Доклад: Исследование украинского рынка сельскохозяйственной и пищевой продукции

Дослідження

українського ринку

сільськогосподарської

та харчової продукції

ЗМІСТ

ЗМІСТ..........................................................................2

Короткий виклад................................................................3

1. Розвиток національної системи стандартизації та сертифікації України у

зв’язку з довгостороковими стратегіями

ISO..........................................................................

.......................... 5

1.1. Правова база та принципи формування стандартів в Україні.................5

1.2. Відповідність українських стандартів міжнародним.........................6

1.3. Стандарти і система контролю якості......................................8

1.3.1. Вдосконалення контролю якості..................................8

1.3.2. Радіоактивний та інший контроль у сфері стандартів.............9

1.4. Сертифікація в Україні: умови, принципи, відповідність світовим вимогам

9

2. Можливість експорту української продукції..............................12

2.1. Необхідні умови для експорту............................................12

2.2. Можливість гарантій для закордонного споживача..........................12

3. Вивчення попиту українського споживача на сільськогосподарську та

харчову продукцію 14

3.1. Продукції якого походження надає перевагу український споживач...... 14

3.2. Огляд дослідження українського ринку сільськогосподарської та харчової

продукції 14

Загальна оцінка можливостей просування сільськогосподарської та харчової

продукції України 16

Додатки.......................................................................18

Короткий виклад

Послідовна інтеграція України в Європейську економічну Спільноту відкриває

великі можливості для просування української продукції на ринки Європи.

Важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та

Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з

законодавством Спільноти.

З весни 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між

Україною та Європейським Союзом. У рамках виконання цієї Угоди Україна взяла

на себе зобов’язання щодо поступового узгодження законодавства, норм, правил

та стандартів, а також процедур оцінювання відповідності (сертифікації) з

європейськими нормами. Оголошення Україною наміру стати асоційованим членом

ЄС означає готовність до прискореного виконання взятих на себе зобов’язань.

Реалізація асоційованого членства в ЄС, зокрема режиму вільної торгівлі,

вимагає впровадження в націонільне законодавство України багатьох директив

ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків

існуючих європейських стандартів.

Із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5% – пряме

впровадження міжнародних, 42% – часткове впровадження (гармонізовані з

міжнародними).

Національний орган з стандартизації України (Держстандарт України), створюючи

національну систему технічного регулювання, орієнтується на довгострокові

стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, а саме: запровадження

міжнародних стандартів, заохочення українських виробників до конкуренції і

інтеграції до світових ринків, підвищення якості та вдосконалення продукції,

забезпечення безпеки життя і здоров’я людей, охорону навколишнього

середовища.

Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток

національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є

багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в ЄС,

вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), співробітництво з країнами СНД

та багатьма країнами світу.

З урахуванням згаданих факторів і відповідно до Указу Президента України

Держстандарт України як єдиний національний орган здійснює державну технічну

політику в галузі стандартизації, сертифікації, метрології, державного

нагляду, спрямовану на сприяння економічному розвитку країни, інтеграцію до

світової економіки, підтримку вітчизняного виробника та захист прав громадян

України на споживання безпечної для життя, здоров’я та довкілля продукції.

Для цього, а також для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції

Указом Президента України в 1997 р. створено Національну раду з питань

якості, одним з головних завдань якої є формування національної політики в

галузі забезпеченя якості, розробки та реалізації державних та інших програм,

спрямованих на забезпеченя належної якості української продукції.

Організаційне забезпечення Ради покладено на Держстандарт України. Зараз в

Україні зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості у відповідності з ISO

серії 9000.

Надзвичайно важливае значення у своїй діяльності Держстандарт надає

удосконаленню процедур оцінки відповідності, зближення їх з вимогами

міжнародних і європейських норм і правил з метою створення сприятливих умов

для експорта української продукції та захисту прав вітчизняних виробників і

споживачів.

За станом на 1 вересня 1998 р. в галузі стандартизації, метрології та

сертифікації укладено 40 угод з 29 країнами, в тому числі 17 на міжурядовому

рівні.

Укладення угод стало свідченням визнання української національної системи

сертифікації УкрСЕПРО іноземними країнами – торговельними партнерами України.

Крім цього, визнання іноземних сертифікатів, виданих в міжнародних системах

сертифікації, членом яких є Україна, здійснюється у відповідності до правил і

процедур конкретної міжнародної ситеми сертифікації.

Механізм зовнішньоекономічних зв’язків України в даний час знаходиться ще в

стадії становлення. Для здійснення зовнішньоторговельних операцій суб’єктам

зовнішньоекономічної діяльності необхідно перебувати під митним контролем.

Головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі є Митний тариф України.

Митне оформлення здійснюється після декларування товарів або майна.

Пердбачені для експорту товари сільськогосподарської та харчової

промисловості ліцензуванню та квотуванню не підлягають.

Гарантіями для закордонних партнерів, які імпортують українські товари,

можуть виступати умови угоди, яку вони укладають з українськими партнерами,

де можуть оговорюватись, наприклад, вимоги до сертифікатів тощо. Державних

гарантій по захисту закордонного споживача не існує.

Щодо сільськогосподарських та харчових продуктів – український споживач надає

перевагу продукції українського походження. Що ж стосується промислової та

іншої продукції, включаючи товари народного споживання, то тут український

споживач надає перевагу товарам іноземного походження.

З цього приводу проводилась низка досліджень суто галузевих напрямів. В

основному – товаровиробниками (для внутрішнього використання) та

дослідницькими установами, які займаються галузевими проблемами.

Можна зробити загальний висновок, що існують можливості для просування

вітчизняної сільськогосподарської та харчової продукції.

