Контрольная: Інституціоналізм в українській економічній думці

Міністерство освіти і науки України

Інститут післядипломної освіти

Фінінсово-економічний факультет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму;

1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму

Особливості інституціоналізму в українській економнній думці пояснюються

специфічними умовами її розвитку. Вектор цього розвитку задавався

колоніальним станом укранських земель у складі чужих імперських держав. У

тому зв’язку економічна теорія інституціоналізму зазнавала відповідшх

трансформацій, вона служила засобом економічної самооборони населення.

Незважаючи на ці конкретні завдання, українська еюномічна думка містить

цінності інституціоналізму загальношві-лізаційного значення. У тому зв'язку

достатньо зіслатись на праці представників Київської школи в політекономії, в

яких доволі чітко окреслені поняття, якими оперує інституціщалізм. Ще

рельєфніше сформульовано положення інститудіоналізму в науковій спадщині

всесвітньовідомого українсмого вченого М.Туган-Барановського, який до

з'ясування екогомі-чних процесів щедро залучав соціологію, психологію,

культуру, історію тощо, тобто ті компоненти, що знаходятьа в теоретичному

арсеналі інституціоналізму.

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним

рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для

самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та

теоретико-організаційні надбання.

Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М.

Левитсьський, який народився 25 березня 1859 р. у с.Хмільник Канівського

повіту на Київщині в родині свяценика. У 1863 р. батьки перебралися в село

Федвар на Херсон­щині. До 1875 р. М. Левитський вчився у місті Златополі

Чигиринського повіту, закінчив гімназію в м.Біла на Холмшші. Вже у вищих

гімназійних класах він разом з товаришами винаймив будинок і заклав свою

першу артільбурсу.

Після закінчення гімназії МЛевитський вивчав медцину в Московському

університеті, але за участь в народницькому русі відсидів місяць у тюрмі, був

відрахований з університеу з "вовчим білетом". Відправлений адміністративним

порядком на село до родини, однак все ж не скорився і завдяки

доброзичли­вості ректора, відомого вченого-економіста Г.Цехановецького, став

студентом юридичного факультету Харківського університету. Після закінчення

університету М.Левитський мав змогу зали­шитися тут для підготовки до

професорського звання, але пове­рнувся в село, ставши спочатку завідувачем

господарства вели­кого маєтку в Ананіївському повіті, працював статистиком

під керівництвом О.Русова при подвірному переписі Олександріїв-ського повіту.

Скоро М.Левитський переїхав до Єлисавета і по­чав адвокатську практику.

Завдяки цим переміщенням він пі­знавав селянське життя, потреби сільського

господарства, Це сприяло тому, що М.Левитський зайнявся кооперативною

справою. Ще в Олександріївській земській управі він склав проект організації

гуртового обробітку землі в повіті, на здійснення якого земство виділило

асигнування. За цим проектом 1887 року се­ляни спільно обробили понад 2000

десятин землі. У 1894р. МЛевитський заснував хліборобську артіль в с.Федвари.

Це була, по суті, перша хліборобська артіль, що функціонувала на під­ставі

складених письмових угод, правно оформлених у нотаря.

М.Левитський вважав, що "кооперація є найліпше і най­краще виявлення

людського генія в межах соціально-економі­чного будівництва". Він закликав

дрібних селянських влас­ників до добровільної гуртової господарки, яка б не

допуска­ла навіть тіні примусу. На таких засадах артільний рух під гаслами

М.Левитського з Херсонщини поширився на Катери-нославщину, Полтавщину,

Чернігівщину, Канівщину, Донеч­чину і навіть на російські терени.

Згідно з поглядами М.Левитського, хліборобська артіль бу­дувалася на таких

засадах:

1. вся наша земля на всіх наділах наших, а також орендо­вана,

об'єднується разом в єдине ціле і передається до неподі­льного та спільного

володіння та користування всієї артілі;

2. усе рухоме та нерухоме майно, різні будівлі і т.д. належать

нероздільно і перебувають у спільному користуванні всієї артілі;

3. кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє хатнє

життя як само хоче;

4. урожай весь обов'язково звозиться в один двір;урожай після виплати

артільних боргів, податків і т.ін.

поділяється поміж усіма учасниками за кількістю робітних душ

без різниці статі (причому хлопці 14-17 років і дівчата 13-16

років отримують половину належного дорослим учасникам);

5. щоб наше артільне діло йшло добре, всі повинні жити в злагоді, любові

та згоді, як брати і як подобає дійсним християнам; ми не повинні ані

лаятися, ані сваритися, ані п'янствувати..."

Як видно з оригінальної і докладної артільної умови, М. Левитський хотів з

артілі створити зародок нової господар­ської і моральної організації. Такі

намагання робили суспільні реформатори в країнах Європи і Америки.

