Курсовая: Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення

Создатель: SODOM

ВСТУП

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю то­варно-

грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо

приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового дохо­ду,

який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:

доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів

доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у

народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які

брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним

майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріала­ми, коштами) як

основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джере­ла

доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не

пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за

двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці,

що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою

чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою,

між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту спла­чується у формі

заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку.

Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою

чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економіч­ну

категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення

ка­піталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в

різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти тракту­вання

прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості),

страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця,

а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового про­цесу

і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПРИБУТКУ В ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМСТВА

У Законі України «Про під­приємства в Україні» записано:

«Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ...

здійснює ви­робничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою

одержання відповідного при­бутку (доходу)... На всіх підпри­ємствах основним

узагальню­ючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є

прибуток (доход)». Цими нормативними положен­нями визначається роль і місце

прибутку в економіці підпри­ємства.

1.1 Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності

над сумою ви­датків; він являє собою єдину форму його власних нагромад­жень.

Податок на додану вар­тість і акцизний збір, які надхо­дять у складі виручки

від реалі­зації продукції підприємств, являють собою форми центра­лізованих

нагромаджень, у повній сумі надходять у розпо­рядження держави, формуючи значну

частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акциз­ного збору, прибуток, що його одержують

підприємства у сфе­рі виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із

го­ловних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в

значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його

одержали, на збільшення виробницгва, реконструкцію і технічне переозброєння

їх основних засобів, удоско­налення технології, матеріальне заохочення

трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльїність суб'єктів

підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з

одного боку, і систему оподаткування прибугку — з іншого, під «прибутком»

визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування ирибугку підприємств», прибутком

вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів

діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на

суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних

засобів і немате­ріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових

витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою

досить умовну величину, яка відображає співвідношення між до­ходами і

витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період

оподаткування. Головна його особли­вість полягає в тому, що він безпосередньо

не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від

реалізації продукції і витратами на виробництво цієї про­дукції. Прибугок як

об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку,

який не спів­падає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибугок у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і

затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння

прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законо­давства про

оподаткування прибугку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі

характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки

зору спроможності підприємства відраховувати частину прибугку до бюджету.

Прибугок синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб

прибуток підприємства зрос­тав, воно повинне:

— нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

— розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

—впроваджувати заходи щодо підвищення продуктив­ності праці своїх працівників;

— зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її

собівартість);

— з максимальною віддачею використовувати потен­ціал, що є у його

розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

— зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні

(договірні) ціни;

— грамотно будувати договірні відносини з поста­чальниками і покупцями;

— вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з

точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою

залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до

фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями

дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки

перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі

повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчи­слення розмірів

втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань

сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали

суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні

прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати

податків до державного бюджету й інших обо­в'язкових відрахувань весь

прибугок, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або

трудових колективів підприємств.

1.2 Визначення загальної величини прибутку.

Прибугок, який визначається у бухгалтерському обліку підприємств, складається з:

— прибугку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг);

— прибугку (або збитку) від іншої реалізації;

— прибугку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у

тому числі у вигляді дивідендів на придбані акції акціонерних товариств,

процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств);

— прибутку (або збитку) від інших позареалізаційних операцій.

Всі разом ці складові частини становлять так званий балансовий прибуток

підприємства, що знаходить своє відображення у пасиві бухгалтерського

балансу.

Прибуток від реалізації товарної продукції—це різниця між оптовою (договірною

або регульованою, без ПДВ і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і

її собівартістю. Наприклад, на виріб «А», який не є підакциз­ним, тобто

такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без

ПДВ) 2,40 грн., повна собівартість виробу становить 1,98 грн. Виручка від

його реалізації дорівнює 2,40 х 1,20 (20 відсотків —ПДВ), тобто 2,88 грн.