В звіті використовуються наступні терміни та скорочення:

Стандартизація – система управління стандартами

Метрологія – система управління і контролю вимірювальних процесів

Сертифікація – система процедур оцінювання відповідності стандартам,

вимогам та нормам

Системи якості – сукупність видів діяльності, спрямовані на забезпечення

якості продукції (процесів, робіт, послуг)

ВМД – вантажна митна декларація

ГАТТ – Генеральна асамблея по Тарифах і Торгівлі

ЄС – Європейський Союз

НДІССІ – науково-дослідний інститут Стандартизації сертифікації та інформатики

СОТ – Світова організація Торгівлі

УкрСЕПРО – система сертифікації України

1.1. Правова база та принципи формування стандартів в Україні

Корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових

відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення

нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва України.

Послідовна інтеграція України в Європейське економічне Співтовариство

відкриває великі можливості для просування української продукції на ринки

Європи.

Важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та

Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з

законодавством Співтовариства.

З 1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво

між Україною та Європейським Союзом. У рамках виконання цієї Угоди Україна

взяла на себе зобов’язання щодо поступового приведення законодавства, норм,

правил та стандартів, а також процедур оцінювання відповідності

(сертифікації) у відповідність з європейськими нормами. Оголошення Україною

наміру стати асоційованим членом ЄС означає готовність до прискоренного

виконання взятих на себе зобов’язань. Реалізація асоційованого членства в ЄС,

зокрема режиму вільної торгівлі, вимагає впровадженя в націонільне

законодавство України багатьох директив ЄС, що встановлюють вимоги до

продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків існуючих європейських

стандартів.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації

(Держстандарт України) є органом державного управління, який забезпечує

реалізацію державної полтики в галузі стандартизації, єдності вимірювань,

акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації і державного

нагляду, представляє інтереси України в міжнародних організаціях.

Національний орган з стандартизації України орієнтується на довгострокові

стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, а саме: запровадження

міжнародних стандартів, заохочення українських виробників до конкуренції і

інтеграції до світових ринків, підвищення якості та вдосконалення продукції,

забезпечення безпеки життя і здоров’я людей, охорону навколишнього

середовища.

Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет

Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня

1993 р. Також видано понад 30 законів і законодавчих актів України, в яких

встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток

національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є

багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в ЄС,

вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), співробітництво з країнами СНД

та багатьма країнами світу.

Враховуючи важливість гармонізації українських стандартів з міжнародними,

поступового наближення їх до технічних правил (директив) Європейського Союзу,

застосування в Україні європейських процедур оцінки відповідності,

Держстандарт проводить роботи щодо вступу України до європейських організацій

з стандартизації. Наприклад, за підтримки Кабінету Міністрів і Міністерства

закордонних справ з 1 квітня 1997 р. Україна стала членом за підпискою

Європейського комітету з стандартизації CEN.

Стандартизація в Україні спрямована на забезпечення:

· єдиної технічної політики;

· захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції

(процесів, робіт, послуг);

· економії всіх видів ресурсів;

· відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню

якості і надійності;

· гармонізації національних нормативних документів зі світовими

аналогами;

· відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам.

Вже зараз Україна належить до числа країн, надзвичайно залежних від

зовнішнього ринку. Так у 1997 р. 40% українського внутрішнього валового

продукту (ВВП) було реалізовано за кордоном. Для порівняння: в Японії ця

цифра становить 10%, Польщі – 19%, Франції – 20%. Тобто, вже сьогодні Україна

без формального членства в Генеральній асамблеї по тарифах і торгівлі/

Світовій організації Торгівлі (ГАТТ/СОТ) набагато інтенсивніше бере участь у

міжнародній торгівлі, ніж її торговельні партнери.

Аналіз ситуації, яка складається в результаті інтеграції України у світову

економічну систему, свідчить про те, що домінування на внутрішньому ринку

імпортної харчової продукції три роки тому (65%) змінилося сьогодні на

користь українського товаровиробника (95%), але при збереженні сировинного

характеру українського експорту (крім алкогольних напоїв). При помітному

темпі зростання м’ясної та молочної промисловості, виготовлення прохолодних

та лікеро-горілчаних напоїв, відстають такі базові галузі, як спиртове та

цукрове виробництво.

Стандарти на сільськогосподарську та харчову продукцію, що використовуються

зараз, досить застарілі. Але Держстандарт планує роботи по їх удосконаленню і

приведенню до світових вимог.

1.2. Відповідність українських стандартів міжнародним

На початку 1998 р., як уже зазначалося, була укладена Угода між Україною і

Європейським союзом, цілий ряд статей якої саме і передбачають зближення

української системи технічного регулювання з європейською. Саме з цією метою

була прийнята постанова Кабміну України „Про заходи щодо поетапного

впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних,

екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських

стандартів“, яка передбачає розробку 25 Законів України, а також підготовку

14 галузевих програм оновлення нормативної бази з урахуванням міжнародних та

європейських стандартів.

З 25 законів, передбачених цією постановою, набув чинності з січня 1998 р.

Закон України „Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої

сировини“. Розроблені також проекти законів „Про молоко і молокопродукти“,

„Про рибу, морепродукти та продукцію з них“ та інші (сільськогосподарської та

харчової промисловості не стосуються).

Держстандарт послідовно проводить активну політику, спрямовану на укладання

двосторонніх міжнародних угод про співробітництво в галузі стандартизації,

метрології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів

робіт з оцінки відповідності.

Всього станом на 1 жовтня 1998 р. укладено 40 таких угод з 29 країнами, з них

17 на міжурядовому рівні.

Проте укладання угод – це тільки перший етап на шляхові міжнародного

співробітництва в сфері діяльності Держстандарту. Основне завдання – їх

реалізація та ефективність від спільної роботи з партнерами. Укладені угоди

передбачають взаємне визнання результатів робіт із сертифікації на основі

взаємної акредитації випробувальних лабораторій, тому наступним важливим

кроком є визначення таких лабораторій.

Взаємні практичні дії обговорюються в межах угод з Туреччиною, Естонією,

Латвією, Литвою, Польщею, Болгарією, Словакією, Фінляндією. Інші (наприклад,

КНР, Хорватія, Франція, Ізраїль, Греція, Словенія, Канада тощо) – ще не

визначились і займають спостережну позицію.