Найхиткішими ар­тільні засади М.Левитського були в тому, що вони не

враховували багатовікового побутування українських селян, вже сам характер

землеробських занять яких породжував приватновла­сницькі інтереси і мотивації

до праці. Власне це й ствердила спеціальна комісія Вільного економічного

товариства.

"Всі завоювання соціального прогресу, - писав він, - по суті, здобуті не

стільки економічними факторами, скільки си­лами моральними і ... перемагав

зрештою не той, хто був силь­ніший економічно, а той, хто був сильніший

морально". М.Левитський розглядав економічний розвиток із позицій

ево­люціонізму, бо "історія жодних різких кроків не знає", відзна­чав

демократично-республіканський дух українського народу, який прагне створити

"вільний устрій життя без пана і хлопа". Він звинувачував марксистів у

зловживанні теорією, радив не керуватися "німецькими шаблонами", а виявити

справжню твор­чість, поклавши її у "фундамент майбутньої будови".

Керуючись цим, М.Левитський склав низку проектів про організацію

землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кре­дитних і кооперативних

об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів

товарів, виставок сіль­ськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям

і т.п.

М.Левитський відзначав "індивідуалізм" і "незалежну гор­дість" українського

характеру, але недостатньо це враховував у своїх реформаторських намаганнях.

Він помер 1936 року.

До визначних економістів-кооператорів належить і Сергій Бородаєвський. Він

народився 1870 року в Охтирці на Харків­щині, закінчив юридичний факультет

Харківського університе' ту. Від 1896 року працював у відділі дрібного

кредиту держав­ного банку і одночасно секретарем Санкт-Петербурзького

Від­ділу Московського Комітету для сільських кооперативів, а від­так -

старшим ревізором в Управлінні дрібного кредиту, був членом центрального

комітету цієї установи. Свої службові відпустки С.Бородаєвський

використовував на подорожі за кор­дон, там він відвідував кооперативні

організації, брав участь в кооперативних з'їздах, мав контакти з видатними

кооперато­рами світу, став членом Міжнародного Кооперативного Союзу.

С.Бородаєвський не обмежувався кооперативно-чиновни­цькою діяльністю, а

займався творчою роботою в галузі теорії та історії кооперативного руху,

читав лекції на Вищих Комер­ційних Курсах і в Політехнічному інституті в

Петербурзі, 1910 року зайняв посаду віце-директора департаменту Мініс­терства

торгівлі й промисловості. До жовтневого перевороту 1917 р. учений написав

низку праць з кооперації. Особливо популярною стала його книжка "Збірник про

дрібний кре­дит", в якій розглядалися суть, закони, організація і

діловодс­тво ощадно-позичкових і кредитних товариств. Вона витри­мала шість

видань тиражем ЗО тисяч примірників.

Опинившись після поразки українських визвольних зма­гань в еміграції,

С.Бородаєвський читав лекції про коопера­цію в Міжнародній Академії в

Брюсселі та в Сорбонні (1921-1922), в 1923 р. був обраний професором

Української Госпо­дарської Академії в Подєбрадах і Українського Технічно-Гос-

подарського інституту, професором Українського Вільного Університету в Празі.

С.Бородаєвський належить до перших членів Інституту для Кооперативних Студій,

що його засну­вав видатний теоретик і організатор кооперації француз III.Жід.

Одним із найважливіших монографічних досліджень С.Бородаєвського є "Історія

кооперації", в якій узагальнено порівняльний матеріал з понад 40 країн світу.

Вона належить до піонерних досліджень такого типу не тільки в українській,

але й в світовій кооперативній літературі. "Ця праця перш за все, звичайно,

мала на увазі дати студентам Економічно-Коо-перативного відділу Української

Господарської Академії в Чехословаччині, а також студентам інших високих шкіл

до­кладний підручник з історії кооперації, але одночасно, пише автор, - вона

може бути корисною для всіх, хто цікавиться кооперацією теоретично, чи

практично; хто хотів би просту­діювати суть різних кооперативних організацій

у різних краї­нах і поступовий хід їх розвитку"

Це означає, що не можна тлумачити зміст "Історії коопе­рації" С.Бородаєвського

звужено, як збірку історико-кооперативних фактів, бо в ній відображено

теоретичні погляди авто­ра на основі узагальнення великого міжнародного досвіду

роз­витку кооперативного руху. "Перш ніж перейти до викладів з історії

кооперації, - зазначає С.Бородаєвський, - необхідно докладно встановити поняття

того економічного явища, яке ми будемо досліджувати в історичній перспективі,

треба до­кладно сказати, що ми розуміємо під кооперацією, який круг явищ ми

залучаємо до цього поняття."3 Вказавши на похо­дження поняття

кооперації, учений відзначив, що кооперація - це така форма співробітництва,

яка "шляхом об'єднання окремих осіб стремить поліпшити умови існування

населен­ня та ступнево усунути негативні явища сучасного економіч­ного ладу".'

