Курсовая: Экономическая сущность лизинга
ВСТУП
Перехід до ринкової системи господарських відносин звалив на наших,
необізнаних щодо безлічі форм підприємництва людей масу нових термінів,
понять, підходів до ведення справ, давно вже канонізованих в практиці
західного бізнесу. В результаті цього — нерідке нерозуміння, безглузде
переінакшування чи, навпаки, дублювання чужого досвіду. Відсутність реальних
знань в результаті веде до дискредитації ідеї, що здатна бути плідною і на
вітчизняному грунті за вдумливого, зваженого підходу.
Сказане цілком можна віднести до такого поняття як “лізинг”, інтерес до якого
вперше проявився на внутрішньому ринку лише в часи захоплення орендним
рухом. В 90-х роках на світ з’явилися дестяки фірм, які написали в своїй
назві слово “лізингова”, проте не мали ніякого відношення до лізингової
практики. З іншого боку, зарубіжні лізингові компанії зробили ряд спроб
проникнення на внутрішній ринок країн СНД і далеко не всі ці спроби виявилися
вдалими.
Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та
обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність
пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства нашої країни методів
оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів
суб’єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів і являється
лізинг.
До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному торкався
роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. На протязі
останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; замість того,
щоб позичати гроші на купівлю комп’ютера, автомобіля, судна чи супутника,
компанія може взяти його в лізинг.
Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового
ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку устаткування: значна
питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його
використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з
варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об’єднує всі елементи
зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.
Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд
проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах
зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції
та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів
та обмеженості фінансових ресурсів.
В наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств
відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні
фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати
кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу
цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству
при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати
устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі
звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від
вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від
одного до п’яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку
багатьох експертів, сприяє лізингу. Форма лізингу примирює протиріччя між
підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче
надасть цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій
повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам:
одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне
устаткування, інша сторона — гарантію повернення кредиту, так як об’єкт
лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до
надходження останнього платежу.
Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно пожвавити
процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік країн
Співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати потужний
поштовх процесам приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку
існуючих підприємств і створення нових виробництв, оптимізувати використання
наявного машинного парку і на вигідних умовах отримати найсучасніше
вітчизняне та зарубіжне устаткування.
Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від
правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного
відображення в методичних рекомендаціях та практичних рішеннях. Ще Декарт
підкреслював, що чітке визначення слів зможе позбавити людство від половини
його помилок.
Тому передусім потрібно з’ясувати, в чому ж сутність лізингу, які його
природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише повне пізнання
економічного механізму та переваг, закладених в лізинговій системі,
дозволить широко використовувати його в практичній підприємницькій
діяльності.
1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЛІЗИНГУ
Прийнято вважати, що всі економіко-правові відношення, пов’язані з лізингом,
відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських
взаємозв’язків. Проте це не так. Як свідчать документи, оренда (лізинг) була
відома людині ще з прадавніх часів.
Дійсно, ідея лізинга зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого
ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за
далеких часів Арістотеля (384/383 — 322 рр. до н.е.). Саме йому належить
назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а
не в праві власності". Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу
мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і
в результаті цього отримувати доход.
Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV
ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в
стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так,
глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про
оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших
тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків —
орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Однак стародавні
документи не обмежують сферу орендної політики Шумером, і не виключено, що
оренда існувала і більш давні часи, хоча поки що до нас не дійшло жодної
інформації про це.
Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах
Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися
власності — найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки
оренди і норми орендної плати, умови застави майна.
Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали
оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання
устаткування, землі та худоби.
Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували
оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну
форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів
короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних
умовах ці угоди відповідають операціям так званого "мокрого" лізингу.
Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь
розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря
прийняти на себе більшу частину зобов’язань, які випливали з монопольного
використання орендованих засобів.
Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів
власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи
сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і
військова техніка.
Перша згадка про практично проведену лізингову угоду відноситься до 1066
року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників
кораблі для вторгнення не Британські острови.
В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в
основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від часу
відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так,
1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла
Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він
виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила
початкову вартість амуніції.
В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв
використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними
визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того
часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ — хто
власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі
власності, тобто для введення в оману кредиторів.
Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і
можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.
На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком промисловості,
збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів,
що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного
транспорту та кам’яновугільної промисловості.
Власники ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення
вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого
фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти,
потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі
підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення
капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг)
залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг
потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в
нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після
закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що
користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо
існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали
назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу
призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.
На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча
кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове управління
чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в
трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише
короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з
більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали
повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі
договори поклали початок оперативного лізингу.
Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та
устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї
продукції. Ця обставина, в свою чергу, викликала в США на початку ХХ сторіччя
хвилю нового виду кредитування — кредиту, що виплачувався частинами.
Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з
необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план —
графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що
забезпечується продавцями — даний вид лізингових відносин залишається й
понині досить важливим інструментом поставок по лізингу.
Перше відоме вживання терміну "лізинг" (про це пише австрійський дослідник В.