Але прболеми функціонування, розвитку і удосконалення національної системи

стандартизації, метрології та сертифікації необхідно розглядати лише у

тісному зв’язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які

відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню

розвитку національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки

вимагає здійснення поетапного удосконалення національної системи технічного

регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів систем стандартизації і

сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного

ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення

існуючої системи стандартизації, метрології та сертифікації.

Це залишить Україну без ключового елементу національного технічного

регулювання, тобто створить реальну загрозу для національної економічної

безпеки і державного суверенітету. Також чинником, який став одним з

визначальних, є тиск, який здійснюють імпортери, спираючись на підтримку

окремих кіл в середині держави, для отримання нічим не виправданих

односторонніх поступок в торговельних режимах (наприклад, як цього вимагають

США).

Із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5% – пряме

впровадження міжнародних, 42% – часткове впровадження (гармонізовані з

міжнародними).

В Україні з 1996 р. набули чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000, з

січня 1998 р. – стандарти ISO серії 14000, з 1 липня 1998 р. – ISO серії

45000. Зараз в Україні зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості у

відповідності з ISO серії 9000.

Українська система технічного регулювання докладно аналізувалась в ході

переговорів з Світовим Банком щодо виконання умов кредитної угоди про позику

на розвиток підприємств. На основі всебічного аналізу експерти вищеозначеного

Банку дійшли висновку, що українська система стандартизації та сертифікації,

створена з метою реалізації права України як суверенної держави на

національне технічне регулювання, відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ.

Подальший розвиток національних систем стандартизації, метрології та

сертифікації визначається стратегічним курсом України на інтеграцію до

світової економіки, проголошеним Президентом України, програмою дій Кабінету

Міністрів України.

1.3. Стандарти і система контролю якості

З приєднанням до світового ринку неминуче постає питання про

конкурентоспроможність товарів, продукції та послуг українських виробників на

внутрішньому і зовнішньому ринках, де поруч з конкурентністю ринкових цін

рівнозначно виступає конкурентність якості продукції. Отже, визначальним

критерієм конкурентоспроможності виробників, а разом з цим і сподіваного

успіху, є розуміння і задоволення потреб та вимог покупців світового ринку.

Інтеграція у світові структури накладає на органи виконавчої влади і на

кожного виробника завдання застосовувати такі регулювальні норми для

підвищення якості своєї продукції, які б забезпечували ринковий попит на

продукцію й однозначно створювали умови для зацікавленості інвесторів у

капіталовкладеннях у вітчизняне виробництво та розвитку партнерства з

виробниками України.

Рішення цих завдань можливе за умови розроблення та реалізації національної

політики щодо якості продукції та її конкурентоспроможності, прийняття норм і

правил, які діють на світовому ринку, впровадження міжнародного досвіду у

сферу виробництва продукції, товарів і послуг.

1.3.1. Вдосконалення контролю якості

Для підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки

національних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції

України у світову економіку Указом Президента України в 1997 р. створено

Національну раду з питань якості, одним з головних завдань якої є формування

національної політики в галузі забезпеченя якості, розробки та реалізації

державних та інших програм, спрямованих на забезпеченя належної якості

української продукції. Організаційне забезпечення Ради покладено на

Держстандарт України.

Досвід розвинутих країн світу, в першу чергу Японії, свідчиь про доцільність

комплексного, системного підходу до вирішення питань підвищення якості і

конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Саме тому в Україні намічена

розробка національної програми з цих питань. Виконання програми сприятиме

прискоренню структурних змін в економіці, впровадженню сучасних технологій,

заохоченю з боку держави підприємців і промисловців до підвищення рівня

якості та конкурентоспроможності продукції.

Влітку 1999 р. була схвалена Концепція реформування національних систем

стандартизації, сертифікації та акридитації. Вона передбачає багато завдань,

в тому числі розширення сфери законодавчого регулювання безпечності та якості

продукції та послог.

Як уже зазначалося, з метою підвищення якості і конкурентоспроможності

продукції, підтримки вітчизняних товаровиробників, захисту прав споживачів і

сприяння інтеграції України у світову економіку при Президентові України

створено Національну раду з питань якості.

Згідно з положенням Національна рада:

· розробляє методологію та основні принципи забезпечення якості

продукції в Україні, гармонізовані з європейськими і міжнародними;

· здійснює аналіз ефективності застосування правових, економічних,

організаційних механізмів, спрямованих на реалізацію політики в галузі

забезпечення якості продукції, та виконує низку інших функцій, які охоплюють

широкий спектр проблем та завдань щодо забезпечення якості й управління

якістю на державному (регіональному) та галузевому рівнях.

Важливе місце належить створенню та удосконаленню нормативних прав засад і

механізмів забезпечення підвищення якості. З огляду на це Держстандарт

України протягом 1994–1999 рр. послідовно здійснює розроблення та введення в

дію стандартів з питань якості, а саме: стандартів на терміни та визначення,

пряме впровадження як добровільних стандартів серії ISO 9000 та ISO 10000,

рекомендацій системи сертифікації УкрСЕПРО щодо побудови керівництва з якості

для органу з сертифікації систем якості під час його акредитації.

Стандарти ДСТУ ISO 9001, ДСТУ ISO 9002, ДСТУ ISO 9003 надають концептуальний

і системний підхід до сучасного та ринкового розуміння систем якості, перехід

від “виявлення” до “запобігання”.

Слід зазначити, що стандарти серії ISO 9000 та ISO 10000 планували як

універсальні, придатні для використання в будь-якій сфері економіки. Практика

засвідчує, що в деяких сферах діяльності потрібно уточнювати певні аспекти

управління якістю та забезпечення якості, що призводить до розроблення та

прийняття додаткових міжнародних документів.

