту.

Швидкість обігу грошей — темп руху грошей як засобу обігу, що

визначається шляхом ділення номінального ВВП на сукупну пропо­зицію грошей за

певний проміжок часу або: Y = (Рх Q)/M. Див. Кількісне рівняння

обміну.

«Що?», «Як?», «Для кого?» — три фундаментальні проблеми еко­номічної

організації. Що — передбачає виробництво кожного това­ру чи послуг за обмежених

ресурсів; Як — вибір певної технології; Для кого - стосується

розподілу споживчих благ серед членів суспільства.