Аудиторский контроль
АУДИТОРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ
Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського
контролю
За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний
фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю
господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах,
розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі,
а в подальшому — на папері. Так, при І і II
династіях у Стародавньому Єгипті (3400—2980 рр. до н. е.) через кожних два
роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV
династії періодична інвентаризація була замінена поточною (перманентною).
Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів
харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами —
один відмічав на папірусі кількість цінностей, які передбачалися до
відпуску; другий — проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій —
порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилення. Уже
на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як
незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських
процесів.
При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кошториси витрат та
контролювати їх додержання господарюючими суб'єктами, що підтверджується
документами (2500— 2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній аудит
здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах.
Керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і
контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спеціальною комісією.
У Вавшюпії керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися
згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював
витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися
звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори
вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси її визначали угари, що
контролювали за нормами.
Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони
Хаммураби (2200—2150 рр. до н. е.) передбачали: купцям — ведення
самостійного обліку; храмам — державне рахівництво; передавання грошей без
розписки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було
підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб'єктів господарювання
для повноти і своєчасності сплати податків.
В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся
вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових
відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш — запиши. На
Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти,
поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не
складе звіт і цей звіт не отримає санкції контрольних органів. Спеціальною
інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед алтарем
встановлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем
відмикали замок і підраховували пожертвування.
У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика
постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату.
Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ
господарювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вухами царя".
У Стародавній Греції особлива увага приділялася контролю збереження
власності, зокрема майна (інвентаря). Крадіжку греки розглядали як
матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, за яких державі була вигідна
нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важливо, щоб у
розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною
відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику
заставу або представити впливових поручителів. Нестача цінностей
покривалася із закладу або майна матеріально відповідальної особи або його
поручителів, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то
відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше
розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей
у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того,
ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної
особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його
достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли
власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну
перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.
В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило
складання звітів про доходи і видатки держави та їх контроль. Фінансовий
облік і контролі. були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій
яких входили облік і контроль усіх державних доходів і видатків, проведення
інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.
Гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид доходів був окремий
глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було
брати гроші тільки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси
знаходився у чиновника, а від приміщення, де зберігалася документація, — у
іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними
заборонялось. Як бачимо, це елементи обособлення і незалежності аудитора-
контролера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарському
контролі.
Характерним є контроль за сплатою податків. Документи з сплати податків
розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники, що збирали податки,
отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише
несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійного (позиційного)
запису, який застосовувався в обліку і контролі.
Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися,
причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами
паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до
аудиторського контролю, запровадженого у податкових органах України. В
Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено
законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на
мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах
храмів, вздовж шляхів.
Істотно, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і
контролю. Так, Арістотель у "Політеці" чітко розмежував облікові і
контрольні функції, причому розглядав ревізію як частину контролю. Це був
новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від
нього. Як бачимо, незалежність аудиту сягає глибокої давнини.
У Стародавньому Римі метою обліку був в основному контроль господарської
діяльності, сплати податків. Було створено складний апарат ревізорів і
контролерів, і все ж факти шахрайства, ухилення від сплати податків були не
поодинокі. Облік мав запобігати збиткам, які виникали внаслідок шахрайства
або невміння вести господарство.
У Китаї у VII ст. до н. е. було запроваджено посаду головного аудитора,
основним обов'язком якого було визнача-
ти чесність урядових чиновників, що розпоряджалися державними коштами,
майном. З часом форми державних аудиторських органів змінювалися від однієї
династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному
(незалежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів
господарювання, розподілі державних і громадських коштів тощо.
У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин
удосконалюються облік і контроль господарської діяльності, з'являються
спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює
аудит. Так, у одному із трактатів домініканського чернеця Вальтера Хенлі
визначено:
піддавати ретельній перевірці звіти;
щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних
залишків цінностей;
обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;
підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, оскільки є випадки
навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.
В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася
до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на
звітну дату.
Розвиток господарської діяльності потребував і нових форм контролю за
якістю обліку та достовірністю звітності. У відповідь на це в Англії
з'явився інститут контролерів (аудиторів). Поява такої посади пов'язана з
потребою гарантувати достовірність звітності.
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 березня 1324 р. Едуард
II призначив трьох державних аудиторів. В указі про призначення
зазначалося, що аудитори зобов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі
рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Бер-
кенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків.
Є немало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього
середньовіччя в усіх країнах Європи.
Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тісно пов'язаний із
бухгалтерським обліком. Тому доцільно зробити екскурс у розвиток подвійної
бухгалтерії, яка заро-
дилася між 1250—1350 рр. одночасно в кількох містах Італії. Найбільший
внесок у зародження італійської подвійної бухгалтерії вніс францісканський
чернець-математик Лука Па-чолі (1445—1515), який узагальнив її принципи у
Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 р. Трактат був
перекладений на багато мов світу і став початком наукового узагальнення
методології подвійної бухгалтерії.
Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за
збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям
збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто
контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління
господарськими процесами, а звідси об'єктами контролю стають сировина та її
витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників,
використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб
економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією
бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і
завершальний. З розвитком економічних відносин у суспільстві,
удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на
внутрішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію
управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників
капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією
на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.
Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про британські компанії,
прийнятий у 1862 р. У ньому запропоновано в обов'язковому порядку
перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік.
Це зумовлено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного
товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан
підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний
період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо
нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і
кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недовіра акціонерів і
кредиторів, з одного боку, і податкових органів — з другого, до
достовірності бухгалтерських балансів і звітів про доходи сприяла появі
бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність
акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її
достовірність. При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах
акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт
затверджувався або не затверджувався і давалася оцінка діяльності правління
товариства.
Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантом того, що
підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на
дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть
вирішувати питання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.
Аудиторська служба швидкого розвитку набула у країнах з ринковою
економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту
в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.
Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом
британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-
Йорк був ухвалений закон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер
практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадський
інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.
Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені:
у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880
р.); США — Інститут дипломованих бухгалтерів (1887 р.); ФРН — Інститут
аудиторів (1932 р.) і Палата аудиторів; Франції — Палата експертів-
бухгалтерів і повірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.
У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового
контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації
аудиту, можна виявити певну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є
нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності певних
суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів
на право зайняття аудиторською діяльністю.
Розвиток аудиторської справи сприяв створенню великих транснаціональних,
аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у
багатьох країнах ("Артур Андерсен", "Делойт енд Туш" та ін.).
Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Російській Федерації,
Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру
формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу.
Аудиторська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством
та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у
країнах СНД є те, що створено Координаційний центр з аудиту за участю
певних структур 00Н, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації
бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Координаційний центр
сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для
підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для
підготовки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгалтерського
обліку і аудиту".
Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США —
громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах — ревізорами
або присяжними бухгалтерами; ФРН — контролерами господарства, контролерами
книг; країнах СНД — аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи
на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одну функцію:
провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм
на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність
господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою
запобігання зловживанням і помилкам у сплаті податків до державного і
місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають
об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають
консультативні послуги з питань маркетингу, менеджменту, бухгалтерського
обліку, звітності тощо.
Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансово-господарського
контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних
суспільно-економічних формаціях та потребою його раціонального
використання.
Зміст і функції аудиторського контролю
Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств при ринкових
відносинах і різних формах власності наповнюється іншим змістом. Виникла
нова форма фінансово-господарського контролю — аудиторський контроль. Це
незалежний контроль, який здійснюють аудиторські організації (фірми) за
договорами з підприємствами і підприємцями. Виконують його аудитори (від
лат. аиаііог — слухач-учень, якого призначив вчитель для вислуховування
уроків інших учнів, перевіряючий).
Державна податкова адміністрація та її органи на місцях мають право
вимагати від підприємств і підприємців при поданні річних звітів про
фінансово-господарську діяльність представляти висновки (акти) про
перевірку аудиторами (аудиторськими організаціями) достовірності
бухгалтерського обліку і звітності. Аудиторські висновки відповідно до
законодавства України мають право вимагати від підприємств і підприємців
установи Національного банку України при наданні кредитів, використанні
державного фінансування в їх діяльності. Цим же правом користуються
комерційні банки, органи державної статистики з питань їх компетенції.
Аудит у сучасному розумінні існує багато років. Зародився він тоді, коли
вперше виникло розмежування інтересів між особами, які безпосередньо
займаються управлінням підприємством (менеджерами) і вкладниками коштів у
його діяльність (власниками). Разом з тим почали зароджуватися акціонерні
товариства, і аудитор зайняв центральне місце громадського контролера
зовнішньої звітності правління компанії, обстоюючи інтереси сторін
(передусім акціонерів), заінтересованих у об'єктивних бухгалтерських
показниках. Таким чином формується в основному зміст сучасного аудиту, який
набув широкого застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою.
Аудит у країнах із розвиненою ринковою економікою пройшов у своєму
розвитку певний еволюційний шлях.