Нещодавно в Україні створена Українська ліга споживачів і виробників

“Українська якість”, мета якої об’єднати на добровільних засадах інтереси

вітчизняних споживачів і виробників щодо захисту українського ринку від

небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян продукції.

В системі сертифікації УкрСЕПРО акредитовані 13 органів з сертифікації систем

якості. В державному реєстрі зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості,

існує інститут аудиту цього напрямку.

1.3.2. Радіоактивний та інший контроль у сфері стандартів

Радіоактивний та інший контроль у сфері стандартизації України здійснюється

відповідними органами (органами з сертифікації та випробувальними

лабораторіями) з дотриманням норм та правил українського законодавства.

Підтвердити дані можна у Торгово-промисловій палаті. Вимоги до таких норм

відповідають світовим.

1.4. Сертифікація в Україні: умови, принципи, відповідність світовим вимогам

Впрвадження міжнародних стандартів дозволяє виробникові не тільки підвищити

якість своїх товарів до рівня міжнародних вимог, але і забезпечує перебудову

виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю до рівня

розвинутих країн світу. А наявність сертифікату відповідності міжнародного

стандарту забезпечить доступ для українського виробника на міжнародний ринок.

Державна (національна) система сертифікації створена в Україні в ході

економічних реформ як новий, ринковий інструмент регулювання. Обов’язкову

сертифікацію продукції впроваджено в Україні в 1993 р. Ця сертифікація

проводиться на відповідність продукції вимогам, що забезпечують її

безпечність для життя, здоров’я і майна громадян, охорону навколишнього

природного середовища, сумісність і взаємозамінність продукції, вимогам

техніки безпеки і гігієни праці, а також метрологічним нормам, правилам,

вимогам і положенням, що забезпечують достовірність та єдність вимірювань.

Як інструмент захисту споживача від недоброякісних і небезпечних товарів, що

надходять на ринок України, сертифікація відіграє свою позитивну роль. На

теперішній час, коли обов’язковій сертифікації підлягає 34 види продукції

(послуг) (стосовно сільського господарства – двигуни тракторів і

сільськогосподарських машин, дорожні транспортні засоби, машини

сільськогосподарські для рослинництва, тваринництва, птахівництва і

кормовиробництва, харчова продукція та продовольча сировина), сертифікація є

достовірною формою підтвердження відповідності для продукції, що є

небезпечною для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного

середовища. Сертифікацію здійснюють 137 органів із сертифікації і 673

випробувальних лабораторії, акредитованих в системі УкрСЕПРО. Сертифікація в

законодавчо регульованій сфері, яка проводиться виключно в державній системі

сертифікації, була б набагато ефективнішою за умови скоординованої роботи

всіх органів виконавчої влади, які відповідають за стан внутрішнього ринку

України.

Сертифікація як нетарифний регулятор ринку є інструмунтом для реалізації

торгової політики. Тому Держстандарт вважає своїм обов’язком розвивати

систему сертифікації таким чином, щоб забезпечити рівноправність українських

підприємств у міжнародній торгівлі, усуненні непотрібних перешкод для доступу

української продукції на ринки інших країн.

Всього протягом 1998 р. українськими органами з сертифікації видано більше

17,5 тис. сертифікатів на промислову продукцію і майже 19 тис. на харчову, а

також більше шести тисяч свідоцтв про визнання сертифікатів на харчову

продукцію, виданих органами із сертифікації інших країн.

Держстандартом розробляються і впроваджуються правила сертифікації однорідних

видів продукції та послуг. Такі Правила, в першу чергу, мають охоплювати ті

види продукції, які підлягають обов’язковій сертифікації.

В Україні проводиться сертифікація продукції згідно з „Переліком продукції,

що підлягає обов’язковій сертифікації“. Сертифікація харчової продукції

проводиться згідно Наказу Держстандарту „Про затвердження Правил обов’язкової

сертифікації харчових продуктів“.

Як уже зазначалося, сертифікація проводиться в Системі сертифікації УкрСЕПРО

відповідно до вимог стандартів цієї Системи. Вимоги цих стандартів

обов’язкові для членів та учасників Системи, а також для підприємств та

організацій, що одержали доступ до неї.

Система призначена для обов’язкової та добровільної сертифікації продукції

(процесів, послуг).

У Системі здійснюються такі види діяльності:

· сертифікація продукції (процесів, послуг);

· сертифікація систем якості. Атестація виробництва;

· акредитація випробувальних лабораторій (центрів);

· акредитація органів з сертифікації продукції;

· акредитація органів з сертифікації систем якості;

· акредитація аудиторів за переліченими видами діяльності.

Ці документи розроблені на основі настанов міжнародних організацій із

стандартизації ISO/IEC2, ISO/IEC25, ISO/IEC40, ISO/IEC61, ISO/IEC62 та з

урахуванням рекомендацій Комітету ISO з оцінки відповідності CASCO і

рекомендацій європейських стандартів серії EN 45000. Вони відповідають

принципам СОТ (WTO), зокрема угоді про технічні бар’єри в торгівлі СОТ.

В ЄС не існує відомчих систем сертифікації. Органи державного управління для

оцінки окремих видів продукції використовують акредитовані за єдиними

правилами, визначеними стандартами EN 45000 органи з сертифікації, що

уповноважені урядами своїх країн за поданням відповідних органів влади.

Україна, яка зацікавлена у взаємному визнанні сертифікатів на відповідність

систем якості вимогам ISO серії 9000, активно брала участь в обговоренні

питань щодо процедури визнання сертифікатів відповідності цієї серії.

Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт пов’язує з

переходом до модульного принципу сертифікації, і в першу чергу після

створення необхідної законодавчої бази стосовно відповідальності виробника і

постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції широкого

використання декларації постачальника про відповідність вимогам нормативних

документів. Для цього підготовлений проект нормативного акту щодо

впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог

директиви ЄС 93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема

сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на етапі

виробництва.

