Курсовая: Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства
Міністерство освіти та науки України
Київський славістичний університет
Кафедра економіки підприємництва
Курсова робота “Шляхи підвищення ефективності управління оборотними
коштами підприємства” Виконав
студент ФЕМ
3-го курсу групи 3.1
В. Т. Главацький
Науковий керівник
к.е.н. доц.
Т. Л. Керанчук
Київ-2003
Зміст
Вступ..........................................................................3
1. Сутність та характерні особливості оборотних коштів підприємства..........7
2. Класифікація оборотних коштів підприємства за різними ознаками...........11
3. Методичні підходи до оцінки ефективності використання оборотних
коштів.................................................................15
4. Можливі заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними
коштами підприємства..............28
Висновок......................................................................34
Література....................................................................35
Вступ
Оборотні кошти є однією зі складових частин майна підприємства. Стан і
ефективність їхнього використання - одне з головних умов успішної діяльності
підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої
організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують
підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних коштів, шукати нові
джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їхнього використання.
Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його
матеріальної основи - засобів виробництва. У свою чергу, це визначає
безперервність руху самих засобів виробництва, який відбувається у виді
їхнього кругообігу.
У своєму обороті оборотні фонди послідовно приймають грошову, продуктивну і
товарну форму, що відповідає їх розподілу на виробничі фонди і фонди обігу.
Матеріальним носієм виробничих фондів є засоби виробництва, що
підрозділяються на предмети праці. Готова продукція разом з грошовими коштами
і коштами в розрахунках утворюють фонди обігу.
Кругообіг фондів підприємства починається з авансування вартості в грошовій
формі на придбання сировини, матеріалів, палива й інших засобів виробництва -
перша стадія кругообігу. У результаті кошти приймають форму виробничих
запасів, виражаючи перехід зі сфери обігу в сферу виробництва. Вартість при
цьому не витрачається, а авансується, тому що після завершення кругообігу вона
повертається. Завершенням першої стадії переривається товарний оборот, але не
кругообіг.
Друга стадія кругообігу відбувається в процесі виробництва, де робоча
сила здійснює продуктивне споживання засобів виробництва, створюючи новий
продукт, що несе в собі перенесену і знову створену вартість. Авансована
вартість знову змінює свою форму - із продуктивної вона переходить у товарну.
Третя стадія кругообігу полягає в реалізації виробленої готової продукції
(робіт, послуг) і одержанні коштів. На цій стадії оборотні кошти знову
переходять зі сфери виробництва в сферу обігу. Перерване товарний оборот
відновлюється, і вартість з товарної форми переходить у грошову. Різниця між
сумою коштів, витрачених на виготовлення і реалізацію продукції (робіт, послуг)
і отриманих від реалізації виробленої продукції (робіт, послуг), складає
грошові нагромадження підприємства.
Закінчивши один кругообіг, оборотні кошти вступають у новий, тим самим
здійснюється їх беззупинний оборот. Саме постійний рух оборотних коштів є
основою безперебійного процесу виробництва і обігу.
Аналіз кругообігу фондів підприємства показує, що вартість, яка авансується
не тільки послідовно приймає різні форми, але і постійно у визначених
розмірах перебуває в цих формах. Іншими словами, вартість, що авансується, на
кожен даний момент кругообігу різними частинами одночасно знаходиться в
грошовій, продуктивній та товарній формах.
Кругообіг фондів підприємства може здійснюватися тільки при наявності визначеної
авансуємої вартості в грошовій формі. Вступаючи в кругообіг, вона вже не
залишає його, послідовно змінюючи свої функціональні форми. Зазначена вартість
у грошовій формі являє собою оборотні кошти підприємства.
Оборотні кошти виступають насамперед як вартісна категорія. Вони в
буквальному значенні не є матеріальними цінностями, тому що з них не можна
робити готову продукцію. Будучи ж вартістю в грошовій формі, оборотні кошти
вже в процесі кругообігу приймають форму виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції. У відмінності від товарно-матеріальних
цінностей оборотні кошти не витрачаються, не споживаються, а авансуються,
повертаючись після закінчення одного кругообігу і вступаючи в наступний.
Момент авансування являє собою одну з істотних і відмітних рис оборотних
коштів, тому що він відіграє важливу роль у встановленні їхніх економічних
границь. Тимчасовим критерієм для авансування оборотних коштів повинен бути
не квартальний чи річний обсяг фондів, а один кругообіг, після якого вони
відшкодовуються і вступають у наступний.
Вивчення сутності оборотних коштів припускає розгляд оборотних фондів і
фондів обігу. Оборотні кошти, оборотні фонди і фонди обігу існують у єдності
і взаємозв'язку, але між ними є істотні розходження, що зводяться до
наступного: оборотні кошти постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності
підприємства, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес,
замінюючись все новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних
матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у
процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають
підприємство. Оборотні фонди повністю споживаються в процесі виробництва,
переносячи свою вартість на готовий продукт. Їхня сума за рік може в десятки
разів перевищувати суму оборотних коштів, що забезпечують при здійсненні
кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і
залишаються в господарстві, роблячи замкнутий кругообіг.
Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а
оборотні кошти - побічно, через оборотні фонди.
У процесі кругообігу оборотні кошти утілюють свою вартість в оборотних фондах
і тому за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва, беруть
участь у формуванні витрат виробництва.
Якби оборотні кошти прямо і безпосередньо брали участь у створенні нового
продукту, то вони поступово зменшувалися б і до моменту закінчення кругообігу
повинні були б зникнути.
Оборотні фонди представляючи собою споживчу вартість, виступають у єдиній
формі - продуктивній. Оборотні кошти, як відзначалося, не тільки послідовно
приймають різні форми, але і постійно у окремих частинах перебувають у цих
формах.
Приведені обставини створюють об'єктивну необхідність для розмежування
оборотності оборотних фондів і оборотних коштів.
Порівняння оборотних коштів з фондами обігу, що є функціональною формою
оборотних коштів на стадії обігу, приводить до наступних результатів.
Кругообіг фондів підприємства завершується процесом реалізації продукції
(робіт, послуг). Для нормального здійснення даного процесу вони поряд з
основними й оборотними фондами повинні мати і фонди обігу.
