	СПОЖИВЧИЙ ПОПИТ
1.	Закон попиту і закон спадної віддачі	3
2.	Сутність закону спадної віддачі	7
3.	Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види	9
4.	Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкуренції	12
5.	Закон Сея і закон Вальраса	14
	ЛІТЕРАТУРА	16

1. Закон попиту і закон спадної віддачі

З'ясування сутності товарно-грошових відносин, у тому числі ринку, його структури та інфраструктури, дає змогу розкрити механізм ринкової рівноваги, зокрема взаємодію попиту і пропозиції. В історії світової економічної думки вже понад два століття різні напрями, течії та школи економічної теорії прагнуть визначити головні умови й механізм досягнення ринкової рівноваги. Оскільки практика постійно вносить щось нове у розвиток економічної системи, ускладнює механізм її функціонування, з'являються нові моделі, теорії досягнення ринкової рівноваги. Економічний зміст закону попиту. Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К.Еклунда, існує майже 200 років, а ії більш розвинута форма впродовж останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару. Вивченню попиту, пропозиції та механізму їх взаємодії в марксистській політичній економії приділялося недостатньо уваги. Це не могло не позначитися на процесі пізнання цих категорій, вони визначалися на такому абстрактному рівні, який не дав змоги використати 'їх при розв'язанні конкретних проблем. За визначенням Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К.Макконнел та С.Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих упродовж відповідного часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін упродовж певного часу. Найбільш узагальненими є такі визначення попиту і пропозиції. Попит — платоспроможна погреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги. Пропозиція — сукупність на ринку товарів і послуга певними цінами, які готові продати виробники. Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К.Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомога, яку уряд надає бідним верствам, та ін.). Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту. Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки. Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими. Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її більше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення. Слід зауважити, що, простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту із зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях. Порівняння двох варіантів обгрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П.Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його обгрунтуванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К.Еклунд зазначив, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил. Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).

Ціна

Величина попиту

Рис.1. Крива попиту Рис.2. Крива пропозиції В останньому випадку частково має місце ефект престижного попиту (описаний американським ученим Т.Вебленом), згідно з яким купівля товарів здійснюється за престижними цінами — цінами на вироби високої якості (причому із зростанням цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати). Водночас економічну теорію доцільно викладати методом переходу від простішого до складного. Для цього скористаємося вдалим описом моделей та їх графічним зображенням у праці К.Еклунда (рис. 1, 2). На вертикальній осі (рис.1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожче), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту відповідає кількості сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів зростає. Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис.2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція також зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність або відсутність конкурентів на ринку, зростання яких зумовлює збільшення пропозиції незалежно від цін товарів, політики та ін. 4) рівень технології (досконаліша технологія здешевлює виробництво); 5) рівень податків (їх підвищення зменшує можливість підприємств збільшувати виробництво); 6) ціни на інші товари (при зниженні цін, наприклад на свинину, можливе збільшення виробництва яловичини). Для спрощення передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кіль кості сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з рухом униз показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну. Таку прямо пропорційну залежність виражає закон пропозиції в міру зростання цін (і рівності всіх інших умов).