Прибуток від реалізації виробу «А» складає 0,42 грн. (2,40 —1,98).

На собівартість товарної продукції підприємства зобо­в'язані відносити всі

витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. В даний час воно

встановлює перелік витрат виробництва, що відносяться на собівар­тість

продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на

оплату праці, відрахування на соціаль­ні заходи, амортизація основних засобів

та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати на реалізацію

продукції, а також податки, збори, інші обов'язкові пла­тежі, передбачені

законодавством).

У складі третьої та п'ятої з цих груп є, зокрема, витрати підприємства на

створення таких загальнодержавних цільових фондів:

— Пенсійний фонд України;

— Фонд соціального страхування України;

— Фонд коштів на випадок безробіття;

— Фонд для здійснення заходів, спрямованих на лікві­дацію наслідків

Чорнобильської катастрофи;

— Державний інноваційний фонд;

— Державний фонд сприяння конверсії;

— Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних

шляхів загального користуван­ня.

Відрахування у перші чотири зазначених вище фонди підприємства здійснюють

пропорційно до загального фон­ду оплати праці, включаючи премії, усі види

заохочень праці робітників і службовців підприємств, на які нарахо­вуються

страхові внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за

рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду України підприємства всіх

форм влас­ності вносять збори у розмірі 32 відсотки від фонду оплати праці,

до Фонду соціального страхування України — 4 відсотки (обидва ці фонди

функціонують поза Державним бюджетом); у доход Державного бюджету вноситься

збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від фонду оплати праці) і у

Фонд для здійснення заходів, спрямо­ваних на ліквідацію наслідків

Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

Відрахування коштів підприємств у інші загальнодер­жавні фонди здійснюються

згідно з положеннями про ці фонди.

В законодавчому порядку встановлюються також витрати і втрати, що

безпосередньо відносяться на змен­шення прибутку підприємств, як-то: витрати

і нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо

не встановлено винуватців, збитки від про­стоїв через внутрішньовиробничі і

зовнішні причини, не-компенсовані збитки від стихійного лиха, суми

дебітор­ської заборгованості, термін позовної давності яких минув та ін.

Повна собівартість реалізованої продукції включає також комерційні витрати

(витрати, пов'язані з реаліза­цією продукції).

Нижче наводиться витяг зі звітної форми «Звіт про фінансові результати»

промислового підприємства за січень—березень 1998 р. (тис. грн.)*:

1. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) 94,9

2. Податок на додану вартість

15,8

3. Акцизний збір

8,1

4. Витрати на виробництво реалізованої продукції 51,3

5. Комерційні витрати

2,8

6. Результат від реалізації — прибуток

16,9

*Фінансова діяльність підприємства О.М.Бандурка стр.113

1.3 Формування прибутку

Прибуток від реалізації товарної продукції є звичайно головною складовою

частиною балансового прибутку про­мислового підприємства. Для його зростання

підпри­ємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати

на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої

продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого

в умовах діючої системи розрахунків і загального неза­довільного фінансового

стану підприємств досягати досить складно.

Прибуток або збиток від іншої реалізації може мати місце у підприємства

головним чином від реалізації про­дукції, робіт, послуг підсобних, допоміжних

та обслугову­ючих виробництв (наприклад, реалізація на сторону власних послуг

своїх ремонтних, транспортних цехів, про­дукції підсобного сільського

господарства тощо). Сюди ж відносяться фінансові результати від реалізації

зайвих для підприємства сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних

цінностей із складу оборотних активів. Якщо підприємству вдається реалізувати

матеріальні цінності дорожче, ніж ціна їх придбання (з урахуванням накладних

видатків по їх зберіганню, транспортуванню тощо) воно одержує прибуток, і

навпаки. При реалізації будівель, споруд, передавальних пристроїв (тобто

об'єктів основних засобів 1-ї групи за класифікацією, прийнятою Законом

України «Про оподаткування прибутку підприємств») сума перевищення виручки

від реалізації над балансовою вартістю реалізованого об'єкта вважається

прибутком (і включається до складу валових доходів), а сума пере­вищення

балансової вартості об'єкта над виручкоію являє собою збиток (і включається

до складу валових витрат). Такий порядок визначення прибутку або збитку не

поширюється на інші основні засоби підприємств.