Таким чином, реалізація державної політики у сфері технічного регулювання, в

тому числі удосконалення національної системи стандартизації, метрології та

сертифікації, можлива лише у тісному зв’язку і взаємодії з іншими розділами

державної економічної науково-технічної та промислової політики з урахуванням

стану народного господарства, поблем структурної перебудови національної

економіки та технологічної модернізації на шляху переходу до ринкової

економіки.

2. Можливість експорту української продукції

2.1.

Необхідні умови для експорту

Експорт продукції українського виробника регулюється Законом України “Про

зовнішньоекономічну діяльність”. Для здійснення зовнішньоторговельної

операції суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен здійснити

акредитацію у митних службах.

Для контролю за дотриманням порядку зовнішньоторговельних операцій з боку

митних органів введене обов’язкове декларування товарів та майна, що

пересікають митний кордон України. Воно носить обов’язковий характер і

здійснюється шляхом заповнення відправником або отримувачем вантажу

вантажевої митної декларації (ВМД), яка відбиває відомості, що є підставою

для нарахування на товар мита, а також статистичного обліку

зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Для митного оформлення сільськогосподарської та харчової продукції на експорт

необхідні: декларація (ВМД), рахунок-фактура, страхові документи, сертифікати

якості, відповідності, походження; якщо необхідно – ветеринарні та санітарні

(фітосанітарні) свідоцтва; контракт; документи, що підтверджують внесення

відповідних митних платежів; ідентифікаційний код підприємства; картка

акредитації підприємства в митних органах; висновки Торгово-промислової

палати щодо індикативних цін на окрему продукцію (велика рогата худоба, живі

барани та вівці, шкури ВРХ та овечі). Індикативні ціни на готову продукцію не

установлюються.

Ліцензуванню та квотуванню така продукція не підлягає.

Обліку (реєстрації), яка нагадує процедуру ліцензування, підлягають угоди,

предметом яких є деякі групи товарів, в тому числі окремі види продукції

сільського господарства).

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає

зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках не пізніше 90

календарних днів з дати митного оформлення продукції.

2.2. Можливість гарантій для закордонного споживача

З метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів Держстандарт та його

територіальні органи здійснюють державний нагляд за додержанням

підприємствами обов’язкових вимог стандартів, норм і правил, а також за

станом засобів вимірювань під час виробництва та випуску, зберігання,

транспортування, використання, експлуатації та утилізації продукції.

Об’єктами державного нагляду є:

· продукція виробничо-технічного призначення, товари народного

споживання, продукція тваринництва, рослинництва, продукти харчування, в т.

ч. продукція, що пройшла сертифікацію на відповідність стандартам, нормам і

правилам;

· продукція імпортна – на відповідність чинним в Україні нормативним

документам;

· продукція експортна – на відповідність нормативним документам або

окремим вимогам, обумовленим у договорі;

· атестовані виробництва – на відповідність установленим вимогам щодо

сертифікації продукції.

На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що

ввозиться в обіг на територію України, не існує – на відміну від більшості

розвинутих країн світу. Зокрема, в національне законодавство країн ЄС

імплементовано вимоги директиви ЄС 374/85 “Про відповідальність постачальника

за випуск і реалізацію дефектної продукції”. Для встановлення рівних умов

конкуренції між вітчизняним виробником і імпортером, створення

високоефективного механізму нагляду і контролю на споживчому ринку України,

надання можливості постачальнику застосовувати декларацію про відповідність

його продукції до вимог нормативних документів Держстандартом розроблено

Закони України “Про відповідність постачальника за випуск та реалізацію

неякісної та небезпечної продукції” та “Про порядок утилізації та вивезення

небезпечної продукції”.

Між Україною та ЄС укладена угода щодо вирішення споживчих проблем і

гармонізації законодавства з питань захисту споживачів відповідно до

законодавства ЄС.

Враховуючи міжнародні норми та резолюції XV Всесвітнього конгресу споживачів

(Чілі, 1997 р.). Україна має намір запровадити законодавчі важелі впливу, а

також державні та громадські програми. Суттєві зміни вносяться в Закон

України “Про захист прав споживачів”. Але цей закон поширює свою дію тільки

для захисту прав споживачів, що перебувають на території України.

Гарантіями ж для суб’єктів підприємницької діяльності, що імпортують в свою

країну українські товари, можуть виступати лише умови угоди, яку вони

укладають з українською стороною. В цій угоді закордонний партнер може

оговорювати вимоги до сертифікатів, передбачити що повинно бути обстежено, на

що при сертифікації звернути особливу увагу або які додаткові вимоги треба

виконати. Державних гарантій по захисту закордонного споживача поки що не

існує.

походження надає перевагу український споживач

Протягом трьох останніх років тенденції попиту українських споживачів на

продукцію суттєво змінилися. Якщо у 1997 р. мали підвищений попит харчові

продукти іноземного походження (65% споживачів), то зараз, наприклад, частка

вітчизняної харчової промисловості на внутрішньому ринку становить 95%.

На початку цього року журнал “Компаньон” провів інтерв’ювання кількох

десятків українських споживачів різного рівня доходів (від низького до

високого). Якщо проаналізувати відповіді респондентів, можна дійти висновку,

що 97% всіх опитаних надають перевагу продуктам харчування українського

походження і лише 3% купують в основному імпортну продукцію.

Але що стосується промислових та побутових товарів, то на протязі останніх

трьох років ситуація майже не змінилася. Як у 1997 р. споживачі віддавали,

так і зараз віддають перевагу імпортним товарам народного споживання.

На міжнародному ринку наша сільськогосподарська продукція має низьку

конкурентну спроможність в силу високої собівартості та внутрішньої

структури, що не відповідає міжнародним вимогам. Велка собівартість харчової

продукції також надає перешкоди щодо її виведення на світовий ринок.

3.2. Огляд дослідження українського ринку сільськогосподарської та харчової

продукції

На жаль, зміни у даних, що наводяться тепер в балансах підприємств, з одного

боку, спростили процедуру надання інформації для державних органів контролю

за діяльністю підприємств, а з другого – позбавили органи статистики надавати

можливість проведення досліджень щодо розвитку ринку.