Оборот фондів обігу нерозривно зв'язаний з оборотом оборотних виробничих
фондів і є його продовженням і завершенням. Роблячи кругообіг, ці фонди
переплітаються, утворюючи загальний оборот, у процесі якого вартість
оборотних фондів, перенесена на продукт праці, переходить зі сфери
виробництва в сферу обігу, а вартість фондів обігу в розмірі авансованої
вартості - зі сфери обігу в сферу виробництва. Так здійснюється єдиний оборот
авансованих коштів, що проходять через різні функціональні форми і
повертаються у вихідну грошову форму. Оборотні кошти, роблячи кругообіг, зі
сфери виробництва, де вони функціонують як оборотні фонди, переходять у сферу
обігу, де вони функціонують як фонди обігу.
Визначення оборотних коштів як авансованих коштів у створювані запаси
оборотних виробничих фондів і фондів обігу не розкриває повного економічного
змісту цієї категорії. Воно не враховує, що поряд з авансуванням визначеної
суми коштів відбувається процес авансування в ці запаси вартості прибавочного
продукту, створюваного в процесі виробництва. Тому в рентабельних
підприємствах після завершення кругообігу фондів сума авансованих оборотних
коштів при завершенні кругообігу фондів зменшується в зв'язку з понесеними
збитками.
Оборотні кошти часто ототожнюються з грошовими коштами. Кошти, зайняті у
виробництві й у обігу, не слід ототожнювати з грошима. Сукупна вартість
авансується у формі грошей і, пройшовши процес виробництва і обігу, знову
приймає цю форму. Грошові кошти є посередником у русі коштів. Сукупна
вартість, виражена в грошах, перетворюється в реальні гроші тільки часом і
вроздріб.
Отже, оборотні кошти являють собою авансуєму в грошовій формі вартість для
планомірного утворення і використання оборотних виробничих фондів і фондів
обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання
підприємством виробничої програми і своєчасність здійснення розрахунків.
Оборотні кошти підприємства виконують дві функції: виробничу і
розрахункову. Виконуючи виробничу функцію, оборотні кошти, авансуючи в
оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і
переносять свою вартість на зроблений продукт. По завершенні виробництва
оборотні кошти переходять у сферу обігу у виді фондів обігу, де виконують другу
функцію, що складається в завершенні кругообігу і перетворенні оборотних коштів
з товарної форми в грошову.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства
багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Недолік
коштів, авансуємих на придбання матеріальних запасів, може привести до
скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми. Зайве відволікання
коштів у запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвляння
ресурсів, неефективному їхньому використанню.
Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від
їхньої організації й ефективності використання залежить не тільки процес
матеріального виробництва, але і фінансова стійкість підприємства.
1. Сутність та характерні особливості оборотних коштів підприємства
Організація оборотних коштів є основною в загальному комплексі проблем
підвищення їхньої ефективності. Організація оборотних коштів включає:
· визначення складу і структури оборотних коштів;
· установлення потреби підприємства в оборотних коштах;
· визначення джерел формування оборотних коштів;
· розпорядження і маневрування оборотними коштами;
· відповідальність за збереження і ефективне використання оборотних коштів.
Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють
оборотні виробничі фонди і фонди обігу, тобто їхнє розміщення по окремих
елементах.
Структура оборотних коштів являє собою співвідношення окремих елементів
оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто показує частку кожного
елемента в загальній сумі оборотних коштів.
Переважну частину оборотних виробничих фондів складають предмети праці -
сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і
пальне, тара і тарні матеріали. Крім того, до оборотних виробничих фондів
відносяться і деякі знаряддя праці - малоцінні і швидкозношуючі
предмети (МШП), інструменти, спеціальні пристосування, змінне устаткування,
інвентар, запасні частини для поточного ремонту, спеціальний одяг і взуття. Ці
знаряддя праці функціонують менше року або мають обмеження по вартості. Ліміти
вартості коштів в обороті періодично змінюються, що зв'язано з проведеними
переоцінками основних фондів і періодом їхнього придбання.
Крім того, на підприємствах ці знаряддя праці найчастіше обчислюються
тисячами найменувань, що технічно утрудняє облік їхнього зносу. Тому на
практиці їх відносять не до основних, а до оборотних фондів.
Перераховані предмети і знаряддя праці складають групу оборотних виробничих
фондів - виробничі запаси. Крім них в оборотні виробничі фонди входять
незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів.
Основне призначення коштів, авансованих в оборотні виробничі фонди, полягає в
забезпеченні безупинного і ритмічного процесу виробництва.
Крім оборотних виробничих фондів на підприємствах формуються фонди обігу
. До них відносяться: готова продукція на складі; товари відвантажені; кошти в
касі підприємства і на рахунках у банку; дебіторська заборгованість; кошти в
інших розрахунках.
Основне призначення фондів обігу полягає в забезпеченні ресурсами процесу обігу.
Склад і структура оборотних коштів не однакові в різних галузях і підгалузях
економіки. Вони визначаються багатьма факторами виробничого, економічного й
організаційного порядку. Так, у машинобудуванні, де виробничий цикл тривалий,
висока питома вага незавершеного виробництва. На підприємствах легкої і
харчової промисловості головне місце займають сировина і матеріали
(наприклад, у текстильній промисловості). У той же час у харчовій
промисловості (наприклад, молочній, маслосирній) відносно високі запаси
допоміжних матеріалів, тари, готової продукції.
На підприємствах, де застосовується велика кількість інструментів,
пристосувань, приладів, висока питома вага малоцінних і швидкозношуючих
предметів (наприклад, у машинобудуванні і металообробці).
У видобувних галузях практично відсутні запаси сировини й основних
матеріалів, але велика питома вага витрат майбутніх періодів. Крім того,
наприклад, у нафтовидобувній промисловості підвищену частку складають
допоміжні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів.
На величину готової продукції, товарів відвантажених, дебіторської
заборгованості впливають такі фактори як умови збуту продукції, форми і стан
рахунків.
Оборотні кошти – це сукупність коштів, авансуємих для створення оборотних
виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують безупинний кругообіг
грошових фондів.
Оборотні фонди промисловості являють собою частину виробничих фондів, що
цілком споживається в кожному виробничому циклі, відразу і повністю
переносить свою вартість на створювану продукцію й у процесі виробництва
змінює натуральну форму. Їхнім речовинним змістом є предмети праці. У процесі
виробництва вони перетворюються в готову продукцію, складаючи її матеріальну
основу або сприяючи її утриманню.
Оборотні фонди охоплюють рух предметів праці від моменту надходження на склад
підприємства до перетворення їх у готову продукцію і переходу в сферу обігу.