Прибутки і збитки від позареалізаційних операццй явля­ють собою різні

надходження коштів, видатки і витрати які прямо не пов'язані з реалізацією

товарної продіукції та інших товарно-матеріальних цінностей.

Перш за все, всі суб'єкти підприємництва мають право володіти корпоративними

правами, тобто правами влас­ності на частку (пай) у статутних фондах інших

юридичних осіб через придбання акцій акціонерних товариств, внески коштів до

статутних фондів спільних підприємств тощо Таке розміщення фінансових

ресурсів дає змогу підприємству одержувати прибутки поза процесом реалізації

то­варної продукції та іншої реалізації.

Серед інших позареалізаційних прибутків : значну питому вагу звичайно

складають доходи від застосування всілякого роду фінансових (штрафних)

санкцій до контр­агентів за порушення господарських угод, чинних і правил

розрахунків. Мова йде про штрафи, пеню, неустойки та інші види санкцій, які

одержані від партнерів, або відносно яких є рішення суду, арбітражу чи іншого

відповвідного органу про їх надходження. Так, чинне законодавство України

передбачає штрафи за недопоставку продукції, порушення строків поставки,

асортименту і якості про­дукції. У цій справі фінансова служба підприємства у

координації з юридичною та збутовою службами прово­дять роботу, яка

забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників, зокрема,

слідкує за своєчасним оформленням документів для розгляду в арбітражних судах

справ про стягнення санкцій з тих, хто порушує умови договорів і не сплачує

самостійно, як належить за законом, штрафів, неустойок, пені та ін.

У складі позареалізаційних прибутків підприємство може, зокрема, мати (крім

тих, про які йшлося вище):

прибуток, що є результатом операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між

цінами на нову оборотну тару і цінами, які використовуються у розрахунках при

повер­ненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари;

прибуток минулих років, що виявився у звітному році; надходження штрафів від

банків за затримку проход­ження платіжних документів понад нормативного

терміну (порядок сплати цих штрафів введений із метою підви­щення

відповідальності комерційних банків за організацію розрахунків у народному

господарстві); надходження боргів, списаних у попередніх звітних періодах як

безна­дійні, списання кредиторської заборгованості між підпри­ємствами

недержавних форм власності, якщо термін позовної давності такої

заборгованості минув, надходжен­ня процентів від вкладення фінансових

ресурсів у облігації, процентів від внесків вільних коштів у банківські

депозити тощо.

До складу позареалізаційних прибутків включається також сума індексації

вартості основних засобів у зв'язку з інфляцією, яка вважається капітальним

доходом.

Формування балансового прибутку згідно зі «Звітом про фінансові результати»

промислового підприємства за січень — березень 1998 р. відбувалося наступним

чином (тис. грн.)*:

1. Результати від реалізації продукції — прибуток

+ 16,9

2. Інші операційні доходи і витрати (сальдований результат

від іншої реалізації)

+ 0,5

3. Доходи від володіння корпоративними правами

3,7

4. Проценти до одержання

—

5. Інші позареалізаційні доходи і витрати, загальне сальдо-

прибуток

+ 1,2

6. Балансовий прибуток

22,3

У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані

(що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку, одержану з

початку року, і суму використаного прибутку. Нерозподілений (невико­ристаний)

прибуток поточного та минулого років входить у загальну суму балансу, будучи

частиною фінансових ресурсів підприємства.

При перевищенні суми видатків підприємства над сумою доходів від його

діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення в балансі

підприємства. З 1997 року в 1 розділі пасиву балансу «Джерела власних і

при­рівняних до них коштів» підприємства вказують суми балансових збитків

* Фінансова діяльність підприємства О.М.Бандурка стр.116

(минулих і звітного років). На суму балансового збитку зменшується підсумок

першого роз­ділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних

фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими

умовами господарювання.