Хойер у своїй книзі "Як робити бізнес в Європі") відноситься до 1877 року,
коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні
апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи
офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний
вплив не тільки на розвиток зв’язку. Багато компаній високо оцінили оренду
устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє
монопольне право на використання "ноу-хау". Аналогічно "Белл", компанія
Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи
свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія
"U.S. Shoe Machinery", яка виробляла устаткування для виготовлення взуття,
використовувала угоди, що пов’язували клієнтів виключно з її власною
продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США
поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на
вільний продаж.
Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий
бізнес, пов’язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд
ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте
"законним батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк
— торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував
довгострокову оренду автомобілів.
Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку
50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби
виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки
тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну
програму його стимулювання.
Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним
видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська
компанія "United States Leasing Corporation"
[1]. Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для
однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес
може стати дуже перспективним, і в результаті з’явилася на світ "U.S. Leasing
Corporation". Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже,
з’явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як "міжнародний
лізинг". Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших
країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися
"United States Leasing International".
В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей
рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової
політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в
конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа "fly
before buy" ("політати, перед тим як купувати").
На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в
Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно
невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат
здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до
оперативного лізингу.
В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими
організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого
устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати,
конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне
устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини,
обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми
кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та
іноземними партнерами на певний строк.
Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР,
був "бербоут-чартер" – найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції
полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О
"Совфрахт" Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду
судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної
Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж,
піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження
радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно
укладеною угодою в якості обов’язкової умови передбачалося придбання корабля
орендарем.
На умовах "бербоут-чартер" Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж — вантажні,
пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років
[2].
Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень
зовнішньоторговим об’єднанням "Совтрансавто", яке придбавало за кордоном на
умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного
транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови,
контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні
контейнери.
В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти
міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія "Євролізинг". Її
засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот,
Госснаб СРСР, з французької — один з найбільших банків Європи "Bank National
de Paris", а з німецької — одна з найбільших лізингових компаній Західної
Німеччини - "Мітфінанц ГмбХ".
Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних
масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався
головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти
для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989
року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у
багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в
окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої
техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали
оплату зобов’язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні
(компенсаційний лізинг — buy-back).
Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна
визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні
форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил
застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних
республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку
СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку",
в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку.
Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в
банківську практику.
Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна
не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше
і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших
ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо
ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та
кваліфікована праця.
Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими
знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів,
лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва,
бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.
Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її
перспективи йтиметься нижче.
2. ЛІЗИНГОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ
2.1. Поняття та функції лізингу
Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед
економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному.
Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької
діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з
однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних
відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу
засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають
лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням
довірителя.
В законі України "Про лізинг" дано таке визначення цьому поняттю: лізинг — це
підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи
залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне
користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю
лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із
лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна
розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-
технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм
кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.
Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципів Римського
права про розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і
саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на
можливості розділення компонентів власності на дві важливі правочинності —
користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою
дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності як правове панування
особи над об’єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в
кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у
ефективному її використанні.
Звідси передусім випливає, що лізинг — це спосіб реалізації відносин
власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з
якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізингової
діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню
приватної власності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання,
зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також
саморозвиток державної власності, а при певних умовах — і перетворення її
загальну, спільну чи пайову.
Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності,
яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і
кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст
та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.
Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та
виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-
економічну форму.
Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинанми власності і
спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником,
суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-
речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами
виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької
діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.
В українській мові немає аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з
грецької означає розчинення, а з англійської — орендувати, здавати в найм.
Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов’язаний з орендним
механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу
і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та
орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну,
створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується
комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва у
тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.
Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в
порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і
вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у
виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб
клієнтів та особливостей оренди.
Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин:
орендні, кредитні та торговельні.
Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з
формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності.
Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову, виробничу, постачальницьку
та використання податкових пільг.
Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від
одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в
наданні йому довгострокового кредиту.
Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих
задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально
старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання
виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного
прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись
різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення
сировиною, робочою силою тощо.
Постачальницька функція — це розширення кола споживачів та освоєння нових
ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи
інше майно.
Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості:
а) взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або
лізингодавця по узгодженню між ними;
б) орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), що
виробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;
в) застосування прискореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку
контракту, що зменшує оподаткований прибуток та прискорює оновлення
матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації
пропозицій, залучаючи нові об’єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує
ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.
Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чи вихідних
положень, правил, які визначають єдність та зв’язки загальних, окремих та
особливих її якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати в
практичній діяльності. Давно помічено, що знання основних принципів
відшкодовує незнання багатьох факторів, в тому числі і в лізингових
відносинах.