Рис.3. Рівновага Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зіставлення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту і пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис.3. Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1) та ціни (Р1 ). За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги. У марксистській політичній економії синонімічним поняттям є ціна виробництва (за умов рівності попиту і пропозиції), про що докладно йтиметься далі. Водночас описана ситуація з одним товаром означає досягнення лише часткової рівноваги. Зміна витрат виробництва або співвідношення попиту і пропозиції на даний товар зумовлює певні зміни в цінах інших товарів. Якщо ж у стані рівноваги перебуває вся система цін, то спостерігається загальна рівновага на ринку. Засобом її дослідження є рівноважний метод (пошук економічної системи у стані рівноваги, статики). Хоча ціна рівноваги влаштовує покупця і продавця, така рівновага здебільшого негативно впливає на рух економічної системи, оскільки у цьому випадку товаровиробники значною мірою втрачають стимули до ведення конкурентної боротьби, а отже, стимули до виробництва. Важливою особливістю ціноутворення під впливом нецінових факторів є зростання ціни за умов підвищення попиту за незмінної пропозиції або скорочення пропозиції за незмінного попиту і навпаки. Надлишок пропозиції при встановленні ціни рівноваги призводить до зниження ціни, а її дефіцит – до підвищення ціни. В умовах дефіциту виникає "чорний ринок". Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, то він у своєму раціональному розрахунку зіставляє корисність і витрати. Він постійно має справу зі зростаючими витратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною корисністю, граничним продуктом. Гранична корисність — це вигода, яку отримує індивід, від споживання ще одного товару або послуги. Граничні доходи — це доходи, отримані підприємством від продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — це додаткова продукція, виготовлена ще одним додатковим працівником. Усі ці граничні показники зіставляються з граничними (або маргінальними) витратами, зумовлені додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно до цього фірма розширює випуск товарів доти, поки граничні витрати зрівняються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться їй дешевше, ніж ціна продажу. Взаємозв'язок між додатковими витратами ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виявляється у дії закону спадної віддачі. 2. Сутність закону спадної віддачі. Цей закон сформулювали західні науковці. Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує 30ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту — до 45 ц з 1 га, третій — до 48 ц з 1 га, четвертий — до 50 ц з 1 га. Наступний обробіток фунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві внесок кожного додаткового робітника у загальний обсяг виробництва менший від внеску його попередника. Загалом цей закон діє за умови незмінності всіх інших факторів, наприклад, використання однакової техніки й технології обробітку ґрунту, якості насіння, внесених добрив, їхньої кількості тощо. Така ситуація нетипова на практиці. Тому закон спадної віддачі не відображає сталих, суттєвих і спільних зв'язків між економічними явищами та процесами, отже, є однобічним, неповним. З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим працівником, перевищує величину "середнього продукту", або середню продуктивність раніше зайнятих працівників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення граничної продуктивності. Досконалішим варіантом закону спадної віддачі є закон спадної продуктивності факторів виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збільшення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися. В інтерпретації американського економіста Т.Карвера сутність цього закону полягає в тому, що у процесі використання праці, землі й капіталу кількість благ найшвидше зросте за умови найоптимальнішого і пропорційного використання. Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення корисності і витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному доходу. Іншими словами, ресурси слід вкладати доти, поки ефект від вкладання останньої одиниці ресурсу дорівнюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні до того часу, поки гранична корисність, або граничний дохід, перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату. Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (рис.3), зокрема точку перетину прямих попиту і пропозиції (в якій споживачі й виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорівнює граничним витратам (за ціни Р граничний дохід працівників, тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво). Якщо ціна сорочок буде встановлена вище від точки рівноваги, попит на них зменшиться, пропозиція перевищить попит, запаси непроданих сорочок зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити виробництво цього товару. Це зумовить зростання попиту і поступове вирівнювання попиту і пропозиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде нижчою від ціни рівноваги. Така проста модель відображає ситуацію в умовах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або впливають незначним чином на зміну ринкових цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, податки та ін.) незмінні. В реальній дійсності виконати всі умови вільної конкуренції неможливо, як у фізиці немислимий маятник, який коливався б без будь-якого тертя. Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції складніша. Так, із впровадженням нових, досконаліших швейних машин зросте продуктивність праці і знизяться витрати виробництва на пошиття однієї сорочки. Лінія попиту при цьому зміститься донизу (рис.4). Це зумовить зниження цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знизиться.

Рис.4. Вплив нової техніки на динаміку цін Якщо, наприклад, зростають доходи споживача, то він має змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу ( рис. 5). При цьому слід розрізняти стійку рівновагу (коли після відхилення від точки рівноваги відбувається повернення до попереднього положення) і нестійку — коли такого повернення немає.