2. Використання прибутку

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України

показана на рис.1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок.

Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються

борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві

частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна

(капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати

його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні

фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини

належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений

прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного

фонду.

Рис.1 Схема використання прибутку підприємства.*

*Економіка підприємства, Том2, С.Ф.Покропивний стр.235

3. План доходів і видатків.

План доходів і видатків є першим фінансовим документом фінансового плану. Він

характеризує загальні суми очікуваних до­ходів фірми та її витрат за певний

період.

План доходів і видатків складається для унаочнення результа­тивності

майбутньої діяльності фірми з погляду її прибутковості, можливостей виживання

та активного господарювання.

Логіка опрацювання плану доходів і видатків (Рис. 2) передба­чає визначення

загальної суми продажу продуктів фірми, від якої поступово відраховуються

різні види витрат фірми і в результаті об­числюються: валовий прибуток,

операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.

План доходів і видатків складається в певній послідовності.

1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний

бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану

доходів і видатків, так і для контролю за фак­тичною фінансовою діяльністю

фірми в майбутньому. Відхилення показників плану доходів і видатків фірми від

середньогалузевих потребує ґрунтовного пояснення причин цього явища, а це, у

свою чергу, допомагає як підприємцеві, так і потенційним інвесторам краще

усвідомити особливості бізнесу фірми. Джерелами інформа­ції для розрахунків

середніх по галузі показників можуть бути ста­тистичні щорічники, фінансова

звітність аналогічних компаній, бан­ків, торгових асоціацій тощо.

2. Складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Очікувані

обсяги продажу є найбільш важливим елементом з усіх інших фінансових

показників; вони є тією основою, на якій, зрештою, будуються всі подальші

фінансові розрахунки в бізнес-плані. Зрозуміло, що й обгрунтування очікуваних

обсягів продажу фірми має бути найретельнішим. Достовірність такого прогнозу

на­стільки важлива, що йому можна навіть присвятити окремий розділ маркетинг-

плану.

Для прогнозування обсягів продажу фірми використовується інформація, яку

містить маркетинг-план, а також та, яку отримано в ході спеціальних

досліджень ринку, опитування споживачів, торго­вих агентів, консультацій з

експертами тощо. Прогноз продажу (за ринкових умов господарювання) треба

складати по кожному виду продукції з розбивкою по місяцях за перший рік і

кварталах за дру­гий та третій роки. Результати прогнозних оцінок очікуваних

обся­гів продажу фірми по кожному продукту окремо і по всіх продуктах разом

зручно звести в таблиці. При цьому в процесі прогнозування обсягів продажу

рекомендується дотримуватися кон­сервативного підходу, тобто дещо занижувати

можливі обсяги про­дажу. У текстовій частині фінансового плану, як правило,

наводяться пояснення щодо передбачуваних і запланованих фірмою змін обсягів

продажу, пов'язаних, наприклад, із сезонними коливаннями попиту,

застосуванням політики знижок цін тощо. Тому показник «Загальний обсяг

продажу» в плані доходів і видатків фірми характеризує дохід від продажу з

урахуванням сум передбачуваних знижок цін.

Рис. 2 Логіка розробки плану доходів і видатків фірми*

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С.Ф.Покропивний

стр.129

У бізнес-плані необхідно давати чіткі пояснення припущень, на яких

грунтується прогнозування обсягів продажу фірми. Можна, наприклад, робити

припущення щодо 15-20 % зростання обсягів продажу на рік. Але при цьому треба

обов'язково пояснити, на чому це припущення грунтується. Якщо галузева

статистика свідчить, що обсяги продажу основних конкурентів фірми справді

збільшуються на 15 - 20 % щороку, то воно буде досить переконливим.