Спочатку аудит був лише знаряддям перевірки і підтвердження достовірності
бухгалтерських документів і звітів, потім він стає системно-орієнтованим на
активізацію економічної діяльності. При цьому з метою запобігання помилкам
основні зусилля було спрямовано на підвищення ефективності системи
управління підприємством і передусім системи його внутрішнього контролю, що
позитивно вплинуло на точність обліку і достовірність звітних даних. Таким
чином, системний підхід зумовив нові якості аудиту, його консультативну
діяльність. За умови системного підходу здійснюється формалізація
аудиторських процедур, що дає змогу оптимізувати проведення перевірок,
починаючи з підготовчої стадії і закінчуючи складанням аудиторського
висновку. Третій етап розвитку аудиту — це його орієнтація на запобігання
можливому ризику під час проведення перевірок або консультацій, уникнення
ризику. Особливе значення ризику аудитора пояснюється не лише можливістю
втрати репутації аудитором або аудиторською фірмою і втрати клієнта, а й
великими штрафами, коли через непорядність і неправильний висновок аудитора
замовнику-клієнту завдано матеріального збитку.
Заявляючи про помилки та інші виявлені порушення, аудитор повинен
додержувати конфіденційності, оскільки порушення його може завдати збитків
замовнику. Аудитор може частину роботи не виконувати, якщо він довіряє
системі внутрішнього контролю, що діє на підприємстві. Наприклад, він може
використати дані інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей, проведених
ревізорами підприємства-замовника, якщо упевнений, що перевірки проведені
правильно. Крім того, аудитор виявляє довіру висновкам інших аудиторів, які
перевіряли організації і дочірні філії компанії, при аудиті зведеного
(консолідованого) фінансового звіту материнського підприємства.
Аудиторська перевірка провадиться з використанням аудиторських стандартів
(норм аудиту), розроблених практикою у країнах із розвиненою вільною
економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи виконання
аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, в яких
проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають пояснення і норми
аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських процедур, застосування
їх до окремих об'єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів.
В аудиторській практиці виділилися два основних напрями діяльності:
приватний аудит і аудит за законом. Під терміном "приватний аудит"
розуміють аудит, який здійснюється за замовленням заінтересованої сторони
(партнерів по компанії), приватне за домовленістю, незалежно від того, чи
передбачена така перевірка законом. Аудит за законом (обов'язковий) є
необхідною мірою захисту інтересів засновників (акціонерів, учасників
капіталу) і держави від навмисного викривлення у звітності показників
підприємницької діяльності. Кожна компанія з обмеженою відповідальністю
за законом зобов'язана щороку запрошувати кваліфікованого аудитора для
перевірки своїх бухгалтерських рахунків. Характер і масштаби приватного
аудиту залежать в основному від заінтересованості клієнта. Масштаби аудиту
за законом чітко визначені і змінювати їх ні директори, ні акціонери, ні
навіть самі аудитори компанії-клієнта не мають права.
Аудит є моральним стимулом для чесної роботи службовців фірми. Розуміння
того, що всі записи і звіти будуть проаналізовані незаінтересованими
особами, змушує службовців акуратно і чітко вести облік і складати
звітність про господарську діяльність підприємств і підприємців.
Провадять аудит здебільшого після завершення звітного періоду і
відображення діяльності підприємця у бухгалтерському обліку і звітності. На
практиці таке чітке розмежування аудиторської і бухгалтерської роботи не
завжди можливе, особливо при приватному аудиті в невеликих компаніях. Малі
фірми часто не завантажують себе веденням бухгалтерських книг і складанням
звітів, покладають це на аудиторів. Слід зазначити, що в таких ситуаціях
підготовка або складання бухгалтерських звітів не є складовою аудиту.
Скоріше навпаки, для об'єктивної перевірки цьому аудитору не слід
виконувати контрольні функції.
Зміст аудиторського контролю як однієї з форм фінансово-господарського
контролю складається з експертної оцінки фінансово-господарської діяльності
підприємства за даними бухгалтерського обліку, балансу і звітності, а також
аудиторських послуг з питань обліку, звітності, внутрішнього аудиту.
Поширена думка про те, що аудит необхідний лише для великих підприємств
із складною структурою або компаній, в яких акціонери потребують захисту
своїх інтересів. Проте дуже часто проведення аудиторської перевірки має
переваги навіть у тих випадках, коли з погляду закону вона не обов'язкова.