1 Найсильнішою рисою кооперації, на думку дослі­дника її історії, є

принцип справедливості2ості, що йносить кооперація в суспільно-економічні

відносини.

З теоретичного і практичного погляду, в тому числі й сьогодення, важливим є

зіставлення кооперації, соціалізму й комунізму, знаходження спільного й

відмінного між ними. "Соціалізм, - відзначав С.Бородаєвський, - полишає для

інди­відуальності дуже обмежене поле діяльності. Кооперація ж дає своїм

членам значні межі свободи для індивідуальних роз­починань. Соціалізм не

визнає приватної власності на знаря­ддя продукції. Кооперація визнає приватну

власність на такі знаряддя і лише стремить до пом'якшення негативних

наслід­ків, що з цього виникають..."

Ще більшою є різниця між кооперацією і комунізмом. "Ко­мунізм не визнає грошей,

виключає прибутки, не допускає найманої праці і посесій. Кооперація ж працює в

умовах гро­шового господарства. Вона припускає прибутки (лише не над­мірні),

вона мириться з найманою працею й посесіями, вжи­ваючи всіх заходів до

нівелювання їх негативних боків".6 І далі: "Комунізм існує своєю

силою; кооперація міцна силою переконання. Комунізм - це примусовий союз,

кооперація-це вільне об'єднання, що стійко оберігає свою незалежність від

органів влади."7 Нарешті, робив висновок учений, соціа­лізм і

комунізм прихильники атеїзму і оголошують релігії жорстоку війну, бо вона

гальмує розпалювання в колах пролета­ріату непримиренну ненависть до заможних

верств та праг­нення скинути владу капіталістів.

Основна відмінність кооперації від соціалізму і комунізму полягає у методах

досягнення мети. Соціалізм і комунізм, за­значав С.Бородаєвський, перебувають

"в суперечності зі сво-бодолюбивою людською природою", не рахуючись з

почуттям індивідуалізму, притаманного людині, виявляються здатними

"зруйнувати блага країни, створені упродовж віків"; комунізм "здібний

загубити мільйони людей; цілком знизити продук­тивність праці,- але не може

дати наслідків хоч яких-небудь для поліпшення матеріальних і духовних умов

життя насе­лення, в розумінні приближення його до щастя на землі".

С.Бородаєвський твердив, що "тільки кооперація з її по­шаною людської особи,

з її захопленням альтруїзмом, з її пра­гненням уперто й систематично боротися

проти болячок су­часного капіталістичного устрою... здібна змінити цей устрій

у найліпший спосіб. Тільки кооперація в стані перетворити умови людського

існування на більш сприяючі, ясніші і при­ємніші для всіх."

В особі С.Бородаєвського українська кооперативна дум­ка має видатного

теоретика й організатора, який тільки протя­гом І92І-І942 рр. опублікував

понад 500 фахових статей у 22 країнах світу- "від Розаріо до Сайгону"- у 85

виданнях коопе­ративної преси: українських, болгарських, чеських, сербських,

польських, румунських, німецьких, французьких, швейцарсь­ких, бельгійських,

англійських, іспанських, італійських, латвій­ських, аргентинських, китайських

та ін. У багатьох з цих ви­дань було вміщено життєписи про видатного

українського вче­ного, а за працю "Народногосподарські проблеми і мир"

С.Бородаєвський отримав нагороду на міжнародному науково­му конкурсі. Помер

С.Бородаєвський 1942 року у Празі.

Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посі­дає Б.Мартос, який

народився 20 травня 1879 року на Полта­вщині. В 1897 році він закінчив

класичну гімназію у Лубнах, а в 1908- математичний факультет Харківського

університету. Значний вплив на Б.Мартоса мав М.Левитський. Сприяла його

зацікавленням і діяльність Кооперативної Комісії при Полтавському

Сільськогосподарському Товаристві, яке очо­лював О.Русов. Інакше кажучи,

кооперативні погляди Б.Мартоса формували різні обставини.

Розглядаючи чинники розвитку кооперації, вчений на пер­ше місце поставив працю.

"Головним чинником людської куль­тури, - твердив він, - слід визнати працю".

10 Далі йде ініціати­ва, здатність до об'єднання, добровільність,

жертовність. Коо­перативний рух - це " боротьба за самостійне економічне

ста­новище, за визволення од залежності економічної, за усунення визиску в

дорозі обміну..."11 Б.Мартос писав: "Кооператив є добровільне, на

принципі рівності і самодопомоги засноване об'єднання людей, з метою поліпшити

свій добробут шляхом ведення на спільний рахунок підприємства, яке має

збільшува­ти трудовий заробіток учасників, або зменшувати їхні видатки на

споживання, відповідно до використання ними цього під­приємства, а не по

кількості вкладеного капіталу".