Тепер дослідження з приводу національного ринку, наприклад,

сільськогосподарської та харчової продукції, проводяться в основному

товаровиробниками або галузевими установами суто для вирішення внутрішніх

проблем.

Але деякі результати досліджень були опубліковані. Загальної картини, що в

цьому напрямі зроблено, вони не дають, тільки дають можливість бути

впевненими, що дехто проводить маркетинг для пошуку ринків збуту і просування

своєї продукції.

Багато досліджень зробили рекламні компанії, але ці дані вони не оголошують.

З опублікованих в періодичній пресі статей можна дійти висновку, що

проводились наступні дослідження стосовно сільськогосподарської та харчової

промисловості.

Маркетинг ринку цукру. Аналіз темпів розвитку структури промислового

комплексу України у 1990–1997 рр. показує, що частка харчової промисловості

скоротилась з 22,6% в 1990 р. до 17,1% в 1997 р. Основною складовою частиною

зниження обсягів у харчовій промисловості стало, зокрема, падіння обсягів

виробництва цукру на 38,4%. Рентабельність харчової промисловості зменшилась

порівняно з 1992 р. в 2,5 раза (з 25,3% у 1992 р. до 9,9% у 1997 р.). У

1986–1990 рр. в Україні щороку заготовлювалось 42–48 млн т цукрових буряків, з

яких виробляли 5–5,2 млн т цукру. У 1991–1997 рр. посівні площі під цією

культурою скоротились на 12%, її врожайність – на 33%, обсяги заготівлі – на

29%. Середній рівень рентабельності вирощування цукрових буряків негативний, у

1998 р. він склав мінус 5,5%. Дослідження було проведено на початку 1999 р.

Київським Національним економічним університетом (Криворізька філія).

Маркетинг обсягів виробництва винограду в Україні. (Ялтинський Інститут

виноградарства та вина “Магарач”). Вивчали споживчий попит на вино, шампанське,

коньяк, щоб виявити потреби у винограді для виробництва винопродукції тощо.

Цією ж установою у 1997 р. були проведені дослідження Виробництво та

споживання алкогольних напоїв в Україні та Коньячне виробництво в

Україні.

Херсонський Аграрний університет в цьому 1999 р. провів дослідження Стан

аграрного виробництва в Херсонські області.

Протягом 1997–1998 рр. Харківський державний університет провів низку

досліджень: Вплив енергоресурсів на виробництво зерна: аналіз світових

тенденцій та проблем України, Вивчення купівельного попиту населення

(теорія проведення дослідження з наданням анкети), Формування ринку молока

та молокопродуктів, Споживчий ринок України. Всі вони носять

теоретичний характер.

Державним комітетом з питань розвитку підприємництва у 1998 р. було проведено

анкетування з приводу розвитку національного бізнесу.

Як бачимо, якщо і проводились глобальні дослідження, вони не висвічувались в

пресі, тобто дізнатись про них та їхні результати надзвичайно важко.

харчової продукції України

Внаслідок тривалої соціально-економічної кризи, яка набуває все більш

багатовимірного характеру, в суспільній свідомості укорінюється розуміння

нагальної необхідності вжиття енергійних заходів щодо відновлення

економічного зростання. Об’єктом зростання має виступити саме національний

товаровиробник, національне виробництво – як основа розвитку національного

капіталу, джерело доходів населення, державного бюджету, а загалом – як

основа національної злагоди та громадянської стабільності в суспільстві.

Проблеми формування сприятливого клімату для розвитку національного

товаровиробництва зараз стоять дуже гостро. Прогрес на теоретичному рівні вже

є, оскільки проболема від питання “про захист вітчизняного товаровиробника”

еволюціонувала до питання “формування сприятливого клімату для розвитку

товаровиробництва”.

Ключові проблеми, що зараз перешкоджають розвитку національного виробництва,

полягають в наступному: обмеженість платоспроможного попиту; проблема

лібералізації торгівлі без пригнічення національного виробника; фіскальний

тиск; відсутність структурної економічної інформації; невідповідність

більшості українських стандартів світовим вимогам.

Держстандарт протягом останніх років неодноразово звертався з пропозиціями до

Кабінету Міністрів України щодо необхідності розроблення і прийняття єдиної

позиції України. Результатом таких звернень стало доручення Президента

України щодо підготовки Указу Президента України і Концепції реформування

національних систем стандартизації, сертифікації і акредитації. Така

Концепція Держстандартом була підготовлена. В її основу були покладені

основні принципи Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, Європейської системи

стандартизації і оцінки відповідності, настанов міжнародних оргапнізацій ISO,

IEIC, а також багаторічний досвід роботи національної системи стандартизації

і сертифікації. Відповідність української системи технічного регулювання

основним принципам ГАТТ/СОТ була підтверджена експертами Світового Банку в

1996–1997 рр. Українська система стандартизації і сертифікації розглядалась

на ХІХ засіданні Генеральної Асамблеї ISO і знайшла підтримку. Концептуальні

засади поетапного розвитку національної системи стандартизації і сертифікації

також були схвалені експертами ЄС в рамках проекту “Стандартизація і

сертифікація в Україні” програми “TACIS”.

Законодавство розвинутих країн дозволяє виробляти продукцію, яка не

відповідає вимогам безпеки, за умови реалізації її в третіх країнах. Між тим,

досвід роботи органів з сертифікації доводить, що є випадки, коли продукція,

що має сертифікати, видані за межами України, не відповідає вимогам

стандартів, що діють в Україні і гармонізовані з міжнародними. Результати

сертифікації свідчать, що фактично бракується 10–15% імпортної продукції, яка

проходить сертифікацію, а відсоток імпортної харчової продукції ще вищий. Це

часто відбувається тому, що метою переговорів з боку більшості розвинутих

країн є забезпечення безперешкодного доступу їх виробників на ринок України

без жодних зустрічних зобов’язань. Вихід з цієї ситуації – лише у зближенні

національного технічного регулювання з міжнародними і європейськими вимогами.

Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт України

пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації і в першу чергу

після створення необхідної законодавчої бази про відповідальність виробника і

постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції, широкого

використання декларації постачальника про відповідність до вимог нормативних

документів. Для цього Держстандартом підготовлений проект нормативного акта

про впровадження модульного підходу до оцінки відповідності з урахуванням

вимог директиви ЄС №93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації,

зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на стадії

виробництва.

Інформація щодо вимог та стандартів є доступною. Тобто, при наявності запиту

на конкретну продукцію, можна отримати всі відомості стосовно вимог до неї як

вітчизняних, так і міжнародних, проаналізувати наскільки вони гармонізовані і

наскільки вигідним може бути виробництво та збут конкретного виду продукції.

Аналізуючи ситуацію, що склалася на ринках України, можна зробити висновок,

що просування сільськогосподарської та харчової продукції можливе, але за

певних умов.

У зв’язку із застарілими (в багатьох випадках) технологіями процесів

вирощування, переробки тощо сільськогосподарської і харчової продукції,

виробництво конкурентоспроможних товарів можливе при покращенні зазначених

технологій її виготовлення.

Для експорту сільськогосподарської продукції треба знати, які саме її види

підлягають реєстрації у відповідних органах, бо саме ця процедура подібна

ліцензуванню, отож це може чинити перешкоди при здійсненні

зовнішньоекономічної діяльності. Також всі вимоги до продукції треба ретельно

відображати в контрактах (угодах), тому що при оцінці відповідності центри з

сертифікації в Україні можуть спиратися не лише законодавчо на встановлені

норми, але і на умови угод. Це буде не зайвим ще й тому, що зможе виступати у

ролі гарантії для іноземного споживача щодо захисту від недоброякісної

продукції.

Вивчення попиту дозволяє сподіватись, що український споживач також хоче і

буде купувати якісну продукцію національного товаровиробника. Отже, ретельно

вивчивши умови режиму інвестування, можна шукати шляхи капіталовкладень у

вітчизняне сільськогосподарське і харчове виробництво.

Але не слід забувати при цьому, що не тільки усвідомлення та дотримання

українськими виробниками правил і вимог європейського ринку, але й

забезпечення цього актами правового і технічного законодавства,

гармонізованими з аналогічними європейськими документами, сприятиме виходу

української продукції на ринки не тільки внутрішні, а й Європи і світу.

Додатки

В Україні чинні такі нормативні документи:

1) Міждержавні стандарти, настановчі документи, рекомендації;

2) Державні стандарти України;

3) Республіканські стандарти колишньої УРСР, затверджені Держпланом

колишньої УРСР чи Міністерством економіки України до 1.08.1991 р.;

4) Настановчі документи Держстандарту України (КНД і Р);

5) Державні класифікатори;

6) Галузеві стандарти (ОСТ) і технічні умови (ТУ) колишнього СРСР,

затверджені до 1 січня 1992 р., термін чинності яких не закінчився, якщо

вимоги цих нормативних документів не суперечать чинному в Україні

законодавству;

7) Галузеві стандарти України (ОСТ колишнього СРСР, утримувачами

оригіналів яких є організації України, ГСТУ), зареєстровані УкрНДІССІ;

8) Технічні умови, зареєстровані територіальними органами Держстандарту

України – центрами стандартизації, метрології і сертифікації;

9) Нормативні документи Міністерств та відомств України.

Нормативні акти, які сприяють співробітництву України зі Світовою

організацією Торгівлі (СОТ), реалізації положень Угоди про партнерство і

співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підвищенню якості і

конкурентоспроможності української продукції, а також реалізації галузевих

програм впровадження в Україні стандартів, гармонізованих з міжнародними та

європейськими стандартами:

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію”

від 10 травня 1993 р. №46-93.

2. Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології

і сертифікації (затверджено Указом Президента України від 24 травня 1996 р.

№375/96).

3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо поетапного

впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних,

екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських

стандартів” від 19 березня 1997 р. №244.

4. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за

додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”

від 8 квітня 1993 р. №30-93.

5. Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб’єктами

відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і

надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів

(затверджено постановою Верховної Ради України від 25 січня 195 р. №26/95-

ВР).

6. Порядок та умови обов’язкового державного страхування посадових осіб

Державного комітету України по стандартизації метрології та сертифікації та

його територіальних органів (затверджені постановою Кабінету Міністрів

України від 12 лютого 1996 р. №196).

7. Витяг із Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст.27,

167, 169–171, 244).

8. Витяг із Закону України “Про захист прав споживачів” (ст. 23).

9. Порядок відрахування в дохід державного бюджету 10 відсотків вартості

продукції, виготовленої з тимчасовим відхиленням від вимог відповідних

стандартів щодо їх якості (затверджено Наказом Міністерства фінансів України

від 9 листопада 1993 р. №86).

10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про верифікацію (встановлення

достовірності – Т. О.) сертифікатів про походження товарів з України” від

30 червня 1996 р. №846.

11. Положення про проведення митними органами верифікації сертифікатів про

походження товарів з України (затверджено Наказом Державної митної служби

України від 1 квітня 1997 р. №143).

12. Порядок визначення продукції власного виробництва підприємств з

іноземними інвестиціями (затверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 5 вересня 1996 р. №1061).

13. Порядок митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають

обов’язковій сертифікації в Україні (затверджено постановою Кабінету

Міністрів України від 4 листопада 1997 р. №1211).

14. Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв

за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості

(затверджено Наказом Держстандарту України від 2 серпня 1996 р. № 329).

15. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про надання Торгово-

промисловій палаті та її регіональним філіям права засвідчувати походження

товарів і видавати сертифікати за міжнародними формами” від 14 лютого 1994 р.

№79-р.