У зв'язку з тим, що випуск продукції йде безупинно, у сфері виробництва
постійно функціонує визначена частина оборотних фондів, що знаходяться на
різних стадіях кругообігу і представлених наступними порівняно однорідними
групами:
1. Виробничі запаси, що складають основну частину оборотних фондів. Вони
включають сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо, пальне, покупні
напівфабрикати і комплектуючі вироби, тару і тарні матеріали, запасні частини
для ремонту основних фондів, малоцінні і швидкозношуючі предмети: інструменти і
господарський інвентар вартістю до 100 мінімальних оплат праці за одиницю і
терміном служби до року.
2. Незакінчена продукція, тобто предмети праці, що надійшли в процес
виробництва і потребують подальшої обробки на наступних стадіях
технологічного процесу. Вона може бути у виді незавершеного промислового
виробництва і напівфабрикатів свого виробника.
3. Витрати майбутніх періодів не служать речовинним елементом оборотних
коштів, а представляють витрати на проектування й освоєння нових видів
продукції, проведення гірничо-підготовчих робіт на підприємствах видобувної
галузей промисловості, організований набір на сезонних підприємствах і інші. Ці
витрати виробляються в даному періоді, а погашаються частинами за рахунок
собівартості в наступних. Виготовлена продукція надходить у сферу обігу, і
після реалізації її вартість приймає грошову форму. Отже, для нормальної
діяльності підприємства, крім оборотних виробничих фондів потрібні кошти, що
обслуговують сферу обігу – фонди обігу. До них відноситься готова, але
нереалізована продукція і кошти, необхідні для придбання матеріалів, виплати
заробітної плати, виконання фінансових зобов'язань перед постачальниками і
фінансовими органами й інші.
Таким чином, сукупність коштів промислових підприємств призначених для
утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, складають оборотні
кошти.
В оборотних коштах промисловості основну частину займають оборотні виробничі
фонди. Їхня питома вага в загальній сумі оборотних коштів у запасах товарно-
матеріальних цінностей складає близько 85%.
Співвідношення між складовими елементами оборотних фондів у їхній загальній
вартості представляє структуру оборотних фондів. Їхня структура в різних
галузях промисловості визначається технологічним рівнем виробництва, ступенем
спеціалізації, тривалістю циклу, складом споживаних матеріалів, географічним
розміщенням стосовно постачальників.
У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії – грошову,
виробничу і товарну.
Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою. Вона протікає в сфері
обігу, де відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.
Продуктивна стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій
стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не цілком, а
в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються
витрати на заробітну плату і пов'язані з нею витрати, а так само перенесена
вартість основних виробничих фондів. Продуктивна стадія кругообігу закінчується
випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.
На товарній стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці
(готова продукція) у тім же розмірі, що і на продуктивній стадії. Лише після
перетворення товарної форми вартості виробленої продукції в грошову авансовані
кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації
продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються
відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку),
призначена на розширення оборотних коштів, приєднується до них і робить разом з
ними наступні цикли обороту.
Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього
кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів.
Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Д - Т.... П....Т1 – Д1 , де
Д - кошти, авансуємі суб'єктом, що господарює; Т -
засоби виробництва; П - виробництво; Т1 - готова
продукція; Д1 - кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у
себе реалізований прибуток. Крапки (...) означають, що обіг коштів
перерваний, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва.
Оборотні кошти знаходяться одночасно на всіх стадіях і у всіх формах
виробництва, що забезпечує його безперервність і безперебійну роботу
підприємства.
2.Класифікація оборотних коштів підприємства за різними ознаками
Оборотні кошти можна класифікувати по наступних ознаках:
I. По місцю і ролі в процесі відтворення розрізняють оборотні
кошти в сфері виробництва і сфері обігу.
Розгляд складу і структури оборотних коштів дозволяє торкнутися такої
важливої проблеми організації оборотних коштів, як раціональне розміщення їх
між сферами виробництва і обігу.
Встановлення оптимального співвідношення оборотних коштів у виробництві і
обігу має важливе значення для забезпечення коштами виконання виробничої
програми, а також є одним з основних факторів ефективності використання
оборотних коштів.
II. По ступені планування оборотні кошти підрозділяються на нормовані
і ненормовані.
Вітчизняна практика припускає нормування, тобто встановлення планових норм
запасу і нормативів по елементах оборотних коштів, за винятком товарів
відвантажених, грошових коштів і коштів у розрахунках. Розмір ненормованих
оборотних коштів визначається в оперативному порядку.
III. По джерелах нормування оборотні кошти поділяються на власні,
позичкові і притягнуті.
У сучасних економічних умовах підприємствам надані широкі права в
розпорядженні оборотними коштами. Оборотні кошти знаходяться в розпорядженні
підприємства і вилученню не підлягають. Підприємства можуть продавати їх і
передавати їх іншим підприємствам, організаціям, установам, громадянам,
здавати в оренду, надавати в тимчасове користування (за винятком тих, котрі
не знаходяться у власності чи використанні підприємств).
Важливою проблемою на підприємстві є забезпечення збереження оборотних коштів. У
процесі фінансового планування важливо визначити можливу наявність надлишку чи
недостачі оборотних коштів на початок планованого періоду. Для цього
складається сума очікуваної (фактичної) наявності власних оборотних коштів
підприємства на початок планованого періоду з його сукупною потребою в
оборотних коштах. Якщо планова потреба перевищує суму власних оборотних коштів
підприємства, виникає недостача власних оборотних коштів. Підприємства,
що допустили утворення недостачі оборотних коштів, можуть поповнювати їх за
рахунок власних і тимчасово за рахунок позичкових коштів.
Якщо співвідношення зворотне, виникає надлишок власних коштів, що може
служити джерелом фінансування приросту оборотних коштів.
Недостача власних оборотних коштів може виникнути в наслідок ряду причин, що
залежать і не залежать від діяльності підприємства. Підприємство може не
забезпечити збереження наявних власних оборотних коштів, тобто утратити
визначену суму, допустивши надпланові збитки, незаконне відволікання
оборотних коштів, наприклад, на нестатки капітального будівництва,
недоодержання прибутку.
Економічні умови, у яких функціонують підприємства, впливають на стан
оборотних коштів. Підвищення цін на товарно-матеріальні цінності, що
купуються, веде до утворення в підприємств недостачі власних оборотних коштів
у великих розмірах. Одним із джерел його поповнення є банківський кредит, що
в умовах інфляції надається під високі відсотки.