Б.Мартос розробив свою класифікацію кооперативів, до­кладно описав кожну

кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В

Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові,

споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений роз­глянув

також статут "кооперативів, права і обов'язки членів, інші статутно-

організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило

свого практичного зна­чення досі.

Підсумовуючи свої дослідження, Б.Мартос дає цінні пора­ди, спрямовані на

організацію кооперації. Особливу увагу він звертає на кадрове забезпечення з

погляду фаховості і моральних засад. Для розвитку кооперації, - писав учений,

-потрібні досвідчені керівники та добре підібраний фаховий персонал. "...В

першу чергу керівник кооперативної устано­ви, - зазначав Б.Мартос, - повинен

бути людиною поряд­ною. Розум, досвід та енергія людини нечесної принесуть

коопераційне користь, а тільки шкоду, тому в першу чергу потрібні люди

непідкупні, що для них матеріальні блага не грали б у житті першої ролі, і то

однаково, чи справа йде про які-небудь дрібні вигоди, чи про якусь велику

користь. Ко­жен працівник, будучи найталановитішим, повинен пам'ята­ти, що не

кооперація існує для нього, а він для кооперації. Такий принцип відповідає

сутності кооперації.

Як видно, кооперативна теорія і практика цінувала на­самперед фундаментальні

моральні засади людини, госпо­дарські, національні й культурні традиції. Це

були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем

капіталізму і державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б.Мартоса -

помітне явище в науці про кооперацію.

Напередодні Другої світової війни Б.Мартос брав участь у міжнародних

кооперативних конгресах, був членом укра­їнського економічного товариства в

Подєбрадах, Вільної Ака­демії у Празі, Міжнародного інституту для

Кооперативних Студій в Парижі. Він чимало доброго зробив для розвитку

кооперації в Чехословаччині.

Після Другої світової війни Б.Мартос був ректором Україн­ської Економічної

Високої Школи у Мюнхені, в 1904 р. очо­лив Українську Секцію Інституту для

вивчення історії і куль­тури СРСР. Восени 1958 року вчений переїхав до США,

де співпрацював в УВАН, НТШ, в Українському Технічному Інституті в Нью-Йорку.

Помер Б.Мартос на 99-му році жит­тя 19 вересня 1977 року в Ірвінгтоні.

Теоретиком і організатором кооперації був Юліян Павликовський, який народився

20 липня 1888 року в селі Си-нькові Радехівського повіту на Львівщині.

Ю.Павликовський вчився на юридичному факультеті Львівського університету,

який закінчив 1910 року і за порадою своїх наставників по­глиблював

економічні знання, закінчивши як стипендіат то­вариства "Сільський господар"

Високу Школу Хліборобської Культури у Відні.

У Відні український слухач зацікавився агрономією і біо­логією, мав намір

виїхати до Голландії для продовження сту­дій і підготовки до академічної

кар'єри. Ю.Павликовський найбільше цікавився політичною економією, зокрема в

інтер­претації професора К.Гофмайстра, який належав до молодшої історичної

школи.

За власним зізнанням, він зачитувався працями вчених Німеччини й Австрії,

згуртованих у Союз соціальної політики на чолі з Г.Шмоллером (1838-1917).

Учені-економісти цієї школи протиставляли свої ідеї абстрактним економічним

теоріям лі­берального індивідуалізму, марксистського детермінізму і де­яким

висновкам психолого-математичної школи. Вони шукали позитивних фактів

розвитку суспільно-економічних стосунків, еволюційних стремлінь до поступу і

нового соціального ладу. Український учений був обізнаний також і з

американською інституційною економічною школою, яка вважала, що кожній нації

притаманні історично сформовані суспільно-економічні інституції й традиції, з

якими потрібно рахуватися, модернізу­ючи господарську систему.

Ю.Павликовському імпонували теорії "Кембріджської школи". Він не раз

посилався на А.Маршалла (1842-1924), який високо цінував реальну науко­ву

допомогу суспільному прогресові.

На теоретичні засади цих наукових шкіл Ю.Павликовський спирався у своїй

практичній діяльності, спрямованій на відбудову й активізацію господарського

життя на західноук­раїнських землях.

Список використанної літератури:

1. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії. Львів. С. 589

2. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк. 1964.

С.106;

3. Бородаєвський С.В. Історія кооперації. Прага, 1925. С. 3;

4. Мартос Борис. Теорія кооперації. регенсбург; Берхтесгаден, 1947. С.1