Відомо, що власник неохоче сприймає контроль його фінансово-господарської
діяльності, але в проведенні аудиту він заінтересований, оскільки це
забезпечує можливості для правильного розподілу прибутків між державою і
підприємством у формі податків, що підлягають сплаті у бюджет;
обгрунтований розподіл прибутку за акціями і позиками у вигляді дивідендів
та інших форм між членами колективу підприємства, інвесторами тощо;
залучення капіталу нового партнера у діяльність підприємства і забезпечення
його частки прибутку; зміни умов партнерства та відображення їх у
бухгалтерському обліку (вартість основних засобів, переоцінка їх). Така
переоцінка прямо впливає на частку власності кожного з партнерів, тому їм
доцільно провести аудиторську перевірку бухгалтерських рахунків після цих
змін. Крім того, одержання кредитів банків в умовах ринкових відносин
грунтується на висновках аудитора, який перевірив бухгалтерські рахунки
підприємства. Аудиторської перевірки потребує і вирішення спорів, які
розглядаються в арбітражних і народних судах, між підприємствами, банками,
податковими органами та іншими суб'єктами права.
Отже, в сучасних умовах розвитку ринкових відносин функцією незалежного
аудиторського контролю є сприяння встановленню економічних зв'язків між
виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.
Ринкові відносини, конкурентність у господарюванні у високорозвинених
країнах зумовили виникнення внутрішнього аудиту, організованого власниками
внутрішньоакціонер-них товариств, концернів, корпорацій. Після досягнення
високого рівня якості товарів і послуг у компаніях відбувається постійна
боротьба не лише за просування їх до споживача, а й за подальше нарощування
товарної маси для задоволення попиту покупців. У конкурентній боротьбі
важливим засобом є внутрішній аудит, який допомагає утриматися на ринку. На
підприємствах створюються відділи, що відповідають за формування,
координацію і виконання планів внутрішнього аудиту. Його здійснюють
співробітники спеціального відділу і суміжних з ним служб (бізнесу,
маркетингу).
Якість товарів, робіт і послуг установлює не аудит, а стандарти і попит на
них клієнтів. Тому першочерговим завданням внутрішнього аудиту є визначення
клієнта, якому потрібні послуги аудиту. Такими клієнтами можуть бути ради
директорів компанії, головний інженер (технолог), головний бухгалтер та ін.
Клієнт, обираючи внутрішній аудит, має бути впевнений, що він вирішує
важливі для нього питання найбільш ефективним способом, а результати
корисні для корпорації.
Внутрішній аудит вирішує для клієнта такі завдання:
вивчає систему контролю за активами; перевіряє відповідність діючого
контролю політиці компанії; аналізує ситуації ризику і запобігання від
банкрутства; використовує ноу-хау для збільшення прибутку і ефективності
нової технології та вживає інших заходів, що сприяють розвитку компанії у
фінансовому бізнесі. Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії
виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її
проходження і після завершення, дає експертну науково обгрунтовану оцінку
господарським операціям і процесам, але він не підміняє
внутрішньогосподарського контролю. За завданням власника функціями контролю
є збереження цінностей, виявлення конкретних винуватців випуску бракованої
продукції чере:і порушення технології виробництва та інші негативні явища,
що є першопричиною збитків.
У світовій практиці бізнесу аудиторський контроль грунтується на взаємній
заінтересованості підприємств (фірм) з боку власників (акціонерів), держави
в особі податкової служби аудиту в реалізації своїх послуг. У своїй
діяльності аудиторська організація (фірма) керується законодавством і
власними госпрозрахунковими відносинами. В умовах конкуренції в
аудиторському бізнесі це економічно сприяє якісному проведенню контрольних
перевірок. У свою чергу, підприємство має можливість вибору кваліфікованого
незалежного від будь-якого відомства контролера-ревізора (аудитора), а
держава — забезпечити контроль за достовірністю фінансової звітності і як
наслідок — правильністю оподаткування, не витрачаючи на це коштів
державного бюджету.
Аудиторська форма контролю передусім поширюється на міжгалузеві концерни,
асоціації, об'єднання, акціонерні, орендні, спільні, а також інші
підприємства, які не входять до підпорядкування міністерств і відомств,
комерційні банки, кооперативи і громадські організації.
Отже, аудит фінансово-господарської діяльності у сфері виробництва, обігу і
споживання суспільне необхідною продукту в умовах ринку сприяє задоволенню
попиту покупиш активним впливом на збільшення випуску конкурентоспроможних
товарів на ринку, зростанню прибутку підприємств і через систему податків
збільшенню відрахувань до державного бюджету.
Класифікація організаційних форм аудиторського контролю
Аудиторський контроль — аудит — залежно від завдань замовника виконує
функції запобіжного, перманентного (оперативного), ретроспективного
(післяопераційного) і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю. Аудит має єдиний предмет і метод з іншими видами контролю, тому
використовує ті самі джерела інформації, методичні прийоми і контрольно-
ревізійні процедури, які застосовуються у контрольно-ревізійному процесі.