2.2. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин
Визначення об’єкту лізингу є істотною умовою, без якої угода вважається
недійсною. В залежності від конкретних обставин об’єктом лізингу може бути
будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до
основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку. Всі
об’єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними сутнісними
ознаками. Як вже відмічалося, обов’язкова умова лізингу полягає в тому, що
об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для
підприємницьких цілей. Згідно з дійсним положенням до виробничих основних
засобів відносяться такі засоби, які пов’язані із здійсненням підприємницької
діяльності, тобто з виробництвом промислової продукції, будівництвом, сільським
господарством, торгівлею та громадським харчуванням, заготівлею
сільськогосподарської продукції та іншими видами діяльності. Тому, якщо в
лізингову компанію з пропозицією взяти в оренду оргтехніку звернулися,
наприклад, дві організації: одна з них комерційна, що здійснює підприємницьку
діяльність, а друга — некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку
операція може вважатися предметом лізингової угоди.
Іншим важливим критерієм визначення майна, що може бути предметом лізингу є
неспоживаність речей у виробничому процесі. Прийнято, що неспоживані речі не
втрачають своїх натуральних якостей в процесі використання, тобто по
закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або
подальшої здачі в оренду.
Цій вимозі відповідають основні засоби виробництва.
Широкого розповсюдження набула класифікація об’єктів лізингу за ознакою
рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На
відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки
та природничі комплекси, що являються основою всіх об’єктів нерухомості
взагалі.
Розрізняють також індивідуально визначені речі та такі, що визначаються
родовими ознаками. Останні характеризуються якостями, загальними для всіх
предметів даного роду і які визначаються кількістю, масою тощо. Речі, які
визначаються родовими ознаками, замінні, тому їхня втрата не звільняє
боржника від зобов’язання повернути речі кредитору. Індивідуально визначена
річ завжди конкретна. Вона або унікальна, або хоча і відноситься до класу
речей, що визначаються родовими ознаками, проте володіє властивими лише їй
якостями.
Об’єктом лізингу часто є складні речі, які складаються з різнорідних речей,
що утворюють одне ціле. Якщо предметом лізингу слугує такий об’єкт, наприклад
підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його
складові різнорідні частини: будівлі, устаткування та інші компоненти, з яких
можуть бути і виключення за договором.
В даній сукупності предметів може бути головна річ та її приналежність,
наприклад будівля та добудова до неї. Головна річ має в господарському
обороті самостійне значення, а приналежність залежить від неї, служить
головній речі і пов’язана з нею спільним господарським призначенням.
Приналежність наслідує долю головної речі. Тому, якщо головна річ передається
в лізинг, то разом з нею в оренду передається і приналежність.
У всіх випадках об’єкт лізингу має бути найбільш точно визначений,
ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними
ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди.
Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається кількість
товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною
специфікацією.
Якщо предметом лізингу являється товар зі складними технічними
характеристиками, то подається їх детальний опис.
В практиці в лізинг найчастіше передається різноманітне технологічне
устаткування з високими темпами морального старіння, коштовні машини,
верстати, прилади, будівельна техніка, автомобілі, морські та річкові судна,
обчислювальна техніка, трактори, комбайни, будівлі, споруди та ін.
Суб’єктами (учасниками) класичного лізингу являються три основних особи:
лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.
Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники.
Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані
поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і,
можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.
Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані
компанії, які мають кошти для інвестування. З пропозиціями на лізинговому
ринку виступають також місцеві органи влади та управління.
Лізингові компанії, сворені банками, орієнтуються на надання стандартних
лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає, з іншого боку,
переважного обслуговування клієнтів "власного" банку. Зазвичай банки не
тільки фінансують діяльність дочірніх компаній, але і активно постачають їм
клієнтів з числа тих, що звертаються напряму до банку за отриманням кредиту
на придбання основних засобів. Природно, що компанії, які входять до
структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають
великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи,
кваліфікований персонал.
Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами,
жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами
клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони
звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими
для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові
компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Нерідко перед такими
компаніями питання ефективності чи хоча б надійності лізингових проектів, що
реалізуються, стоїть не так гостро, як перед комерційними лізинговими
компаніями.
Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної
галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку
держави. Лізингові компанії – дочірні підприємства різних торгових домів,
фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до
достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних
фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних
автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції.
Лізингові угоди, укладені ними, звичайно передбачають участь українського
банку, прийнятного для іноземної фірми, який дає гарантію за свого клієнта —
кінцевого лізингоодержувача.
Попит на ринку лізингу забезпечуть в першу чергу підприємці всіх галузей
народного господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг
мають відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу
прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні
гарантії платоспроможності.
Аналіз поведінки орендарів в різних господарських ситуаціях, мотивів їхніх
дій та цілей, які вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи
лізингоодержувачів:
Перший тип — це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти
декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як
самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя та побуту.
Другий тип — це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони
прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об’ємів виробництва,
вводять жорсткий режим економії, мало піклуються про умови праці та побуту,
добиваються своєї мети в основному важкою виснажливою працею.
Посередники — професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості:
· представника клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин;
· самостійного суб’єкту угод з постачальниками, який купує у них
устаткування у власність з метою подальшої реалізації іншим клієнтам.
Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються ряд
професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та
обов’язків (схема 1).
Посередники — це особи, які представляють інтереси товаровиробника та
споживача, а нерідко і діють від їхнього імені. Вони сприяють підвищенню
ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому
процесі виробництва, передаючи функції просунення товару посереднику. Крім
того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк
обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва.