Рис. 5. Вплив зростання доходів на динаміку цін Якщо пропозиція стабільно перевищує попит, виникає ринок споживача. Якщо попит стабільно перевищує пропозицію, виникає ринок виробника. За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомобілів, телевізорів, взуття тощо), коли водночас впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушення на іншому тощо. В усіх цих випадках взаємодія різних ринків, певних факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм. Коли ж пропозицію контролює один виробник-монополіст, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не існуватиме. Монополіст може, не змінюючи обсягу виробництва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг виробництва. На попит впливають не лише названі фактори, а й ціни на взаємопов'язані фактори, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує попит на газ та ін. Водночас у світовій практиці траплялися випадки, коли попит на певний товар упродовж тривалого часу зростав, а ціни істотно не змінювалися. Наприклад, за 1880—1980 рр. річне споживання металу зросло у 20 разів, коливання цін відбувалося на коротких проміжках часу, а ціна на метал практично не змінилася. Це зумовлено відкриттям нових родовищ залізної руди, впровадженням нової техніки та іншими факторами, які сприяють зниженню витрат виробництва. Загалом взаємодія попиту і пропозиції визначається законом попиту і пропозиції, який виражає взаємодію між кількістю товарів і послуг, які хоче отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які в даний час пропонує виробник. 3. Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види Взаємодія попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції. При з'ясуванні особливостей взаємодії попиту і пропозиції важливо знати конкретну величину зростання або зниження попиту і пропозиції, коли, скажімо, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5% та ін. Для цього користуються поняттям еластичності. Еластичність - міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, І насамперед до зміни вартості товарів. В кількісному вираженні еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсот-кової зміни другої змінної величини (таке визначення дали англійські економісти Р.Піндайк і Д.Рубенфільд). Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни. Основними факторами, що впливають на цінову еластичність попиту є: 1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичніший попит); 2) питома вага продукту в доходах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вища еластичність попиту на нього за незмінності всіх інших умов); 3) тривалість періоду для здійснення вибору (чим довший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар); 4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші й товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші переважно еластичний, на товари широкого вжитку — нееластичний). Еластичність у випадку зміни ціни показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зниженням ціни, наприклад, на 1%. Ця залежність виражається формулою: Еп = (%DК) • (%DР), де К - величина попиту, Р - ціна, %DК - відсоткова зміна К, %DР - відсоткова зміна Р. Якщо індекс цін на споживчі товари становив 100 на початку року, а наприкінці року зріс до 105, то відсоткова зміна, або річний темп зміни інфляції, становитиме (5:100)=0,05, або 5%. Тому еластичність попиту залежно від зміни ціни матиме такий вигляд: DК / К Р DК Ер= = • , DР / Р К DР тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленій одиничною зміною ціни (DК /DР ) , помноженої на співвідношення ціни до кількості ( Р / К ). Простіша формула еластичності, точніше, цінової еластичності така: відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит Ер = відсоткова зміна ціни Відсоткові зміни визначають діленням величини зміни в ціні на початкову ціну та відповідних змін кількості товарів, на які відсоткова зміна зумовлює зменшення попиту, на ту кількість продукції, на яку спочатку був попит. Тому цю формулу можна записати так: відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит : зміни цін Ер = відсоткова змша ціни початкова ціна Еластичність попиту залежно від зростання ціни переважно є від'ємною величиною. Це означає, що із зростанням ціни попит на товар зменшується. Слід також виділити перехресну еластичність попиту, яка у випадку значної зміни ціни на один товар показує тенденцію зміни попиту споживачів від одного товару до іншого. Коефіцієнт такої еластичності показує певною мірою зміну попиту на один товар у відсотках залежно від зміни іншого товару на 1%. Головними особливостями еластичності попиту на товар є зростання еластичності на нього а) із зростанням його замінників і наближенням їх якості (сукупності споживчих вартостей); б) збільшення можливостей його використання. Водночас зниження еластичності попиту на товар відбувається із зростанням значущості потреб, які задовольняє цей товар, обмеженості доступу до нього, тривалості періоду існування товару та ін. Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції. Вона залежно від ціни є відсотковою зміною пропонованої кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Переважно таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул для виробників збільшувати випуск товарів. Особливість ринкового механізму в цьому випадку полягає в тому, що попит еластичніший, ніж ціна, протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим, що попит на один товар може бути пов'язаний із запасом іншого товару у споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але меншою мірою. Водночас на тривалому проміжку часу споживачі намагатимуться купувати малолітражні та економніші автомобілі. Найважливішими факторами, що впливають на еластичність пропозиції (крім цін), є кількість товаровиробників, очікування (цінові та інші) суб'єктів економічної діяльності, величина встановлюваних державою податків, фактор часу тощо. Розрізняють короткотерміновий період еластичності попиту (за якого підприємство не здійснює капіталовкладення в реконструкцію виробництва, а пристосовується до попиту, збільшуючи завантаження виробничих потужностей, підвищуючи інтенсивність праці тощо), середньотерміновий (в якому роблять капіталовкладення, але пристосування пропозиції до попиту здійснюється не за їх рахунок, а внаслідок звуження або розширення виробництва на існуючих виробничих потужностях) і довготерміновий (в якому здійснюється реконструкція виробництва — заміна застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва, а також з'являються нові товаровиробники цієї продукції). Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотерміновому, а не довготерміновому періоді. Так, у США щороку продають 7—10 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на автомобілі різко знизиться, хоча загальний парк зменшиться незначною мірою. Із зношуванням старих машин попит на них з часом зросте. Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, які в даний час пропонує виробник,і величиною попиту. Закон попиту і пропозиції — закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво. Зміст закону попиту і пропозиції повніше розкривається у певній сукупності економічних категорій, що групуються навколо нього. Такими категоріями є платоспроможний попит, сукупний попит, ціна пропозиції, ціна попиту, ціна рівноваги, пропозиція та ін. Платоспроможний попит — лише частина (хоч і найважливіша) потреб суспільства, оскільки значна частина населення може мати потребу в найнеобхідніших товарах і послугах, але не мати грошей, щоб придбати їх. Ціна пропозиції — ринкова ціна, коли попит перевищує пропозицію (або коли існує ринок продавця). Це зумовлює конкуренцію між покупцями за придбання певних товарів або послуг, з одного боку, і намагання продавців реалізувати товар за вищою ціною — з іншого. Ціна попиту - ринкова ціна, коли пропозиція перевищує попит, або коли існує ринок покупця. Це зумовлює конкуренцію між продавцями за рахунок збуту товарів, з одного боку, і намагання покупців знизити ціну товарів — з іншого. У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності. Він визначається як відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках). Для різних товарів цей коефіцієнт різний, що зумовлено неоднаковими витратами виробництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (замінників), зміною доходів, модою та іншими факторами. Затежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: 1) попит і пропозиція абсолютно еластичні; 2) попит і пропозиція відносно еластичні; 3) попит і пропозиція одиничне еластичні; 4) попит і пропозиція відносно нееластичні; 5) попит і пропозиція абсолютно нееластичні. Відносно еластичний, або просто еластичний, — такий попит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності за такої еластичності повинен бути більше одиниці, а в наведеному випадку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Нееластичний попит — попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт менше одиниці. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація, коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зниження ціни на 1% зумовлює зростання попиту на 1%). Такий вид попиту називають одиничним . Абсолютно нееластичний попит — попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (таким, зокрема, є попит на сіль). Абсолютно еластичний попит характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей. За нееластичного попиту товаровиробнику вигідно підвищувати ціну товару, оскільки це зумовлює зростання його прибутку. В умовах еластичного попиту товаровиробнику вигідно знижувати ціни, бо це зумовлює зростання доходу. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям прогнозувати поведінку споживачів і діяльність своїх підприємств. Водночас на багатьох фірмах активно використовують теорію споживчого вибору, головною вимогою якої є ретельне вивчення якості споживчих властивостей товару та реакції споживачів на співвідношення таких властивостей. Так, при виготовленні взуття зіставляють такі властивості, як зручність, довговічність, колір шкіри, фасон, його відповідність сучасній моді. Провівши опитування серед можливих споживачів, компанія з'ясовує, яким властивостям вони віддають перевагу, і на підставі цього насамперед покращує або дизайн взуття, або його зручність та ін. При цьому використовують криві байдужості по кожній властивості для кожного споживача, тобто такі комбінації цих властивостей, які приносять додаткову загальну корисність, а відмова, наприклад, від останньої моди взуття компенсується його довговічністю (або відмова від довговічності — його зручністю). Одним із положень, на якому базується теорія "споживчої поведінки", є раціональна поведінка покупців, тобто такі їхні дії, коли купують певний набір товарів і послуг за умови, що ці набори принесуть їм найбільше задоволення порівняно з іншими наборами за певних обмежень на прибутки та роздрібні ціни. Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину -0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,2, на квитки до кінотеатру — 0,87%. На ринковий механізм ціноутворення впливають кількість покупців та продавців на ринку товарів, їх конкуренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження. 4. Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкуренції. Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає в умовах панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов досконалої конкуренції. Внаслідок цього рівність граничного доходу і граничних витрат для монополії (або олігополії) настає раніше, ніж для конкурентної фірми. Тому загальним принципом поведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво. В умовах панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, в основі яких лежать окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути конкуренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробництва певних видів товарів. Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, крупні компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробничих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використання контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту. Виходячи з негативного впливу монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму політичної економії вважають за доцільне втручання держави у монополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити 'їх націоналізацію та встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат; Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", якими є дороги, мости, канали тощо. Це пояснюється тим, що користування цими благами дуже важко обмежити запровадженням безпосередньої плати. У розвинутих країнах світу уряди різними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Розглянемо зміни у ринковому механізмі при встановленні державою максимальної ціни, нижчої від ціни рівновага. Саме так вчинив уряд, США у 1974—1975 рр., коли зросли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна (рис. 6).