При цьому висновки аудиту на поставлені запитання обґрунтовуються всіма
видами доказів, які мають підтвердження достовірними документальними даними
бухгалтерського обліку. Разом з тим аудит відрізняється від інших форм
фінансово-господарського контролю передусім організаційними принципами і
класифікаційними ознаками.
Класифікацію аудиторського контролю фінансово-господарської діяльності
подано на рис. 1
За організаційними ознаками аудит поділяють на регламентований, договірний,
внутрішній (відомчий) і державний.
Регламентований — проведення його регламентується законодавством і
нормативними актами, де визначено категорії підприємців, які підлягають
обов'язковому аудиту, наприклад, за даними річного звіту про фінансово-
господарську діяльність перед поданням його до податкової адміністрації при
одержанні банківського кредиту — обов'язкове представлення позичальником
висновку аудитора.
[pic]
Перед емісією цінних паперів емітент зобов'язаний згідно з правилами
Національного банку України подати висновок аудитора про його фінансовий
стан. Зокрема, за даними бухгалтерського обліку, балансу і звітності
суб'єкта підприємницької діяльності у висновку аудитора повинні знайти
відображення такі показники: загальний розмір прибутку та джерела його
формування; сума сплачених податків; прибуток, який підлягає розподіленню
між акціонерами; розмір капіталізованого прибутку (з розбиванням за
фондами); сума прибутку, що відраховується до резервного фонду; інші
напрями використання прибутку (підлягають розшифруванню).
Договірний — об'єкт аудиту, обсяг робіт та період і строки їх виконання
обумовлюються угодою між суб'єктами підприємницької діяльності і
аудиторською організацією.
Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб управління
маркетингом, визначення платоспроможності та запобігання банкрутству.
Запроваджується він як на підприємствах, так і в середині компаній,
концернів та ін.
Державний — аудиторські підрозділи державних податкових адміністрацій, які
безпосередньо у платників податків юридичних і фізичних осіб перевіряють
стан обліку господарських операцій та відображення їх у фінансовій
звітності, повноту і своєчасність нарахування та сплати податків до
державного і муніципального бюджетів, фінансових фондів тощо.
За процесуальними ознаками, тобто участю в процесі проведення аудиту різних
фахівців і аудиторських організацій, аудит поділяють на одно-,
багатопредметний (комплексний), комісійний.
Однопредметний — досліджуються питання одного виду (предмета) аудиту —
платоспроможності, емісії цінних паперів та ін.
Багатопредметний — комплексний аудит стратегії управління маркетингом,
виконання народногосподарських програм, тому в них беруть участь фахівці
різних спеціальностей, а також різних аудиторських організацій. Комплексний
аудит може здійснюватися локально, коли кожний аудитор
досліджує питання, що стосуються його компетенції (предмета). Свої висновки
вони передають замовнику для узагальнення і комплексної оцінки залежно від
його потреб.
Комісійний аудит провадиться кількома фахівцями різних спеціальностей, але
однієї аудиторської організації, тому узагальнення роблять в одному
висновку, який підписують усі аудитори, що брали у ньому участь. Цей аудит
здійснюється, як правило, аудиторськими фірмами, що призначають одного з
аудиторів керівником. Обов'язком його є синтезування результатів
дослідження різних аудиторів, що брали участь у комісійному аудиті.
Керівник аудиторської групи повинен мати найбільші пізнання в галузі
методології фінансово-господарського контролю, методики економічних
досліджень, уміти синтезувати висновки інших аудиторів (економістів,
соціологів, технологів), які стосуються однієї програми дослідження, тобто
класифікувати аудиторську ідентифікацію їх.
Викладена класифікація за процесуальними ознаками передбачена нормами
процесуального права, що стосуються економічних експертиз, тому їх можна
застосовувати в теорії і практиці аудиту.
За змістом і функціями в управлінні фінансово-господарською діяльністю
аудит поділяють на запобіжний, перманентний, ретроспективний
(післяопераційний) і стратегічний.
Запобіжний — це аудит, який має запобігати різного роду конфліктним
ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто на
стадії підготовки технології виробництва, до проведення маркетингових
операцій тощо, Провадиться він здебільшого внутрішнім аудитом, який діє у
структурі підприємства як спеціальний підрозділ або цими функціями наділено
контрольно-ревізійний підрозділ.