16. Порядок ввезення на митну територію України продукції, що імпортується

та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації (затверджено Наказом

Державного митного комітету України і Державним комітетом України по

стандартизації, метрології та сертифікації від 10 травня 1994 р. №107/126 із

змінами).

17. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про програму укладення угод

про взаємне визнання сертифікатів відповідності з іншими країнами” від 8

листопада 1996 р. №703-р.

18. Положення про Національний автоматизований інформаційний фонд стандартів

(затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. №84).

19. Положення про Національний інформаційний центр із стандартизації та

сертифікації міжнародної інформаційної мережі ISONET (затверджено Наказом

Держстандарту України від 13 липня 1995 р. №245).

20. Положення про Національну раду з питань якості (затверджено Указом

Президента України від 2 вересня 1997 р. №242/97).

21. Наказ Держстандарту України “Про проведення обов’язкової сертифікації

продукції в Україні” від 30 червня 1993 р. №95.

22. Постанова Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення контролю якості

і безпеки харчових продуктів” від 9 листопада 1996 р. №1371.

23. Постанова Кабінету Міністрів України “Про подальше вдосконалення

контролю за якістю лікеро-горілчаних виробів та виноробної продукції, що

імпортується в Україну” від 30 червня 1996 р. №851.

24. Правила обов’язкової сертифікації тютюнових виробів (затверджено Наказом

Держстандарту України від 13 вересня 1996 р. №378).

25. Правила обов’язкової сертифікації алкогольних напоїв (затверджено

Наказом Держстандарту України від 13 вересня 1996 р. №379).

26. Правила обов’язкової сертифікації нафти та нафтопродуктів (затверджено

Наказом Держстандарту України від 16 січня 1997 р. №19).

27. Правила обов’язкової сертифікації дорожних і транспортних засобів, їх

складових та приладдя (затверджено Наказом Держстандарту України від 17 січня

1997 р. №23).

28. Правила обов’язкової сертифікації машин сільськогосподарських для

рослинництва, тваринництва, птахівництва і кормовиробництва (затверджено

Наказом Держстандарту України від 17 січня 1997 р. №24).

29. Правила обов’язкової сертифікації підіймальних споруд (затверджено

Наказом Держстандарту України від 24 січня 1997 р. №37).

30. Правила обов’язкової сертифікації кранової продукції (затверджено

Наказом Держстандарту України від 24 січня 1997 р. №37).

31. Правила обов’язкової сертифікації технічних засобів охоронної та

охоронно-пожежної сигналізації (затверджено Наказом Держстандарту України від

10 квітня 1997 р. №191).

32. Правила обов’язкової сертифікації будівельних матеріалів, виробів та

конструкцій (затверджено Наказом Держстандарту України від 11 квітня 1997 р.

№192).

33. Правила обов’язкової сертифікації засобів обчислювальної техніки

(затверджено Наказом Держстандарту України від 25 червня 1997 р. №366).

34. Правила обов’язкової сертифікації продукції протипожежного призначення

(затверджено Наказом Держстандарту України від 27 червня 1997 р. №374).

35. Правила обов’язкової сертифікації металообробного та деревообробного

обладнання (затверджено Наказом Держстандарту України від 7 квітня 1997 р.

№186).

36. Правила обов’язкової сертифікації послуг з ремонту та технічного

обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових (затверджено

Наказом Держстандарту України від 28 серпня 1997 р. №520).

37. Правила обов’язкової сертифікації електропобутового та аналогічного

обладнання і комплектувальних виробів (затверджено Наказом Держстандарту

України від 12 вересня 1997 р. №567).

38. ДСТУ 3413-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення

сертифікації продукції.

39. ДСТУ 3417-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання

результатів сертифікації продукції, що імпортується.

40. ДСТУ 2925-94 Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни та визначення

41. ДСТУ 2926-94 Системи якості. Комплекси керування якістю системні

технологічні. Основні положення

42. ДСТУ 3230-95 Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та

визначення

43. ДСТУ 3514-97 Статистичні методи контролю та регулювання. Терміни та

визначення

44. ДСТУ ISO 9000-1-95 Стандарти з управління якістю та щабезпечення якості.

Частина 1. Настанови щодо вибору та застосування

45. ДСТУ ISO 9000-2-96 Стандарти з управління якістю та щабезпечення якості.

Частина 2. Настанови щодо застосування ДСТУ ISO 9001-95, ДСТУ ISO 9002-95,

ДСТУ ISO 9003-95

46. ДСТУ ISO 9000-3-98 Стандарти з управління якістю та щабезпечення якості.

Частина 3. Настанови щодо застосування ДСТУ ISO 9001-95 під час розроблення,

постачання та супроводження програмного забезпечення

47. ДСТУ ISO 9000-4-98 Стандарти з управління якістю та щабезпечення якості.

Частина 4. Настанови щодо управління програмою надійності

48. ДСТУ ISO 9001-95 Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі

проектування, розроблення виробництва, монтажу та обслуговування

49. ДСТУ ISO 9002-95 Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі

виробництва, монтажу і обслуговування

50. ДСТУ ISO 9003-95 Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі

контролю готової продукції та її випробувань

51. ДСТУ ISO 9004-1-95 Управління якістю та елементи системи якості. Частина

1. Настанови

52. ДСТУ ISO 9004-2-96 Управління якістю та елементи системи якості. Частина

2. Настанови щодо послуг

53. ДСТУ ISO 9004-3-98 Управління якістю та елементи системи якості. Частина

3. Настанови щодо перероблювальних матеріалів

54. ДСТУ ISO 9004-4-98 Управління якістю та елементи системи якості. Частина

4. Настанови щодо поліпшення якості

55. ДСТУ ISO 10011-1-97 Настанови щодо перевірки систем якості. Частина 1.

Перевірка

56. ДСТУ ISO 10011-2-97 Настанови щодо перевірки систем якості. Частина 2.

Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з систем якості

57. ДСТУ ISO 10011-3-97 Настанови щодо перевірки систем якості. Частина 3.

Управління програмами перевірок