3. Розраховуються прямі та операційні витрати фірми на ви­робництво й

реалізацію продуктів (послуг).

Прямі витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (вартість проданих

товарів) включають:

• прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, ма­теріалів,

комплектуючих виробів та інші змінні витрати, зв'язані з виготовленням

продукції;

• прямі витрати праці, тобто заробітну плату та інші виплати ос­новному

виробничому персоналу фірми.

Операційні витрати — це всі інші витрати, які необхідні для забезпечення

нормальної діяльності фірми. Вони включають:

• заробітну плату адміністративно-управлінського, допоміжного та

обслуговуючого персоналу фірми;

• нарахування й податки на заробітну плату цих категорій пер­соналу;

• додаткові виплати, які передбачені колективним договором (дотації на

харчування, медичне обслуговування тощо);

• рентні платежі;

• платежі за комунальні послуги;

• витрати на офіс;

• витрати на відрядження;

• витрати на рекламу;

• страхові платежі;

• амортизаційні відрахування;

• інші операційні витрати.

У процесі розрахунків вартості проданих товарів та опе­раційних витрат

важливо якомога повніше передбачити можливі статті витрат і правильно

спрогнозувати їх динаміку по місяцях. Річ у тому, що витрати на ту саму

статтю можуть суттєво відрізнятися протягом розрахункового періоду.

Наприклад, витрати на рекламу, комісійні торговим агентам, витрати на

відрядження будуть значно більшими в перші місяці виходу фірми на ринок.

4. Визначається валовий прибуток фірми. Валовий прибуток об­числюється як

різниця між загальним обсягом продажу фірми і вартістю проданих товарів

(сумою прямих витрат фірми на вироб­ництво та реалізацію продукції).

5. Обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку

суми операційних витрат.

6. Розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити.

7. Обраховується прибуток до сплати процентів як різниця між операційним

прибутком і сумою сплати відсотків за кредит.

8. Обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми.

9. Визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибут­ком до сплати

податків і сумою податків з прибутку фірми.

Розміри прибутків і збитків фірми значною мірою залежать від обсягів продажу

її продукції. Обсяги продажу, як уже зазначалося, — це параметр, що його

рідко коли можна точно спрогнозувати. Саме для того, щоб з'ясувати, якими

мають бути обсяги продажу продукції фірми, щоб досягти прибутковості, і

проводиться аналіз беззбитковості. Ось чому інвестори й кредитори вимагають,

щоб у підрозділі «План доходів і видатків» було проведено аналіз

беззбит­ковості та обчислено точку беззбитковості.

3.1 Точка беззбитковості

Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої за­гальні доходи від

продажу продукції фірми повністю покривають витрати на її виробництво й

реалізацію (ситуація, коли фірма не от­римує прибутків, але не має і

збитків). Таким чином, точка беззбит­ковості показує, скільки одиниць

продукції має продати фірма, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж

кожної наступної одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки,

зменшення об­сягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою

без­збитковості, означає, що фірма нестиме збитки.

Для визначення точки беззбитковості необхідно знати:

• ціну продажу одиниці продукції фірми;

• прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції;

• загальні операційні витрати.

Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою:

Тв=Зов/(Цоп-Вп) *

де

Зов — загальні операційні витрати фірми;

Цоп — ціна одиниці продукції фірми;

Вп — прямі витрати на одиницю продукції.

Точку беззбитковості можна визначити і графічним методом (рис.3 ). У процесі

обчислення точки беззбитковості підприємець має можливість моделювати різні

ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних

витрат) і спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток фірми. Таким

чином, аналіз беззбитковості є дуже корисним інструментом фінансового

плану­вання. При цьому він має більше значення

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С.Ф.Покропивний

стр.129

для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора передовсім інтересує питання про

здатність фірми обслуговувати борг, тоді як інвестор шукає підприємницькі

проекти з високою нормою прибутку.