В складних лізингових операціях приймає участь велика кількість юридичних
осіб на боці позикодавців, лізингодавців, постачальників та орендаторів, так
як в угоду включаються різноманітні посередники (брокерські фірми, страхові
та трастові компанії тощо).
Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад
учасників угоди скорочується до мінімуму — до двох осіб. В таких випадках
лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми
підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи,
які займаються просуненням своїх товарів на ринку за допомогою лізингу.
Схема 1.
Професійні підприємці — посередники лізингових угод.
| № | Суб’єкт | Характеристика, права і обов’язки | | 1 | Дистриб’ютор (оптовик) | · Діє цілковито від свого імені на основі незалежних відносин як з виробниками, так і з покупцями лізингового майна · Встановлює ціни, вивчає ринок, надає сервісні послуги | | 2 | Ділер | · Дрібний незалежний підприємець, який за свій рахунок купує необхідне устаткування та продає споживачам, може приймати участь в рекламі та сервісному обслуговуванні техніки | | 3 | Брокер | · Діє за дорученням та за рахунок клієнтів · Зводить зацікавлені сторони, проте ризик на себе не бере | | 4 | Комісіонер | · Укладає угоди від свого імені, але за рахунок комітента (клієнта) · Відповідає за збитки, якщо перевищує свої повноваження | | 5 | Маклер | · Підбирає та зводить зацікавлені сторони для угоди, проте сам в ній участі не приймає · Без офіційного схвалення сторін не може укладати угоди | | 6 | Консигнатор | · Отримує у виробників устаткування (майно) на умовах комісії та організує збут за цінами, не нижчими за встановлені продавцем · Право власності на майно залишається за постачальником | | 7 | Довірений (представник) | · Укладає угоди від імені і за дорученням своєї фірми · Діє в межах, встановлених в договорі-дорученні повноважень | | 8 | Агент виробника (споживача) | · Діє за рахунок і від імені клієнта на певній території · Повноваження має не на одну певну угоду, а на узгоджений строк | | 9 | Комівояжер | · Не тільки продає, а й доставляє об’єкт лізингу споживачу | | 10 | Посилторговець | · Роз’їздний представник фірми · Реалізовує лізингове майно шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям-орендарям | | 11 | Консультант | · Проводить дослідження в ділових колах з оплатою в відсотках від угод · Не бере участі в доходах і не дає гарантії замовнику |
2.3. Види лізингу
Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу,
моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові
операції.
Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які
характеризують відношення до орендованого майна, тип фінансування лізингової
операції, тип лізингового майна, склад учасників лізингової угоди, ступінь
окупності лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції,
відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій,
порядок лізингових платежів[3].
У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування) лізинг
поділяється на:
· Чистий (net leasing), коли всі витрати по
обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому
лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість
послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.
· Повний, або, як його ще називають "мокрий"
лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по
обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники
устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у
лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження
кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та
комплектуючих виробів тощо
· Частковий (з частковим набором послуг), коли на
лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.
За типом фінансування лізинг поділяється на:
· Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.
· Поновлюваний (револьверний), при якому після
закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому
об’єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням
лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач
приймає на себе всі витрати на заміну устаткування. Кількість об’єктів лізингу
і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не
визначаються.
· Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг,
який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без
укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим
циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг
використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого
по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової
угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу
лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в
отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на
поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи
каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок
лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і
укладається нова угода.
В залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють наступні
види лізингу:
· Прямий лізинг, при якому власник майна
(постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю
угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере
участі лізингова компанія.
· Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг
відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову
операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і
лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.
· Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох
сторін) — leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма
фінансування складних великомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські
та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг
називається ще груповим, або акціонерним,
лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та
залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового
майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів. Такий вид
лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне
фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці
забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці
кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх
серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина
контрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами
(банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як
правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у
лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні:
повірений кредиторів — для координації дій позикодавців, і повірений
лізингодавців — для управління спільними діями контрагентів. Повірений
лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника
устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами.
· Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale
and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему
взаємопов’язаних угод, за якої фірма – власник землі, будівель, споруд чи
устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій
компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові
операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї
колишньої власності на умовах лізингу.
Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній
операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її
орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену
суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції,
але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих
господарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних
коштів.
Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що
вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об’єктів,
які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються
учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати
капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських
позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними
організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним
капіталом та позиченими фондами.
При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою: сума
платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору всієї
суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати середню
норму прибутку на інвестований капітал.
За типом майна розрізняють:
· Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка,
автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і такого, що
використовувалося.
· Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).
За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:
· Лізинг з повною окупністю (чи близькою до
повної), коли протягом дії одного лізингового договору відбувається повна чи
близька до повної амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю
вартості майна.
· Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом
дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і
окупається лише частина його.
Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють
фінансовий та оперативний лізинг.
· Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг -
financial, capital leases – являє собою договір лізингу, в результаті укладення
якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який
амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення
договору. Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових
платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60%
вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Даний вид
лізингу характеризується наступними рисами:
- участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони
(виробника чи постачальника об’єкту угоди);
- неможливість розірвання договору на протязі основного строку
оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;
- тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку
служби об’єкту угоди).
Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може
придбати об’єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти
договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єкт угоди
лізинговій компанії.
Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в
договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди,
сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, який здається в
лізинг.
· Оперативний (сервісний) лізинг — service,
operating leases — являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця,
пов’язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не
покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту.
Укладається він, як правило, на 2 – 5 років. При оперативному лізингу ризик
псування чи втрати об’єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка
лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через
відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового
договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш
вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у
лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою
вартістю.
В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:
· Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.
· Зовнішній (міжнародний) лізинг — до нього
відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього
ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і
лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою
діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.
Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли
іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною
стороною є лізингоодержувач.
За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по видах
в залежності від:
· Виду лізингу (фінансовий, оперативний);
· Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:
а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;
б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів,
вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом
зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;
в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.
· Складу врахованих елементів платежу
(амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);
· Методу начислення:
а) з фіксованою загальною сумою;
б) з авансом (депозитом);
в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;
г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні,
щомісячні);
д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці
періоду платежу);
е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які
зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану
лізингоодержувача і умов договору).
2.4. Оформлення лізингових відносин
При організації проведення лізингових операцій ліссорам (орендодавцям, або
посередникам при здійсненні лізингових операцій) потрібно врахувати ряд
факторів:
- структуру потенційних орендарів (господарчі органи, кооперативи,
установи банків, спільні підприємства, громадські організації, приватні
підприємства);
- галузі застосування лізингу (промисловість, будівництво, транспорт);
- типи контрактів та майна (устаткування, ЕОМ, транспортні засоби,
нерухомість тощо);
- транспортні витрати на доставку зданого в лізинг майна.
Спеціаліст з лізингу збирає інформацію про потенційного клієнта, оцінюючи
його здатність виплачувати орендну плату за експлуатацію лізингованого
устаткування. Одним з найважливіших питань є можливість заміни устаткування
(наприклад, замінити стандартне устаткування значно легше, ніж спеціальне).
Якщо фірма знайшла устаткування і строк його амортизації невідомий чи
загублено технічний паспорт, то комісія на підприємстві може відновити
паспорт так, щоб залишалося 2-3 роки до повної амортизації майна. При цьому
потрібно запросити представника фірми і представника орендаря, який потім
буде користуватися цим устаткуванням. Устаткування можна оцінити за його
експлуатаційними якостями, наприклад, не нижче 30% від первісної вартості.
Для повноцінного ведення лізингових операцій в лізинговій фірмі мають бути
спеціалісти, які цілеспрямовано займаються вивченням цього сектору ринку
фінансових та посередницьких послуг. Спочатку створюється банк даних про
наявне в області (регіоні, країні) устаткування, яке можна лізингувати або
використати при посередництві в лізингу. Цінними можуть бути також контакти з
іншими лізинговими організаціями в країні та за кордоном.
Заявка на лізинг з точним зазначенням устаткування оформлюється спеціальним
документом.
Подальші відносини регламентуються цілим рядом документів, основним з яких є
лізинговий договір, який може будуватися у функціональному чи умовно-
правовому плані.
В першому варіанті договору послідовно перераховуються всі можливі операції,
пов’язані з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт,
виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому в кожному пункті
узгоджуються права і обов’язки сторін, які домовляються.
В другому варіанті договір підрозділяється на пункти, в яких перераховуються
умови його прийняття та розірвання, окремо права та обов’язки орендаря,
окремо права і обов’язки орендодавця, права і обов’язки третіх сторін, якщо
такі існують тощо.
Однак, в більшості випадків, використовують принцип комбінованих договорів,
де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору.
Розглянемо детальніше структуру обох типів договорів.
Умовно-правовий договір звичайно містить такі положення:
1. Пропозиція по лізингу, в якій узгоджуються вимоги до організації
лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого ця угода має бути укладена.
2. Умови лізингу. В цей розділ входять основні показники угоди, як от назва
майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови поставок, платежів,
сплата податків, внесків, зборів.
3. Зміст договору, в якому узгоджуються основні принципи лізингу
(використання устаткування, можливість суборенди тощо).
На практиці перший пункт може виноситись у кінець договору, як роз’яснення до
основного тексту, а пункти 2 і 3 можуть об’єднуватися.
4. Умови прийняття договору. Тут зазвичай оговорюється строк дії договору та
початок його дії.
5. Умови відмови від договору та його розірвання. В цьому розділі детально
розглядаються умови, за яких розірвати договір може орендодавець, орендар, їх
дії, якщо договір розірвано через незалежні від них причини, третьою особою.
Передбачаються також можливі дії орендодовця і орендаря у випадку незгоди з
розірванням договору (штрафні санкції, арбітраж тощо).