Перманентний — це аудит, який проводиться безперервно у процесі фінансово-
господарської діяльності підприємства. Метою його є забезпечення менеджерів
інформацією про відхилення виробничих процесів від заданих параметрів,
фінансову стабільність у маркетинговій діяльності, конкурентоспроможність
виготовлюваної продукції, робіт та послуг на внутрішньому і зарубіжному
ринках. Перманентний аудит здійснюється внутрішнім аудиторським підрозділом
підприємства або зовнішнім аудитом на договірних засадах.
Ретроспективний — це аудит, який здійснюється після виконання господарських
операцій здебільшого за минулий рік. Проводиться він зовнішніми
аудиторськими організаціями.
Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за договорами із замовниками,
підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів замовник
надсилає аудиторській фірмі замовлення, в якому визначає конкретні питання
для вирішення аудитом. Питання ці стосуються перевірки стану фінансово-
господарської діяльності за даними бухгалтерського обліку, балансу і
звітності. При цьому аудит визначає відповідність такої діяльності
законодавству, а також достовірність її відображення в системі
бухгалтерського обліку і звітності. На договірних засадах аудиторська фірма
надає підприємству-замовнику різні аудиторські послуги щодо удосконалення
бухгалтерського обліку і контролю фінансово-господарської діяльності,
консультації і рекомендації з питань бізнесу.
Аудит на сучасному етапі його розвитку поділяють на добровільний і
обов'язковий для підприємств, річні звіти яких за чинним законодавством
підлягають обов'язковому аудиту. Перелік підприємств, що підлягають
обов'язковій аудиторській перевірці, визначають згідно із законодавством
України органи державного управління за дорученням уряду залежно від певних
економічних критеріїв — виду власності і форми діяльності підприємства,
підприємця, розміру виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг),
чисельності працюючих тощо.
При обов'язковому аудиті суб'єкту господарської діяльності надається право
самостійного вибору аудиторської фірми. Разом з тим до виконання аудиту не
можна залучати осіб, які є родичами керівника підприємства, діяльність
якого перевіряють.
Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через аудиторські фірми залежить
від якості аудиторських перевірок і відповідальності аудиторів за
кваліфіковане і сумлінне виконання своїх договірних зобов'язань перед
клієнтом.
За результатами перевірки при зовнішньому аудиті аудитор складає висновок,
в якому дає оцінку стану обліку, внутрішньогосподарського контролю і
достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам його
діяльності. Ретроспективний аудит провадиться за участю керівника
підприємства, відповідального за його діяльність, і головного бухгалтера,
на якого покладено відповідальність за відображення цієї діяльності в
системі бухгалтерського обліку і звітності. На підставі акта аудиторської
перевірки аудитор складає висновок, у якому зазначає достовірність річного
бухгалтерського звіту і відповідність його нормативним актам. На підставі
аудиторського висновку власник приймає рішення про затвердження річного
звіту підприємства. В разі негативного висновку аудитора підтвердити
достовірність річного звіту підприємство зобов'язане усунути вказані
недоліки і подати виправлений звіт на повторну аудиторську перевірку.
Стратегічний — це аудит, який вирішує питання стратегії розвитку фірми,
компанії на перспективу. Передусім це стосується маркетингової діяльності.
Маркетинг — це динамічна система прогнозного бізнесу, тому компанії
періодично здійснюють так звану ревізію маркетингу.
Ревізія маркетингу — це комплексне, системне, неупе-реджене і регулярне
аудиторське дослідження маркетингового середовища фірми, її завдань,
стратегії і оперативної діяльності з метою виявлення проблем, які
виникають, а також можливостей, що відкриваються, розробки рекомендацій
відносно плану дій щодо удосконалення маркетингової діяльності фірми.
Аудитор, який провадить ревізію маркетингу, повинен ознайомитися з
поточними і перспективними планами фінансово-господарської діяльності
фірми, бухгалтерськими балансами і звітами за ряд років. На основі зібраної
інформації він складає план ревізії маркетингу, який дає змогу розробити
рекомендації щодо стратегічного розвитку фірми.
План ревізії маркетингу включає такі частини: маркетингове середовище
(демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурні
фактори); мікросередовище (ринки, клієнтура, конкуренти, постачальники);
стратегію маркетингу (програма діяльності фірми, ефективність менеджменту);
результативність маркетингу (маркетинговий контроль, аналіз прибутковості,
товари, ціни, реклама, стимулювання збуту, пропаганда). Такий план дає
змогу аудитору провести дослідження планування фірми, виявити рин-
кові можливості у сферах, де фірма матиме явні конкурентні переваги.
Резерви можна виявити, інтенсивно збільшуючи масштаби товарно-ринкової
діяльності (більш глибоке проникнення на ринок, розширення меж свого ринку,
удосконалення якості товару). На практиці фірми застосовують три типи
маркетингового контролю своєї діяльності: виконання річних планів,
прибутковості і стратегічний контроль.