Проведена державою фінансова політика може перешкоджати або стимулювати
нормальну виробничо-фінансову діяльність підприємств, в тому числі
раціональне використання оборотних коштів. Важлива роль при цьому належить
податковій політиці держави. Так, віднесення ряду податків на собівартість
продукції (робіт, послуг), особливості сплати в бюджет ПДВ, авансові платежі
податку на прибуток приводять до відволікання оборотних коштів підприємств на
невиробничі витрати. Це змушує підприємства прибігати до позик під великі
відсотки, шукати позапланові джерела коштів, йти на порушення фінансової
дисципліни. Відволікання оборотних коштів веде до уповільнення їхньої
оборотності, знижує ефективність роботи підприємства, погіршує його
фінансовий стан.
Організація оборотних коштів підприємства обов'язково включає систематичний
контроль за їх схоронністю й ефективністю використання за допомогою ревізій і
обстежень на основі статистичних даних, оперативної і бухгалтерської
звітності.
Оборотні кошти підприємств покликані забезпечити безупинний їхній рух на всіх
стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових
і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків,
підвищувати ефективність використання оборотних коштів.
Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні,
позичкові і притягнуті.
Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів,
тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні
мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу
рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.
Формування оборотних коштів приходить у момент організації підприємства, коли
створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать
інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом
поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до
власних коштів так звані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать
підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать
джерелом формування оборотних коштів у сумі їхнього мінімального залишку. До
них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по
оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат,
мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами,
кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги) й
ін.
Для скорочення загальної потреби господарств в оборотних коштах, а також
стимулювання їхнього ефективного використання доцільне залучення позичкових
коштів. Позичкові кошти являють собою в основному короткострокові кредити
банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в
оборотних коштах.
Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є:
· кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних
із сезонним процесом виробництва;
· тимчасове заповнення недостачі власних оборотних коштів;
В умовах адміністративно-командної системи керування економікою позичкові
кошти серед джерел фінансування оборотних коштів складали досить велику
частку. Так, у 1965 році на частку кредитів у структурі джерел утворення
оборотних коштів приходилося 47,6%, у 1975 році- 47,3%, у 1977 році- 47,1%, у
1988 році - 47,6%. З 1988 року частка кредитів у структурі джерел оборотних
коштів початку знижуватися. Так, у 1989 році вона складала 40,5%, у 1990
році- 24,2%. В наступні роки частка кредитів поступово підвищувалася і до
квітня 1999 року склала 43,3%.
Характер динаміки даного показника обумовлений об'єктивними економічними
процесами. Зменшення частки кредиту з кінця 80-х років можна пояснити
скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій
системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерційних
банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищилася і частка кредитних
ресурсів у структурі джерел утворення оборотних коштів.
Таким чином, з переходом на ринкову систему керування економікою роль кредиту
як джерела оборотних коштів принаймні не зменшилася. Поряд зі звичною
необхідністю в покритті наднормативної потреби в оборотних коштах
підприємства з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення
банківського кредиту. Ці фактори зв'язані насамперед з перехідним етапом
розвитку, пережитим вітчизняною економікою. Одним з них з'явилася інфляція.
Вплив інфляції на оборотні кошти підприємства дуже багатогранний: він робить
безпосередній і непрямий вплив. Прямий вплив характеризується знеціненням
оборотних коштів за час їхнього обороту, тобто після завершення обороту
підприємство фактично не одержує авансовану суму оборотних коштів у складі
виторгу від реалізації продукції.
Непрямий вплив виражається в уповільненні обороту коштів через кризу
неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією. До інших причин виникнення
кризи варто віднести зниження продуктивності праці; крайню неефективність
виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов: шукати
нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало- і
енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті,
недосконалість законодавства, що дозволяє безкарно не платити по боргах.
З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти
виділяються на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди
виділені кошти використовуються по призначенню, що має також сильний
інфляційний ефект.
Зазначені причини обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у
позичкових коштах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій
дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає
питання границь застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це питання
зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове
положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.
З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту
власних коштів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти
виробництво, що загрожує серйозними фінансовими утрудненнями аж до
банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою
кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів
унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення не
стабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у
власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на
вкладений капітал, заданого у вигляді банківського відсотка.
Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел
формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в обороті
підприємства коштів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської
заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків.
Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення
платіжної дисципліни.
У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам за
товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової інспекції по
податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди.
Варто також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких
відносяться кошти підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому
призначенню (фонди, резерви й ін.).
Правильне співвідношення між власними, позичковими і притягнутими джерелами
утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового
стану підприємства.
3. Методичні підходи до оцінки ефективності використання оборотних коштів
Для оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємств
застосовують певні методичні підходи, а для підвищення ефективності –
відповідні конкретні заходи.
Основними показниками для оцінки ефективності є:
- коефіцієнт оборотності;
- коефіцієнт завантаження;
- тривалість одного обороту;
- рентабельність.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього
обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-
перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат
підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення
додаткових резервів для розширення виробництва.
Способами підвищення ефективності використання оборотних коштів є:
- оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва;
- скорочення тривалості виробничого циклу;
- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;
- прискорення реалізації товарної продукції.
Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштівзменшується
потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту.
Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне
(реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки
поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.
Характерною рисою оборотних коштів є швидкість їхнього обороту. Функціональна
роль оборотних коштів у процесі виробництва в корені відрізняється від
основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу
виробництва.
Кругообіг капіталу охоплює три стадії: заготівельну, виробничу і збутову
(Г – Т - ... П ... Т' – Г'), що зображено на мал.1.
СТАДІЇ КРУГООБІГУ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
  
Мал. 1
Елементи оборотного капіталу безупинно переходять зі сфери виробництва в
сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Частина оборотного капіталу
постійно знаходиться в сфері виробництва (виробничі запаси, незавершене
виробництво, готова продукція на складі і т.д.), а інша частина – у
сфері обігу (відвантажена продукція, кошти, цінні папери і т.д.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою
економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.
Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного
кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у
виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг
коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.
Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і
різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту
продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому
машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільший,
швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях
промисловості.
Оборотність оборотних коштів характеризується рядом взаємозалежних
показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за
визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою
зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт
завантаження).
Ефективність використання оборотних коштів визначається швидкістю їхнього
руху - швидкістю обороту, чи оборотністю. Чим швидше відбувається кругообіг
оборотних коштів, тим менша їхня сума буде потрібна підприємству для
успішного виконання виробничої програми.