Рис.6. Графік зміни цін за їх контролю з боку держави. Р0 і К0 — ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізовувати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього виробники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція становитиме К1. Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2 – К1. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин). Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) нерідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує державного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квартирної плати. Побічними негативними наслідками такого регулювання може бути поява нових державних установ і відповідного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів. Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сільському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причиною державного регулювання цін у сільському господарстві є також потреба стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є ознакою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утворюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита. Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між виробниками і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів. Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростання сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших. Крім того, практика розвитку передових країн світу засвідчила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її "священним писанням" політичної економії. 5. Закон Сея і закон Вальраса. Головною умовою досягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня розвитку техніки вартість визначається у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів і граничними суспільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів. У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) зумовить зростання попиту на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спричинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою. Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л.Вальраса ( закон Вальраса) є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь. Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються). Теорія загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса значною мірою збігається з концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б.Сея ( законом Сея). Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит. Ж.-Б.Сей допускав лише часткове надвиробництво через надлишок деяких товарів і через нестачу інших. Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнення простого товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей. По-друге, Сей ототожнював виробниче споживання з особистим. Слід зазначити, що таку концепцію підтримував Рікардо. Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова відмінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на реальні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг. Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель "ідеального ринку", в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою систему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми. Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші розбіжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою про повну інформованість економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються впродовж певного часу одного дня, а торгівля ведеться вже виробленими товарами без урахування тих, що будуть вироблені в майбутньому), відсутня невизначеність (усі учасники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо), немає трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладання контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості товарів тощо, вся інформація надається безкоштовно. Внаслідок таких спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж.Кейнса, присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної системи з участю не лише ринкового механізму, а й державного регулювання. Література: 1. Гальперин В.М. и др. Микроэкономика – СПб: Экономическая школа, 1993. – 351 с. 2. Долан, Єдвин Дж., Линдсей, Дейвид Е. Микроекономика: Пер. с англ. Составил Б. Лисовик, В. Лукашевич – СПб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с. 3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К., 1996. – 816 с. 4. Макконнол С., Брю Л. Экономикс. – М., 1992: В 2т. – Т.1. – 400 с., Т.2. – 400 с. 5. Макконнол, Брю, Кемпбелл Р., Стенлі Л. Економікс : Пер. с англ. – 11-е изд. – К: Хагар-Демос, 1993. – 785 с. 6. Піндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Мікроекономіка: Пер. З англ. – К: Основи, 1996. – 646 с. 7. Самуэльсон П.А. Экономикс: В 2-х т. – М: Алгон, 1994. – 333 с. 8. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К., 1998. – 714 с. 9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.- 592 с.