6. Права і обов’язки оредаря в ході дії договору. Серед основних прав, які
зазвичай передбачаються лізинговими договорами у відношенні до орендаря,
можна перерахувати такі:
а) право висувати вимоги до державних та інших організацій в якості власника
майна;
б) право передати використання лізингованого майна кінцевому споживачу, якщо
він таким не є, а також право суборенди;
в) Право вибирати постачальника, незалежно від орендодавця, а також в деяких
випадках право вибору страхової організації, способу транспортування,
монтажу;
г) право висувати претензії до недоліків лізингованого майна;
д) право переважного придбання лізингованого майна;
е) право модернізувати лізинговане майно (за умови повернення його в
попередньому стані або за згодою орендодавця);
ж) право розірвати договір при недотриманні його умов орендодавцем чи іншими
сторонами, які беруть участь в договорі, а також приведення лізингованого
майна до повної непридатності;
з) право продовження лізингового договору;
і) право визначення осіб, направлених як представників та покликаних захищати
його інтереси.
Можливі також і інші права, детально оговорені в договорах, але для
орендодавця, як для особи, що безпосередньо ризикує власним капіталом, значно
важливіше узгодити вимоги до орендаря — його обов’язки. Серед них звичайно
вказуються такі:
а) виплачувати всі орендні платежі без затримок, вирахувань та утримань,
пов’язаних з незалежними від орендодавця факторами;
б) зобов’язання підвищити орендні платежі за лізинговане майно у випадку
зміни податків, зміни курсу валют, темпів інфляції тощо;
в) зобов’язання відшкодувати орендодавцю всі інші додаткові витрати,
пов’язані з проведенням лізингової операції;
г) зобов’язання повернути лізинговане майно по закінченні строку договору;
д) зобов’язання узгоджувати всі виниклі за договором зміни, пов’язані з
лізингованим майном (зміна строків поставок, реконструкція майна, суборенда
тощо) з лізингодавцем;
е) зобов’язання виконати своєчасне прийняття лізингованого майна;
ж) зобов’язання спонукати постачальника повернути орендодавцю отримані від
нього платежі у випадку відмови орендаря від договору;
з) зобов’язання виконати необхідні роботи по технічному обслуговуванню і
ремонту лізингованого майна за свій рахунок;
і) зобов’язання повідомити орендодавця про місце розміщення лізингованого майна;
к) зобов’язання повідомити про можливе стягнення лізингованого майна;
л) зобов’язання внести зміни в орендні платежі у випадку загибелі чи
зникнення лізингованого майна, а також придбати нове майно замість
втраченого;
м) зобов’язання висунути претензії до страхувальників та інших третіх осіб
від своєї особи і від осби орендодавця;
н) зобов’язання надати необхідні для поставки лізингованого майна офіційні
дозволи та ліцензії (при інтерлізингових угодах);
о) зобов’язання забезпечити страхування лізингованого майна, включаючи ризик,
пов’язаний з транспортуванням.
7. Права і обов’язки орендодавця в ході дії договору. Орендодавець зазвичай
оговорює собі такі права:
а) право вимоги всіх зазнаних у зв’язку з здійсненням лізингової операції
витрат, в т.ч. внесених ним платежів фірмі-постачальнику лізингованого майна;
б) право відмовитися від договору у випадку невиконання висунутих ним вимог;
в) право відкласти виконання або відступити від договору, якщо не виконуються
договорні вимоги;
г) право передавати третій особі вимоги та інші права, які витікають із
договору.
В той же час орендодавець зобов’язаний виконати і ряд абсолютних вимог, без
яких укладання лізингового договору збоку орендаря втрачало б сенс. Це:
а) обов’язок після прийняття лізингового договору купити майно у
постачальника і передати його в оренду орендарю;
б) обов’язок передачі орендарю всієї договорної документації ( в т.ч.
документації для внесення претензій), а також документації з експлуатації
майна, якщо останнє не зроблене постачальником;
в) обов’язок узгоджувати свої дії з постачальником, якщо умови лізингового
договору не узгоджені з умовами поставок лізингованого майна;
г) обов’язок по обміну нового лізингованого майна на місце старого;
д) обов’язок нести відповідальність за недопоставку чи несвоєчасну поставку
лізингованого майна.
Взагалі, як показує досвід, узгодити в договорах обов’язки значно важливіше,
ніж конкретизувати права, оскільки обов’язки одного з учасників є фактичними
правами іншого.
8. Умовно-правовий договір зазвичай закінчується загальними положеннями з
оформлення договору, правами та повноваженнями осіб, які представляють
орендаря і орендодавця, умовами дії договору.
Функціональний договір будується як послідовне описання дій орендаря і
орендодавця з реалізації даного договору. Як приклад побудови функціонального
договору можемо привести таку послідовність:
1. Сутність і предмет договору. Тут обумовлюються його учасники, вид
лізингованого майна, строк, величина орендної плати та основні параметри.
2. Порядок оформлення та прийняття договору.
3. Приведення договору в дію.
4. Зв’язок орендодавця з постачальником, транспортний монтаж лізингованого
майна, оформлення здачі-прийняття.
5. Страхування лізингованого майна.
6. Оформлення зворотного зв’язку між орендодавцем і орендарем, орендарем і
постачальником. Висунення претензій, надання гарантій.