Рис.3. Графік беззбитковості*

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С.Ф.Покропивний

стр.130

4. Шляхи максимізація прибутку і мінімізація збитку підприємств в умовах

кризового стану економіки України.

Розвиток недержавного сектора економіки — один з основних напрямків реформ,

що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні ме­ханізму

саморозвитку ринку посідає мале і середнє підприємництво.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме

суб'єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій,

спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв'язувати

проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

На жаль, сектор малого та середнього підприємництва в Україні поки що не

відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно

роз­винутих країнах, і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб

забезпе­чити динамічне нарощування власного потенціалу, загальне поліпшення

еко­номічної ситуації в країні.

Ринкові відносини потребують від суб'єктів підприємництва грамотної оцінки

фінансового стану підприємства, фінансової ситуації у народному гос­подарстві

країни у цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних уп­равлінських

рішень у цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі

залишатимуться мінімальними.

Високий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матері­ально-

фінансових і кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів підприєм­ництва

відійти у тіньову економіку.

Отже, найгострішою проблемою розвитку малого і середнього бізнесу є дефіцит

фінансових ресурсів.

Основним вихідним посиланням у розв'язанні фінансових проблем віт­чизняних

підприємців має бути врахування загальноприйнятих ринкових за­кономірностей

на основі очевидних національних особливостей сучасної ук­раїнської

економіки. Тобто ця проблема може бути розв'язана, якщо під час проведення

економічної політики враховуватимуться особливості сучасної ук­раїнської

економіки як на макрорівні, так і на рівні підприємств.

Потреба в капіталі виникає на підприємстві тому, що потоки надходжень і

платежів зазвичай покривають одні одних несинхронно упродовж певного періоду

часу. Як правило, у перші місяці після утворення підприємства пере­важають

платежі, пов'язані з оплатою будівництва виробничих приміщень, придбанням

обладнання і т. ін. Але поступово збільшуються і надходження, наприклад, у

формі виручки від продажу. Нарешті у завершальній стадії підго­товчого

періоду переважають то платежі, то надходження коштів.

Позитивна потреба в капіталі виникає у ті періоди часу, коли переважа­ють

платежі, і навпаки, від'ємна (негативна) потреба в капіталі виявляється в

періоди, коли надходження перевищують платежі. Саме забезпечення покрит­тя

позитивної потреби в капіталі є одним із найважливіших завдань управлін­ня

фінансами на підприємстві з метою збереження фінансової рівноваги.

Негативна ж потреба у капіталі (перевищення надходжень над видатка­ми),

навпаки, може виступати як додаткове джерело фінансування.

Схема. Шляхи забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами

(збільшення капіталу)*

*"Фінанси України", 12'99 стр.36

На особливу увагу підприємців у сучасному розвитку підприємництва зас­луговує

зовнішнє фінансування за допомогою позичкового капіталу, яке є кредитним

фінансуванням і має використовуватися у підприємницькій діяль­ності ширше,

ніж це відбувається нині, коли тільки за не­достатності власних джерел

фінансування підприємець звертається у банк по кредит. Основним критерієм під

час прийняття рішень про кредитування для позичальника повинно стати

врахування дії фінансового важеля, так званого "ліверидж-ефекту", який при

кредитному фінансуванні дає певну перевагу.

Необхідними складовими зростання доходів підприємницьких структур є:

— реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження

податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для

інвестицій, або застосування гнучкої системи податкових пільг і податкових

канікул для інноваційних інвестицій);

— збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залучення

зовнішніх ресурсів, що матиме як наслідок фінансове оздоровлення економі­ки в

цілому;

— орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондово­го

ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності й

досягнення ефективності роботи підприємства у перспективі, а не одержання

прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика

розпоро­шеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність

уп­равління компанією. Неможливість продати акції приватизованих підприємств

на фондовому ринку через їх неліквідність загострює цю проблему;

— розвиток системи правових гарантій захисту інвестора за допомогою

хеджування: застави майна та страхування інвестиційних ризиків;

— забезпечення ефективного управління державними корпоративними частками;

— формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств як засобу

фінансового контролю з боку держави та кредиторів;

— поліпшення технологічної структури виробництва з використанням науково-

технологічних досягнень світового рівня;

— сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних ресурсів;

— державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень та

роз­виток конкурентних відносин між суб'єктами господарювання.