Іншими словами, стратегічний аудит — це перевірка опти-мальності
стратегії і програми розвитку фірми відповідно до прогнозного
маркетингового середовища та розробки рекомендацій щодо удосконалення їх.
Отже, всі види аудиту взаємопов'язані в єдиній системі фінансово-
господарського контролю, спрямовані на вдосконалення підприємницької
діяльності незалежно від форм власності і господарювання в умовах ринкових
відносин.
Організація аудиторської діяльності
Аудит відносять до інтелектуальної діяльності, яка передбачає дослідження
фінансово-господарської діяльності з метою поліпшення її та підвищення
прибутковості відповідно до замовлень, виданих за угодами між аудиторськими
організаціями і суб'єктами підприємницької діяльності.
Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України (або інший
уповноважений на це орган), яка згідно і;і законодавством є неурядовим
органом. Метою діяльності Аудиторської палати є створення системи
незалежного фінансово-господарського контролю у формі аудиту, який дас
об'єктивну оцінку фінансового стану підприємств і підприємців, сприяє
раціональному господарюванню та своєчасно запобігає банкрутству власника,
забезпечує достовірний контроль за доходами і видатками власників та
одночасно оберігає інтереси держави. Палата видає ліцензії аудиторським
фірмам і окремим аудиторам на право здійснення аудиторської діяльності;
веде реєстр аудиторів України, яким видане:
кваліфікаційний сертифікат на проведення аудиту.
Через аудиторські, фірми палата впливає на фінансово-господарський
контроль діяльності підприємств і підприємців, банків, громадських і
приватних утворень та інших видів підприємницької діяльності всіх форм
власності; надає їм аудиторські послуги з питань методології
бухгалтерського обліку і звітності, внутрішнього аудиту і ревізії, судово-
бухгалтерської експертизи та інші за договорами із замовниками на платній
основі. Палата надає методичну допомогу аудиторським організаціям (фірмам),
які безпосередньо виконують аудиторські роботи щодо відповідності поданих
звітів про фінансово-господарську діяльність чинному законодавству та
нормативним актам органів державного і господарського управління,
визначають дійсний фінансовий стан замовників, використання власних і
залучених коштів, платоспроможність, правильність нарахування і
своєчасності сплати податків та розподілення прибутків між учасниками
підприємницької діяльності (дивідендів, відсотків по депозиту і позиках
тощо).
Діяльність Аудиторської палати грунтується на принципах демократії і
самоуправління, колегіальності і гласності за умови одночасного збереження
комерційної таємниці, виборності органів управління засновниками, власної
ініціативи, персональної відповідальності аудиторів.
Основними завданнями діяльності Аудиторської палати є організація і
координація незалежної аудиторської діяльності, сприяння її розвитку,
удосконалення та методологічна уніфікація аудиту в Україні; надання
практичної допомоги у забезпеченні професійної захищеності аудиторів при
виконанні покладених на них функцій, постійних зв'язків із трудовими
колективами, засобами масової інформації, державними органами управління,
правоохоронними і громадськими організаціями.
Через систему аудиту Аудиторська палата може узагальнювати невикористані
резерви поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємств і
підприємців та вживати заходи щодо використання їх, а у разі потреби подає
до державних органів управління пропозиції щодо використання резервів у
народному господарстві.
Аудиторська палата розробляє нормативи і методичні рекомендації на
проведення аудиту, атестує і видає кваліфікаційні сертифікати на право
здійснення аудиторської діяльності, провадить роботу з підготовки і
підвищення кваліфікації аудиторів, здійснює облік аудиторських фірм і
аудиторів, контролює їхню діяльність, вивчає ринок аудиторських послуг для
задоволення його попиту, розглядає розбіжності між аудиторами та
замовниками послуг з питань якості і своєчасності проведення аудиту.
Для підготовки атестації і підвищення кваліфікації аудиторів Аудиторська
палата створює навчальний центр із залученням вітчизняних і зарубіжних
фахівців вищих навчальних закладів, а також практичних працівників
фінансових органів, банків, податкових адміністрацій, державної контрольно-
ревізійної служби для роботи в ньому.
Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність відповідно до статутних
документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку.
Виконують аудиторські послуги вони із залученням штатних і позаштатних
працівників ;і погодинною оплатою або в порядку сумісництва на штатних
посадах.
Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами, а
також замовленнями, що надходять від підприємств, підприємців та ін. За
портфелем замовлень аудиторська фірма складає плани своєї діяльності на
календарний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи
аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює
взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг.