7. Використання лізингованого майна.
8. Проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування
лізингованого майна.
9. Навчання спеціалістів підприємства-орендаря роботі на орендованих машинах
та устаткуванні. Надання супроводжуючої документації.
10. Преоренда і суборенда.
11. Продовження договору і купівля лізингованого майна.
12. Виплата орендних платежів та інших компенсацій.
13. Розірвання договору.
14. Закінчення дії договору.
Проте, як вже згадувалося, на практиці використовують не чисто умовно-правові
чи функціональн лізингові договори, а договори змішаного характеру, які
використовують перевагу і тих і інших.
Для підготовки вихідних даних розрахунку по договору лізингу спеціаліст має
проаналізувати таку інформацію: закупівельну ціну майна, орендну ставку і
комісію на лізинг, аванс на момент купівлі майна, тривалість дії договору,
періодичність орендних внесків, метод нарахування амортизації, величину
викупу за залишковою вартістю.
Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При
розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:
- процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;
- сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;
- ставки подоходного податку для потенційного орендаря;
- норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;
- очікувана залишкова вартість майна;
- операційні витрати відділу лізингу;
- спосіб нарахування нормативу рентабельності.
Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових операцій,
юридичні консультації в області податків та звітності з залученням юристів та
аудиторів.
Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік
удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику
такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування у
постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні договору
орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при відповідній
домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу гарантію).
Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю
устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові
рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.
Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який після
відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця з
додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких відсилається
орендарю.
Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в тому
числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-економічних
відносин.
2.5. Якісні переваги і вади лізингу
Лізинг як особлива форма господарювання здійснює комплексний вплив на основні
складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і на живу працю
людини, на ступінь використання техніки і робочої сили.
На поверхні господарського життя ефект лізингу складається з об’єктивної
переваги оперативного використання досягнень науково-технічного прогресу,
збільшення масштабів діяльності, зниження питомих витрат та інтенсифікації
всього виробничого процесу.
В найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу має
щонайменше три особливості.
Перша — мультиплікативність. Виникнувши в результаті застосування
новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника
в момент доцільної діяльності, ефект лізингу разповсюджується по ланцюгу на всі
стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу,
обміну та споживання.
Друга — емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової
діяльності, в силу чого величина його значно переважає арифметичну суму
результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів.
Такий ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в
масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.
Третя — ефект, що отримується, проявляється не лише в процесі виробництва,
але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він має як
економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в підвищенні
змістовності праці, усвідомленні робітником своїх творчих можливостей,
зростанні особистих доходів, незалежності тощо.
В сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як
своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх
ланок підприємницької діяльності. Якщо перша особливість відображає динаміку
ефекту лізингу, механізм його реалізації (шляхом помноження), а друга
розкриває економічну сутність ефекту як виявлення нових емерджентних якостей
лізингової форми підприємництва, то третя показує його соціальну
спрямованість і тісний зв’язок із задоволенням особистих, колективних та
суспільних інтересів. При цьому лізингову діяльність можна вважати
ефективною: з точки зору особистих інтересів – якщо вона покращує можливості
задоволення матеріальних і духовних потреб підприємців; з позиції колективних
інтересів організації – якщо забезпечує умови для розширеного відтворення; з
точки зору суспільства – якщо ринок насичується необхідними товарами і від
збільшення масштабів виробництва товарів зростають надходження до бюджету.
Аналізуючи сильні і слабкі сторони лізингу, можна зазначити, що він, як форма
інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну
базу, користуватися новою технікою та передовою технологією, випробувати нову
техніку, покрити сезонні потреби в спеціальних технічних засобах на час
фактичної їх експлуатації, вона не потребує і обов’язковому порядку негайного
початку платежів за таку форму кредиту. При цьому лізингове майно не
зараховується на баланс лізингоодержувача, тобто не збільшує його активів і,
відповідно, податків. Воно також не включається у кредиторську
заборгованість, тобто його можна вважати позабалансовим фінансуванням.
Порядок здійснення платежів за лізингом гнучкіший, ніж за кредитною угодою. У
ряді випадків може мати місце укладення лізингових угод без необхідності
застави. Лізинг підвищує ліквідність підприємства і здатність підприємства
сплатити майбутні борги. Крім того, при лізингуванні можна розраховувати на
додаткові послуги (інформаційного, юридичного, сервісного характеру) з боку
лізингодавця.
На додачу, МВФ не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до суми
національної заборгованості, що підвищує шанси на виживання багатьох країн та
їх підприємств[4].
Попри цілу низку переваг, у лізинга є й вади: необхідність більшої, ніж при
купівлі за рахунок позики, кількості учасників угоди; складніша організація й
триваліша підготовка до укладання лізингової угоди; вищі адміністративні
витрати. У кінцевому підсумку лізингова угода дорожча, ніж позика, оскільки у
вартість лізингу закладається в обов’язковому порядку сума амортизації.
Лізинг може бути дешевшим від кредитної позики тільки за умови наявності
певних пільг, що, до речі, практикується в багатьох розвинутих країнах для
стимулювання його розвитку.