Дуже актуальною проблемою для всіх підприємств України, є вдосконалення

оподаткування прибутку. Відомо, що частка податків у чистому дохо­ді

підприємства (якщо при цьому врахувати, що частиною чистого доходу є також

обов'язкові відрахування, включені у витрати) значно перевищує прийнятий у

світі оптимальний рівень вилучень з даного джерела (ЗО—35 %). Але не тільки в

цьому— сутність проблеми. Можна було б змиритися з відрахуванням з чистого

доходу в роз­мірі, який перевищує оптимальний рівень (який досягає, скажімо,

50 %). Головна проб­лема полягає в тому, що всі види відрахувань, які

проводяться з доходів підприємства, знеосіблюються, втрачають зв'язок з

підприємством — хоча деякі з відрахувань, тим часом, повинні його зберігати.

Це стосується в першу чергу відрахувань на соціальне та медичне страхування.

У всьому цивілізованому світі прийнято порядок, за якого під­приємства за

рахунок своїх доходів оплачують страхові листи, а створювані на цій ос­нові

страхові фонди використовуються для відшкодування відповідних затрат.

При ключовій ролі процесу формування прибутку динамічний розвиток виробництва

неможливий без удосконалення системи розподілу прибутку. У 1998 році на

виробничий розвиток було спрямовано 22% бюджетних коштів. Ця частка

залишилася майже без змін у порівнянні з 1997 роком — 22,66%, але скоротилася

на 5,6% щодо 1995 року.* Це негативно впливає на процес оновлення виробничих

потужностей, впровадження нових технічних і техно­логічних досягнень.

Привертає увагу оцінка зв'язку між формою власності й результатами

ді­яльності підприємств. В Україні ще не до кінця досліджено проблему впливу

приватизації на показники прибутковості й продуктивності праці. На думку

зарубіжних учених Праєра та Блекмана, у поведінці українських підприємств

різних форм власності не спостерігається відмінностей, що

* Статистичний бюлетень за 1998 рік. — К. — 1999. — С. 44.

піддаються оцінці, бо основні валові показники роботи підприємств як

державного, так і недер­жавного секторів економіки за останні роки

погіршувалися одночасно.

Результати проведених досліджень свідчать, що у 1997—1998 роках обсяг

прибутку у промисловості на підприємствах державної форми власності

ско­ротився на 1299,2 млн. грн., колективної — на 4060,3 млн. грн., у

приватних суб'єктів господарювання — на 16,7 млн. грн.*

* Статистичний бюлетень за 1998 рік. — К. — 1999. — С. 44.

Висновок

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до

управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку

зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед вітчизня­них та

закордонних учених існують різні точки зору на це поняття.

На думку вченого І.А. Бланка*, прибуток — це втілений у грошо­вій формі

чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду

за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різ­ницею між сукупним

доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Якщо в результаті господарської діяльності збільшуються активи підприємства,

то, виходячи з подвійного запису, збільшуються й пасиви, і якщо це не

кредиторська заборгованість, то має місце приріст капіталу, або, іншими

словами, прибуток. Останнє твердження грунтується на аналізі балансу

під­приємства, і прибуток розглядається як зростання капіталу.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошо­ву оцінку

виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показни­ком фінансових

результатів підприємницьких структур, їх фінансового ста­ну. Він сигналізує

про необхідність захо­дів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування

обсягів вироб­ництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних

товарів, до­цільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм

ефективнос­ті господарювання.

"Фінанси України", 12'99 стр.40