Законодавством передбачені права і обов'язки аудиторських фірм і
аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність.
Аудитор — це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією
фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком,
аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською
справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі
юриспруденції, судово-бухгалтерськоі експертизи, методології економічних
досліджень, технології виробництва. Підготовку аудиторів здійснюють
економічні вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра. Аудиторською
діяльністю вони можуті, займатися при наявності сертифіката, виданого
Аудиторською палатою України на встановлений строк. Після закінчення строку
чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для одержання сертифіката
на наступний п'ятирічний або інший строк.
Права і обов'язки аудиторів визначені законодавством і нормативними
актами з питань аудиторської діяльності.
Аудитори як суб'єкти підприємницької діяльності можуть займатися
аудиторством індивідуально або в аудиторських фірмах, при наявності
кваліфікаційного свідоцтва (сертифіката) і ліцензії, виданих у
передбаченому законодавством порядку. Вони мають право займатися
аудиторською діяльністю при наявності договірних стосунків із
підприємствами і організаціями або завдання на проведення аудиту, виданого
аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа,
яка має родинні зв'язки з керівником підприємства або веде з ним
підприємницьку діяльність.
Результати аудиторської перевірки аудитор оформляє висновком про якість
складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про фінансово-
господарську діяльність. У випадках неналежного стану бухгалтерського
обліку у замовника аудитор на поданий звіт (декларацію) висновок не
складає. Після ліквідації недоліків у бухгалтерському обліку провадиться
повторний аудит, який оформляють окремим висновком, що підтверджує
достовірність бухгалтерського обліку, балансу і звітності суб'єкта
підприємницької діяльності. Одночасно у висновку аудитора зазначається стан
бухгалтерського обліку відносно своєчасності і правильності відображення
господарської діяльності. При цьому вказується, чи відповідає первинна
документація з обліку типовим формам, затвердженим статистичними органами,
або спеціалізованим формам, затвердженим міністерствами і відомствами.
Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи, передбачені
договором із замовником. До них можна віднести аудит фінансового стану
господарюючих суб'єктів або аудиторської оцінки інвестиційних проектів чи
стартової вартості майнових комплексів, що виставляються на аукціон, та ін.
Згідно з нормами аудиту (стандарт затверджений Аудиторською палатою
України) виконану аудитором роботу можна оформити спеціальним звітом. На
практиці проведення аудиту здебільшого оформляється спеціальним актом, який
містить дослідну частину і висновки з питань, поставлених замовником.
Аудитор має право при виконанні договірних зобов'язань з дозволу замовника:
перевіряти первинну документацію з обліку фінансово-господарської
діяльності замовника, облікові регістри, провадити інвентаризацію коштів у
касах, цінних паперів, матеріальних цінностей, вимагати від посадових осіб
пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора замовником;
одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків,
постачальників та ін.);
залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що працюють у
замовника, перебувають з ним у родинних стосунках або ведуть спільний
бізнес. Крім того, аудитор має право самостійно визначати методичні прийоми
і процедури аудиту, керуючись при цьому чинним законодавством, існуючими
нормами і стандартами, умовами договору із замовником, професійними
знаннями та досвідом власної роботи.
Аудитори і аудиторські організації зобов'язані:
при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із замовниками,
додержувати чинного законодавства та встановлених нормативів;
повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені в
процесі аудиту недоліки у веденні бухгалтерського обліку і звітності, а
також недоліки у господарській чи комерційній діяльності;
зберігати у таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та
виконанні аудиторських послуг;
не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
додержувати умов договору, укладених із замовником;
обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами
робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації, перевірки,
експертизи), за винятком наукової та педагогічної діяльності.
Аудитор несе відповідальність за неякісне виконання аудиторських послуг
відповідно до законодавства України, порушення службової етики, невиконання
розпорядчих і нормативних документів Аудиторської палати України і
аудиторської фірми.
У випадках, коли з вини аудитора замовнику завдано збитків, він несе
передбачену законодавством відповідальність.
Обов'язком аудитора є збереження документації, представленої замовником для
перевірки, а також службової кореспонденції, якою він користується в
процесі виконання замовлення.
Аудитор не має права розголошувати інформацію про діяльність
підприємства, яке він перевіряє, за винятком випадків виявлення
кримінальних злочинів і недодержання податкового законодавства. Аудитор
несе матеріальну і кримінальну відповідальність за навмисне викривлення
результатів аудиторської перевірки, передбачену законодавством і договором.
Відповідальність аудиторської фірми конкретизується статутом, умовами
договорів із замовниками, а також контрактами між аудитором і аудиторською
фірмою. |