3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ
Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному
середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його
порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише
16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі,
оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових
компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні,
відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною
перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки, якимось чином сприяла їх
фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після
прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку
України.
Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і
відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього
документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли
розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять
перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії
та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових
взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено
багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що
розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення
[5].
У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що
стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий
бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з
українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по
лізингованих об’єктах лізингодавцями.
Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх
країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові
компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й
не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим
компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності
замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.
Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без
упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без
можливості придбати нову техніку — транпортну, сільськогосподарську чи будь-
яку іншу.
Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх західні
колеги. Пов’язано це з тим, що Україна не надто пестить фінансові структури і
промисловість сприятливими умовами для проведення таких угод, і з відсутністю
у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не дивлячись на
це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема, командитне
товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська торгово-промислова
палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових угод), лізингова
компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та деякі інші.
Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української економіки
проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.
По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в натуральній
формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та технології, а
також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати ефективним важелем
маркетингу для виробників.
Потім, лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки
України в бік енергозбереження, як це відбулося з економікою США після
енергетичної кризи 1974-1975 рр.
Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну промисловість,
виходячи з того, що тепер повітряні вантажі — найприбутковіші і що держава
володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 "Мрія" і має зручне
геополітичне становище, яке дозволяє контролювати перевезення по напрямках:
Західна Європа — Близький Схід, Близький Схід — Північна Америка (через
Північний полюс), Західна Європа — Далекий Схід. Потрібно додати, що АЕРОФЛОТ
Росії взяв в лізинг 5 аеробусів "А-310", які дають йому 15% всіх валютних
надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси "Боінг 737", які повністю себе
окуплюють, але це викликає невдоволення вітчизняних літакобудівників,
оскільки валюта йде за кордон, тому нам потрібно брати не іноземні літаки, а
власні. До речі, акціонерна російська міжнародна авіакомпанія АЕРОФЛОТ
створила самостійний підвідділ, який займається вантажними перевезеннями, -
АЕРОФЛОТ-карго; проте він використовує менші за потужностями літаки АН-124
Руслан та Ту-204С, тому Україна має поки що значні переваги в цьому секторі
ринку повітряних транспортних перевезень.
Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові,
шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою справою вже
зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на так званих
компенсаційних умовах (угодах).
Ще потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий лізинг
в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший оперативний лізинг.
На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних
взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях
різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі
акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої
інтереси, податкова — свої і т.д. Без досягнення такої узгодженості
перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.
ВИСНОВОК
Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з
іншими формами інвестування. Основними з них є:
· інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує
ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права
власності на передане майно;
· лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає
негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження
оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;
· часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на
його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;
· лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає
мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною
домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання
виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні.
Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;
· для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного
старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове
користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з
прискореною амортизацією майна;
· лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що
не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;
· лізингові платежі відносяться на витрати виробництва
(собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований
прибуток;
· виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки
обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно
оновлювати технологічну систему.
Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на лізингодавця
покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір
лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для
лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна
купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у
випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки
незалежно від стану устаткування.
З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає.
Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть
сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх
капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.
Закінчено 20.04.1999 р.
Д.В.Шпакович
Бібліографія.
1. Белов А. Финансовый лизинг и его возможности // Внешняя торговля. —
1990. — №1
2. Васильев Н.М. Лизинг:организация, нормативно-правовая основа,
развитие. — М.: 1997
3. Горемыкин В.А. Лизинг: практическое учебно-справочное пособие. — М.:
1997
4. Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку // Фінанси
України. — 1998. — №11
5. Закон Украины "О лизинге" от 16 декабря 1997 года // Резюме вновь
принятых законодательных и нормативных актов по предпринимательской
деятельности на Украине.— 19 - 25 января 1998 года. — № 4 (218)
6. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р.
7. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.1994 р.
8. Кравченко И. Лизинг в капиталистических странах // Мировая экономика
и международные отношения. — 1986. — №12
9. Лещенко М.И. Лизинговый "бум" уже запланирован // ИТО. — 1996. — №2
10. Медведков С.Ю. Лизинг в экономике США // США: политика, экономика,
идеология. — 1980. — №5
11. Усенко Я.Б. Відмінності лізингу від оренди. Класифікація лізингових
операцій // Державний інформаційний бюллетень про приватизацію. — 1998. — №2
12. Чекмарева Е.Н. Лизинговый бизнес. — Москва: "Экономика", 1993
13. Черевко Г.В. та Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи //
Фінанси України. — 1999. — №2
[1] Медведков С.Ю. “Лизинг в экономике США”
// “США: политика, экономика, идеология”.— 1980.— № 5, стр. 101
[2] Чекмарева Е.Н. "Лизинговый бизнес", М, "Экономика", 1993, с.49
[3] Чекмарева Е. “Лизинговый бизнес”, Москва, “Экономика”, 1993 год, стр. 58
[4] Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми,
перспективи // Фінанси України.— №2.— 1999, с.43
[5] Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми,
перспективи // Фінанси України.— №2.— 1999, с.43 |