Кругообіг оборотних коштів обчислюється з моменту оплати підприємством
матеріальних цінностей, необхідних для виробництва продукції, до повернення
цих коштів у виді виторгу від реалізації продукції. Якщо період обороту
скорочується, наприклад з 24 до 20 днів, тобто на 17%, то і потреба в
оборотних коштах при даному обсязі випуску продукції зменшиться на той же
відсоток. Зниження відбудеться в зв'язку з тим, що при кругообігу 24 дня
оборотні кошти роблять протягом року 15 оборотів (360:24). А при скороченні
часу кругообігу до 20 днів кількість їхніх оборотів збільшиться до 18
(360:20). Це означає, що кожна гривня оборотних коштів у першому випадку
використовується протягом року для придбання матеріальних ресурсів і виплати
заробітної плати 15 разів, а в другому - 18 разів.
Оборотність оборотних коштів характеризується двома взаємозалежними
показниками: числом оборотів, здійснених оборотними коштами протягом
визначеного періоду часу (коефіцієнтом оборотності), і терміном їхнього
обороту в днях.
Коефіцієнт оборотності розраховується по формулі:
Коб = D / Фоб,
де D - річна сума доходів підприємства,
Фоб - сума оборотних коштів.
Інакше кажучи, число оборотів визначає обсяг продукції у вартісному
вираженні, що випускається на 1 грн оборотних коштів.
Термін обороту (оборотність) розраховується по формулі:
Tоб = Дк/Коб
де Дк - кількість календарних днів у періоді.
Оборотність можна визначити як по всій сумі оборотних коштів, так і по кожній
її частині. Для розрахунку числа оборотів кожного елемента оборотних коштів
необхідно установити відношення суми витрати по відповідній статті витрат на
виробництво до фактичної суми по даній статті оборотних коштів. Термін
обороту буде дорівнювати відношенню числа днів за даний період до числа
оборотів. Власне кажучи він являє собою запас у днях даного елемента
оборотних коштів.
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = З / (T/Д) ,
де З - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т- обсяг товарної продукції;
Д- число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання
оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних
коштів (Ко), обчислюється по формулі:
Ко = З/Т
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються
оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту
оборотності, визначається по формулі:
Кз = Т / З
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі
оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації
продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних
коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Підприємства, що працюють на принципі комерційного розрахунку, повинні мати
визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справи
рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. У цих умовах
зростає необхідність визначення потреби підприємств у власних оборотних
коштах, що грають головну роль у нормальному функціонуванні підприємств.
Визначення потреби підприємства у власних оборотних коштах здійснюється в
процесі нормування, тобто визначення нормативу оборотних коштів.
Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних коштів, що
відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу.
Вітчизняна практика нормування оборотних коштів на промислових підприємствах
заснована на ряді принципів.
Потреба у власних оборотних коштах для кожного підприємства визначається при
складанні фінансового плану. Таким чином, величина нормативу не є величиною
постійної. Розмір власних оборотних коштів залежить від обсягу виробництва,
умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, застосовуваних
форм розрахунків.
При численні потреби підприємства у власних оборотних коштах необхідно
враховувати наступне: власними оборотними коштами повинні покриватися потреби
не тільки основного виробництва для виконання виробничої програми, але і
потреби підсобного і допоміжного виробництв, житлово-комунального
господарства й інших господарств, що не відносяться до основної діяльності
підприємства і не складаються на самостійному балансі, капітального ремонту,
здійснюваного власними силами. На практиці часто враховують потребу у власних
оборотних коштах тільки для основної діяльності підприємства, тим самим
занижуючи цю потребу.
Нормування оборотних коштів здійснюється в грошовому вираженні. В основу
визначення потреби в них покладений кошторис витрат на виробництво продукції
(робіт, послуг) на планований період. При цьому для підприємств із несезонним
характером виробництва за основу розрахунків доцільно брати дані IV кварталу,
у якому обсяг виробництва, як правило, найбільший у річній програмі. Для
підприємств із сезонним характером виробництва - дані кварталу з найменшим
обсягом виробництва, оскільки сезонну потребу в оборотних коштах забезпечують
короткострокові позички банку.
Для визначення нормативу приймається в увагу середньодобова витрата
нормованих елементів у грошовому вираженні. По виробничих запасах
середньодобова витрата розраховується по відповідній статті кошторису витрат
на виробництво: по незавершеному виробництву - виходячи із собівартості
валової чи товарної продукції; по готовій продукції - на підставі виробничої
собівартості товарної продукції.
У процесі нормування встановлюються приватні і сукупні нормативи. Процес
нормування складається з декількох послідовних етапів:
I. Спочатку розробляються норми запасу по кожнім елементі
нормованих оборотних коштів. Норма - це відносна величина, що відповідає
обсягу запасу кожного елемента оборотних коштів. Як правило, норми
встановлюються в днях запасу й означають тривалість періоду, забезпеченого
даним видом матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу складає 24 дня.
Отже, запасів повинне бути рівно стільки, скільки забезпечить виробництво в
протягом 24 днів.
Норма запасу може встановлюватися у відсотках, у грошовому вираженні до
визначеної бази.
Норми оборотних коштів розробляються на підприємстві фінансовою службою за
участю служб, зв'язаних з виробничою і постачальницько-збутовою діяльністю.
II. Далі, виходячи з норми запасу і витрати даного виду
товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних коштів, необхідних
для створення нормованих запасів по кожнім виді оборотних коштів. Так
визначаються приватні нормативи.
III. І нарешті, розраховується сукупний норматив шляхом
додавання приватних нормативів. Норматив оборотних коштів являє собою
грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально
необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства.
Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:
- Метод прямого рахунка. Цей метод полягає в тому, що спочатку
визначається величина авансування оборотних коштів у кожен елемент, потім їхнім
підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.
- Аналітичний метод. Він застосовується в тому випадку, коли в
планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в
порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів
здійснюється збільшено, з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу
виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.
- Коефіцієнтний метод. При цьому методі новий норматив визначається на
базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва,
постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.
На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою
цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки
часток і сукупного нормативів. До часток відносяться нормативи оборотних
коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів,
покупних напівфабрикатів, що комплектують виробів, палива, тари, МШП,
запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного
виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах. Особливість
кожного елемента визначає специфіку нормування.
Норматив оборотних коштів, авансуємих у сировину, основні матеріали і покупні
напівфабрикати, визначається по формулі:
Н = В * Д , де
Н - норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і
покупних напівфабрикатів;
В - середньодобова витрата сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів;
Д - норма запасу в днях.
Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сировини, основних
матеріалів і покупних напівфабрикатів обчислюється шляхом розподілу суми
їхніх витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі.
Визначення норми запасу - найбільш трудомістка і важлива частина нормування.
Норма запасу встановлюється по кожнім виді чи групі матеріалів. Якщо
вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по
основних видах, що займає не менше 70-80% загальної вартості.
Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів
установлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного,
підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.
Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в
шляху перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема, транспортний запас
передбачається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попередньої оплати.
Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу
вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.
Підготовчий запас. Передбачається в зв'язку з витратами на приймання,
розвантаження і складування сировини. Він визначається на основі встановлених
норм чи фактично витраченого часу.
Технологічний запас. Цей запас враховується лише по тим видам сировини і
матеріалів, по яких відповідно до технології виробництва необхідна попередня
підготовка виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрівши, відстій і інші
підготовчі операції). Його величина розраховується по встановлених
технологічних нормах.
Поточний складський запас. Він повинен забезпечити безперебійність
процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є
основним. Величина складського запасу залежить від частоти і рівномірності
постачань, а також періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво.
Основою для числення поточного складського запасу служить середня тривалість
інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів.
Тривалість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів чи
графіків виходячи з фактичних даних за минулий період. У тих випадках, коли
даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма
поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу
постачання. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного
постачальника й обмежене число застосовуваних видів матеріальних цінностей,
норма складського запасу може прийматися в розмірі 100% інтервалу постачання.
Страховий запас. Створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес
виробництва у випадку порушення договірних умов постачань матеріалів
(некомплектності одержання партії, порушення термінів постачання, неналежного
якості отриманих матеріалів). Величина страхового запасу приймається, як
правило, у межах до 50% поточного складського запасу. Вона може бути і більше,
якщо підприємство знаходиться далеко від постачальників і транспортних шляхів,
якщо періодично споживаються унікальні, підвищеної якості матеріали.
Таким чином, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і
покупні напівфабрикати в цілому складається з п'яти перерахованих запасів.
Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох
основних групах:
- до першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у
великих кількостях. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні
матеріали;
- у другу групу включаються допоміжні матеріали, використовувані у
виробництві рідко й у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним
методом на основі даних за попередні роки.
Загальний норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали являє собою суму
нормативів обох груп.
Норматив оборотних коштів на паливо обчислюється так само, як на сировину
і матеріали. Не розраховується норматив на газоподібне паливо й електроенергію.
При обчисленні витрати палива враховується потреба в паливі для виробничих і
невиробничих нестатків. Для виробничих нестатків потреба визначається виходячи
з виробничої програми і норм витрати на одиницю продукції по цехах; для
невиробничих - на основі обсягу виконуваних робіт.
Норма оборотних коштів по тарі визначається в залежності від способу її
заготівлі і збереження. Тому методи розрахунку по тарі в різних галузях
неоднакові.
На підприємствах, що використовують для упакування продукції велику тару,
норма оборотних коштів визначається так само, як по сировині і матеріалам.
По тарі власного виробництва, що використовується для упакування готової
продукції, що включається в її оптову ціну, норма запасу в днях визначається
часом перебування цієї тари на складі від моменту її виготовлення до
упакування в неї продукції. Якщо вартість тари власного виробництва не
включається в оптову ціну готової продукції, а входить у вартість валової і
товарної продукції, норматив по ній не встановлюється, тому що він
враховується в нормативі по готовій продукції.
По поворотній тарі, одержуваної від постачальника із сировиною і матеріалами,
норма оборотних коштів залежить від середньої тривалості одного обороту тари
з моменту оплати рахунка за тару разом із сировиною до оплати рахунка за
повернуту тару постачальником. Вартість тари, призначеної для збереження
сировини, матеріалів, деталей і напівфабрикатів на складах і в цехах, не
враховується при визначенні нормативу оборотних коштів по тарі, тому що вона
входить до складу основних фондів або МШП.
Норматив оборотних коштів на запасні частини встановлюється по кожнім
виді запасних частин окремо виходячи з термінів їхнього постачання і часу
використання для ремонту. Норматив може обчислюватися виходячи з типових норм
на одиницю балансової вартості основних коштів, аналітичним методом на основі
даних минулих років.
Норматив по МШП розраховується роздільно по інструментах і
пристосуванням, малоцінному інвентарю, спеціальному одягу і взуттю,
спеціальному інструменту і пристосуванням.
По першій групі норматив визначається методом прямого розрахунку виходячи з
набору, що покладається, малоцінного і швидкозношуючого інструмента і його
вартості. По другій групі норматив встановлюється окремо по конторському,
побутовому і виробничому інвентарі. Норматив по конторському і побутовому
інвентарі визначається, виходячи з кількості місць і вартості набору
інвентарю на одне місце. По виробничому інвентарі - виходячи з необхідності
комплекту цього інвентарю і його вартості.
Норматив оборотних коштів по спецодягу і взуттю визначається на основі
чисельності працівників, яким вони видаються, і вартості одного комплекту.
Норматив по цій групі оборотних коштів на складі визначається множенням
одноденної витрати на норму запасу в днях, що включає транспортний, поточний і
страховий запаси.
По спеціальному інвентарі і пристосуванням норматив визначається виходячи з
їхнього набору, що покладається, вартості і терміну служби.
На підприємствах, що мають невелику питому вагу МШП у структурі оборотних
коштів, норматив розраховується на основі відносини середніх фактичних
запасів до суми витрат на виробництво.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві повинний
забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової
продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але не закінчених
виробництвом виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. У
результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу,
достатнього для нормальної роботи виробництва.
Величина оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво, неоднакова
по підприємствах і галузям. Основними причинами розходжень є особливості
організацій, обсяг виробництва, структура продукції, що випускається.
Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві провадиться по групам
чи видам виробів для кожного підрозділу окремо. Якщо асортимент продукції
різноманітний, то норматив обчислюється по основній продукції, що складає 70-
80% її загальної маси.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається по формулі:
Н = В * Т * К , де
В - одноденні витрати на виробництво продукції;
Т - тривалість виробничого циклу в днях;
К - коефіцієнт наростання витрат.
Одноденні витрати визначаються шляхом розподілу витрат на випуск валової
(товарної) продукції відповідного кварталу на 90.
Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в
незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного
виготовлення продукції і передачі на склад.
У виробничий цикл включають технологічний запас (час обробки виробу),
транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого і
на склад), оборотний запас (час перебування виробу між операціями обробки) і
страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При розрахунку
нормативу виробничий цикл визначається по кожнім виді виробів у календарних
днях з урахуванням числа змін роботи підприємства в добу. На підприємствах,
що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість виробничого
циклу визначається як середньозважена величина.
Коефіцієнт наростання витрат відображає характер наростання витрат у
незавершеному виробництві по днях виробничого циклу.
Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на :
- Одноразові витрати. До них відносяться витрати, вироблені на початку
виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних
напівфабрикатів).
- Наростаючі витрати. Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація
основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.). Коефіцієнт
наростання витрат визначається відношенням середньої собівартості виробу в
незавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво. Визначається
коефіцієнт різними способами для виробництва з рівномірним і нерівномірним
наростанням витрат.
Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку
виробничого циклу (одноразові), а інші (наростаючі) витрати розподіляються
протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві),
коефіцієнт визначається по формулі:
К = ( А+(0,5*Б) / А+Б ) , де
А - витрати, вироблені одноразово на початку виробничого циклу;
Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.
При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт
визначається по формулі:
К = ( (Се*Е) + (С2*Т2) + (С3*Т3) +.+(0,5*Ср*Т) ) / С*Т , де
Се- одноразові витрати першого дня виробничого циклу;
С2, С3,... - витрати по днях виробничого циклу;
Т2, Т3... - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого циклу;
Ср - витрати, вироблені рівномірно в плині виробничого циклу;
С - виробнича собівартість виробу;
Т - тривалість виробничого циклу.
Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок
середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх стадіях
незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.
Норматив по статті «Витрати майбутніх періодів» обчислюються по формулі :
Н = Во + Вn - Вс , де
Во- сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;
Вn- витрати, вироблені в плановому періоді по кошторисі;
Вс- витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.
Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних
коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований елемент
фондів обігу.
Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:
Н = В * Д , де
В - одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;
Д - норма запасу в днях.
Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для готової
продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові
документи знаходяться в оформленні.
Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування і
нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на
складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її до
станції відправлення і відвантаження.
Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк,
визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів,
здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства.
У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожнім елементі
нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив оборотних
коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних
коштах у планованому періоді, шляхом додавання приватних нормативів.
Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із сукупним нормативом
минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства
у власних оборотних коштах у плановому періоді.
Різниця між нормативами складає суму приросту чи зменшення нормативу
оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані підприємства.
Оборотність оборотних коштів – важливий показник ефективності їхнього
використання. Критерієм оцінки ефективності керування оборотними коштами
служить фактор часу: чим далі оборотні кошти перебувають в одній і тій же
формі (грошовій чи товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність
їхнього використання, і навпаки. Оборотність оборотних коштів характеризує
інтенсивність їхнього використання.
Особливо велика роль показника оборотності для галузей сфери обігу: торгівлі,
суспільного харчування, побутового обслуговування, посередницької діяльності,
банківського бізнесу й інших.
Один з основних показників оборотності – тривалість одного обороту оборотних
коштів, розрахована в днях по наступній формулі:
S * T
V
де S – середня сума оборотних коштів; T - період
часу; V - обсяг реалізації в цьому періоді.
Оборотність у днях дозволяє судити про те, протягом якого часу оборотні кошти
проходять усі стадії кругообігу на даному підприємстві. Чим вище оборотність
у днях, тим менше коштів необхідно підприємству, тим ощадливіше
використовуються фінансові ресурси. При дуже високій оборотності зростає
ризик неплатежів і збоїв у постачаннях сировини, матеріалів, що комплектують
виробів.
Оборотність виміряється також числом оборотів, чинених оборотними коштами за
окремий проміжок часу:
обсяг реалізації за період часу
середня сума оборотних коштів за той же період
Зіставлення коефіцієнтів оборотності в динаміку по роках дозволяє виявити
тенденції зміни ефективності використання оборотних коштів. Якщо число
оборотів, чинених оборотними коштами, чи збільшується залишається стабільним,
то підприємство працює ритмічно і раціонально використовує оборотні кошти.
Зниження числа оборотів, чинених у розглянутому періоді, свідчить про падіння
темпів розвитку підприємства і про його неблагополучний фінансовий стан.
Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їх абсолютному і відносному
вивільненню з обороту. Під абсолютним вивільненням розуміється зниження суми
оборотних коштів у поточному році в порівнянні з попереднім роком при
збільшенні обсягів реалізації продукції. Відносне вивільнення має місце, коли
темпи росту обсягів продажів випереджають темпи росту оборотних коштів. У
цьому випадку меншим обсягом оборотних коштів забезпечується більший розмір
реалізації. У зв'язку з ростом загального платоспроможного обороту при
високій інфляції абсолютного вивільнення оборотних коштів бути не може, тому
особлива увага приділяється аналізу і створенню умов для відносного
вивільнення ресурсів.
Ефективне використання оборотних коштів відіграє велику роль у забезпеченні
нормальної роботи підприємства, у підвищенні рівня рентабельності
виробництва. На жаль, власні фінансові ресурси, які в даний час мають
підприємства, не можуть повною мірою забезпечити процес не тільки
розширеного, але і простого відтворення. Відсутність на підприємствах
необхідних фінансових ресурсів, низький рівень платіжної дисципліни привели
до виникнення взаємних неплатежів.
Взаємна заборгованість підприємств - характерна риса економіки перехідного
періоду. Значна частина підприємств не зуміла швидко адаптуватися до ринкових
відносин, що формуються, нераціонально використовує наявні оборотні кошти, не
створює фінансові резерви. Немаловажно і те, що в умовах інфляції,
нестабільності господарського законодавства неплатежі ввійшли в сферу
комерційних інтересів ряду підприємств, що навмисне затримують розрахунки з
постачальниками і тим самим реально зменшують свої платіжні зобов'язання
через зниження купівельної вартості гривні.
Так, поповнення оборотних коштів у цілому по Україні в 2000 р. відбувалося за
рахунок збільшення власних коштів підприємств лише на 3%, кредитів і позик -
на 7%, а кредиторської заборгованості й інших пасивів - на 90%, у
промисловості відповідно - на 2%, 7% і 91%.
4. Можливі заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами
підприємства
У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління
оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе
місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема
поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах
формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної
відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності.
Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від
стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами
господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами,
підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів -
організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання
найбільшого економічного ефекту.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою
економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.
Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного
кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у
виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг
коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.
Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і
різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту
продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому
машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше,
швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях
промисловості.
Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних
показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за
визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою
зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт
завантаження).
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = Т / С:Д , де
С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т - обсяг товарної продукції;
Д - число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання
оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності
оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:
Ко = Т / С
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються
оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний
коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:
Кз = С / Т
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі
оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації
продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних
коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із
плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння
показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.
При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються
матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот
утягуються додаткові кошти.
Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:
- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів
менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні
обсягу реалізації за розглянутий період.
- Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли
прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої
програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп
росту залишків оборотних коштів.
Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів,
які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від
інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне
активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як
загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання
кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь
у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у
яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху
оборотних коштів.
На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що
впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як
криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського
кредиту.
Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту
оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить
швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції,
що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення
оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах
підприємства.
При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно
направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного
знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх
у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і
невиробничі витрати.
Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів
криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це
відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових
частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні
безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси
представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у
виробничому процесі.
Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення
ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення
виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації
наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню
організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних
умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору
постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить
поліпшенню організації складського господарства.
Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві
досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням
застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних
фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.
Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового
продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище.
Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є
раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних
форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху,
дотримання договірної і платіжної дисципліни.
Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на
результати його фінансово-господарської діяльності.
З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні
ресурси – мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення
незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.
З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні
варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації
продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.
Наприклад, у залежності від кон'юнктури попиту та пропозиції, прогнозування
обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні
витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду.
Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати
поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення
на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених
альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами
підприємства.
Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей
оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для
того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату
за продукцію.
Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування.
Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних
активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що
підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може
бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і
вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового
попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих
запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по
збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує
небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей,
приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь
характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального
обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.
Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила
нижчої з двох оцінок – по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до
загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є
собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є
постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у
зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності
від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко
визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і
товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку
використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження
запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як
рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються
наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних
товарів (specific identification method); по середній собівартості (average
cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної
середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель
(у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом
закупівель ЛІФО (last-in-first-out – LIFO).
Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці
закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості.
Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених
закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в
умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод,
незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або
виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або
роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні
вироби й автомобілі, деякі види меблів).
Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси
використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються
підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути
оцінені по собівартості перших у часі закупівель.
Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів.
При розрахунку застосовується формула:
В = З + П - К , де
В - вартість витрачених матеріалів, З -
залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість
матеріалів, що надійшли, за весь період, К - залишок
матеріалу на кінець періоду.
Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:
К = V * Ц , де
V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в
натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.
Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції
і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець
періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування
поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив
інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності,
знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів
відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.
Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким
чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а
кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства.
Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств
у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.
На стадії створення виробничих запасів – впровадження економічно
обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини,
напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке
використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи
матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й
устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-
розвантажувальних робіт на складах.
На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного
прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо
безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній,
хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;
удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш
дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного
стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних
ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним
попитом.
На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;
удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції
унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску
продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і
своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту,
транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними
договорами.
Висновок
Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне
використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і
використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.
В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не
тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному
використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного
аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування
запасами (ФІФО і ЛІФО).
Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому
що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку
залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності).
Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи
підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна
кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно
чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання.
Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень
ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії
ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.
Коли говориш про основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання
про ефективність їх використання і застосування.
Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш
швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і
устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази,
ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного
переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних
заходів.
У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва
важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у
всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості.
При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що
вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань,
підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення
ефективності виробництва.
Список літератури:
1. Баканов М.І. «Теорія економічного аналізу»: - Підручник.: М.: Фінанси і
статистика. 1997., 288с.
2. «Сучасна економіка»: - Загальнодоступний навчальний курс. Ростов-На-Дону.
Вид-во «Фенікс». 1999., 608 с.
3. Фішер С., Дорибуш Р., Економіка:-М.: «Справа», 1997., 864с.
4. Економіка підприємства. Підручник для вузів. Під ред. У.Я. Горфінкеля. М.:
Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,367 с.
5. Антикризове керування: від банкрутства до фінансового оздоровлення /Під
ред. Г.П.Іванова. - М.: Закон і право, ЮНІТІ, 1996.,425с.
6. Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: Підручник - М.: Вища школа,
1998.,636с.
7. Грузинов В.П. Економіка підприємства і підприємництва - М.: СОФІТ,
1995.,232с.
8. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблема і політика: Пер. з
англ. Т. 1, 2. - М.: Республіка, 1996.,758с,
9. Маркетинг: Підручник /Кол. авт. під ред. А.Н.Ромнова. - М.: Банки і біржі,
ЮНІТІ, 2000.,389с.
10. Рузавін Г.І., Мартинов В.Т. Курс ринкової економіки. - М.: Банки і біржі,
ЮНІТІ, 1999.,260с.
11. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Кол. авт. під ред. Є.І.Бородіної. -
М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2001.,544с.
12. Економіка: Підручник /Під ред. А.С.Булатова. - М.: БЕК, 1998.,412с.
13. Економіка і бізнес / Під ред. В.В.Кашаєва. - М.: МГТУ ім.Баумана,
2000.,380с.
14. "Бухгалтерський облік в промисловості" Під. ред. проф., Новиченко П.П.,
М, 1998., 388с.
15. Добров В.Н., Кришенінников В.И., "Фінансування і кредитування ", М,
2000., 520с.
16. Лопатніков Л.І. Популярний економіко-математичний словник, М, 1997., 837с.
17. "Основні положення по складу витрат, включених в собівартість продукції
(робіт, послуг) на підприємствах" (Економіка та життя, 1999, № 227, с.15)
18. "Основи підприємницької справи" Під. ред. д.е.н. професора Осипова Ю.М.,
М, 1998., 346с.
19. ”Економіка та статистика фірм” Під. ред. Ільєнкової С.Д., М., 1996, 321с.
20. ”Економіка підприємства” Під. ред. проф. В.Я. Горфінкеля, М., 1996., 375с.
21. Баканов М.І.,Шеремет А. Д. Теорія економічного аналізу. – М.: Фінанси та
статистика, 1998., 361с.
22 .Барногльц С. Б., Економічний аналіз господарської діяльності підприємств,
М.: 1996., 355с.
23.Бухгалтерський аналіз / Під ред. Гольдберга М. А Київ.: 1995., 528с.
24.Бухгалтерська звітність / Під ред. Новодворського В. Д. – М.:1999., 467с.
25. Друрі К. Уведення в управлінський та виробничий облік -М. : 2001., 618с.
26.Єфимова 0. В. “Як аналізувати фінансове положення підприємства. – К.:
1999., 452с.
27.Єфимова 0. В. Аналіз обертання коштів комерційного підприємства. -
Бухгалтерський облік 1998., 326с. |
